ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. МЕХАНІЗМ РОЗРАХУНКОВОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ КЛІЄНТІВ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ

1.1 Організація розрахунково-касового обслуговування клієнтів банку

1.2 Форми та особливості механізмів здійснення розрахунків

1.3 Порядок відкриття та ведення клієнтських рахунків в іноземній валюті та грошовій одиниці України

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ОПЕРАЦІЙ З РОЗРАХУНКОВОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ КЛІЄНТІВ

2.1 Загальні принципи обліку коштів клієнтів банку

2.2 Основні правила обліку безготівкових розрахунків між клієнтами банківських установ

2.3 Облік розрахунків при використанні різних форм платіжних інструментів

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ РОЗРАХУНКОВОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ КЛІЄНТІВ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЙОГО РОЗВИТКУ

3.1 Сучасні проблеми та перспективи розвитку розрахункового обслуговування клієнтів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

За останні роки в економіці і банківській системі України відбулися радикальні зміни, обумовлені досягненням Україною політичної та економічної незалежності і переходом до розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки.Як найважливіший елемент відтворювальної структури економіки банківські установи організують рух і перерозподіл ресурсів суспільства в їх грошовому виразі. Через банківську систему проходять грошові розрахунки і платежі господарюючих суб’єктів та населення в цілому. Саме банки виконують важливу функцію мобілізації тимчасово вільних грошових ресурсів і перетворення їх у реальний капітал, здійснюючи різноманітні кредитні, інвестиційні та інші операції і забезпечуючи, таким чином, потреби економіки в додаткових ресурсах.Для досягнення Україною бажаного рівня розвитку економіки необхідне створення ефективно діючого банківського сектору. Тому закономірним було проведення в Україні масштабної реформи у галузі бухгалтерського обліку в цілому та банківському секторі зокрема.

У цьому зв¢язку дослідження питань з механізму розрахункового обслуговування клієнтів набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Об¢єктом дослідження є організація розрахунково-касового обслуговування клієнтів банку.

Предмет дослідження -організація обліку операцій з розрахункового обслуговування клієнтів банку.

Методом дослідження є обліковий підхід розрахункового обслуговування.

-Мета роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні основ організації, розкритті діючої практики з механізму розрахункового обслуговування клієнтів, а також пошуку напрямків удосконалення цієї роботи на основі систематизації існуючих пропозицій щодо цього питання.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:

- досліджено та обгрунтовано роль організації розрахунково-касового обслуговування клієнтів;

- розглянуто процес обліку коштів клієнтів банку, обліку безготівкових розрахунків між клієнтами банківських установ;

- наведено сучасний стан та перспективи розвитку розрахунково-касового обслуговування клієнтів банку;

- запропоновано шляхи вдосконалення розрахункової системи банків в Україні.

Вказаному питанню приділяється значна увага Національного банку України, що знайшло своє відображення у законах «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банки», порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджений постановою Правління Національний Банк України від 02.02.1995 №334//Все про бухгалтерський облік, Інструкція „Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України”, затверджена постановою Правління Національний Банк України від 19.02.01 №69, Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності.

Впровадження пропозицій і рекомендацій, наданих в роботі, дозволить вдосконалити механізм розрахунково-касового обслуговування, ознайомитись з проблемами та перспективами розвитку розрахункового обслуговування клієнтів.

Це надасть можливість організувати діяльність банківських установ у відповідності з цілісною системою управління касового обслуговування клієнтів банку.

РОЗДІЛ 1

МЕХАНІЗМ РОЗРАХУНКОВОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ КЛІЄНТІВ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ

1.1 Організація розрахунково-касового обслуговування клієнтів

Банки на договірній основі здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконують їх розпорядження відносно перерахування грошових коштів з рахунків.

Розрахунково-касове обслуговування — специфічний вид банківської послуги, який поєднує в собі особливості процентних і комісійних послуг.

Взагалі, розрахунково-касове обслуговування включає наступні банківські операції:

- відкриття і ведення рахунків клієнтів;

- безготівкові розрахунки;

- готівкові грошові розрахунки (касові операції).

Розрахункові операції здійснюються комерційними банками України запринципами організації розрахунків:

- правовий режим здійснення розрахунків і платежів;

- проведення розрахунків за банківськими рахунками;

- підтримання ліквідності за банківськими рахунками;

- наявність акцепту платника на платіж;

- терміновість платежів;

- контроль всіх учасників за правильністю проведення розрахунків, дотримання встановлених положень про порядок їх проведення;

- принцип майнової відповідальності учасників розрахунків.

Комерційні банки відкривають рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій, за вибором клієнта і за згодою банку, зареєстрованим в установленому чинним законодавством порядку юридичним та фізичним особам — суб’єктам підприємницької діяльності.

Порядок проведення операцій на рахунках регулюється чинним законодавством України, нормативними актами Національного Банку України та Інструкцією про відкриттябанками рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженою постановою Правління Національний Банк України від 18.12.98 р. № 527. Операції на рахунках здійснюються напідставі розрахункових документів установлених форм.

У разі відкриття (закриття) рахунків установа банку зобов’язана повідомити про це податковий орган за місцем реєстрації рахунку протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунку.

Крім цього, повідомлення про відкриття (закриття) рахунків надсилається також до Національного Банку України для включення до зведеного електронного реєстру власників рахунків.

У разі відкриття двох і більше поточних рахунків у національній валюті власник рахунку протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття наступного рахунку визначає один з рахунків як основний, на якому обліковуватиметься заборгованість, що сплачується у безспірному порядку, і повідомляє номер цього рахунку податковому органу.

Комерційні банки можуть відкривати наступні рахунки:

- поточні (розрахункові) рахунки;

- поточні рахунки з обмеженим колом операцій;

- субрахунки;

- бюджетні рахунки;

- позичкові рахунки;

- депозитні рахунки.

Поточні (розрахункові) рахунки відкриваються підприємствам, які здійснюють науково-дослідну, виробничу та іншу комерційну діяльність з метою отримання прибутку, мають самостійний баланс. За цими рахунками банк проводе такі операції:

- розрахунки з постачальниками і покупцями за товари (послуги);

- отримання заробітної плати і уплата обов’язкових платежів;

- уплати до бюджету та державні фонди;

- операції із забезпечення своїх потреб та інші.

Поточні розрахунки з обмеженим колом операцій відкриваються для організацій, які находяться на державному бюджеті або постійним уповноваженим представництвам будь-яких юридичних осіб. За цими рахунками проводяться операції із забезпечення власних потреб, видачі зарплати і відрахування,соціально-побутових витрат та інші.

Для відкриття поточних рахунків підприємств подають установам банків такі документи:

- заяву на відкриття рахунку встановленого зразка, підписанукерівником та головним бухгалтером;

- копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі виконавчої влади,засвідчену нотаріально;

- копію належним чином зареєстрованого статуту, засвідченунотаріально або органом, який реєструє;

- копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковийоблік, засвідчену податковим органом, нотаріально або уповноваженим працівникомбанку;

- картку із зразками підписів, а також зразок відбитка печаткипідприємства;

- довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України.

Субрахунки відкриваються для філій, представництв, відділень, які знаходяться на окремому балансі та є самостійними платниками податків за клопотанням власника основного рахунку та за місцем знаходження цих підрозділів. За цими рахунками проводяться операції із здійснення поточних витрат за забезпеченням власних потреб у відповідності з кошторисом,затвердженим юридичною особою.

1.2 Форми та особливості механізмів здійснення розрахунків

При розрахунках по документарному інкасо забезпечення платежу досягається завдяки самій технології розрахунків. В цьому випадку банк діє як довірена особа і посередник між експортером та імпортером. За дорученням експортера він пред'являє імпортеру документи, які свідчать про відправлення товару або про надання послуг, і проти них інкасує належну суму або отримує акцепт по векселю. Без оплати чи акцепту покупець не може отримати вказані документи, а отже - одержати відвантажені йому товари.

Базою для проведення операцій документарного інкасо є "Уніфіковані правила по інкасо" (УПІ), розроблені Міжнародною Торговою Палатою і визнані банками. Вони регулюють найважливіші права та обов'язки сторін, що беруть участь в цій операції. Відповідальність банків при виконанні доручень документарного інкасо обмежується в основному пересиланням та врученням документів проти сплати або акцепту.

Документи, з якими проводяться операції по інкасо, Правила "Уніфіковані правила по інкасо" поділяють на дві групи:

- фінансові документи - це перевідні і прості векселі, чеки, платіжні розписки або інші інструменти отримання платежу;

- комерційні документи - це рахунки-фактури, завантажувальні документи, дркументи на право власності, інші документи, які не є фінансовими.

Інкасо - це доручення експортера своєму банкові одержати від імпортера безпосередньо або через інший банк певну суму, яку зазначено в платіжних документах, або підтвердження, що цю суму буде виплачено в певний строк.

- інкасо означає інкасацію документів, а не інкасацію боргів;

- банки відповідають за правильну інкасацію документів, але не торкаються комерційних операцій імпортера та експортера.

Види інкасо.

- чисте (інкасо фінансових документів);

- зовнішнє (банк вимагає платіж у особи яка знаходиться за межами країни);

- внутрішне (банк допомагає зарубіжному банку в отриманні платежу);

- документарне (інкасо комерційних документів, які супроводжують фінансові).

Учасниками розрахунків є:

- довіритель - експортер;

- банк-ремітент (банк експортера);

- представляючий банк (доручає платіж, представляє документи платнику);

- інкасуючий банк (не є банком-ремітентом, бере участь у виконанні доручення);

- платник.

Акредитив - це грошове зобов'язання банку, за дорученням і за рахунок його клієнта-імпортера, здійснити оплату на користь експортера, або забезпечити платіж іншим банком у межах певної суми та у визначений строк проти документів, що супроводжують акредитив. Розрізняють такі їх види:

Відзивні і безвідзивні.

- відзивні – ануляція або зміна умов без повідомлення експерта. Експортери повинні уникати відзивних акредитивів усіма можливими засобами.

- безвідзивні - ануляція або зміна умов з повідомлення експерта.

Покриті і непокриті.

- покриті – резервуються валютні кошти шляхом відкриття депозиту у виконуючому банку.

- непокриті - валютні кошти не резервуються.

Підтверджені і непідтвержені.

- підтверджені – гарантія платежу двома банками.

-непідтверджені – відповідальність за оплату несе тільки банк емітент.

Трансферабельний, компенсаційний і револьверний.

- трансферабельний – операція через посередника, є два експерти.

- компенсаційний – передбачає врозрахунках два акредитиви (один – за доручення імпортера, другий – за дорученням посередника.

- Револьверний – постійне постачання товарів, можливість поповнення.

- Резервний і з червоною смугою.

- Резервний – повна гарантія оплати банком-емітентом.

З червоною смугою – видача авансів експортеру для відправлення товарів.

Доля акредитивної форми в міжнародних розрахунках значно скромніша у порівнянні з банківським переказом та інкасо, однак саме документарний акредитив найповніше забезпечує своєчасне отримання експортної виручки, тобто максимально відповідає інтересам експортерів.

Застосування акредитивів у міжнародних розрахунках регулюється спеціальним документом "Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів" (УПЗДА), який розроблений Міжнародною Торговою Палатою (МТП). Ці правила час від часу (раз у вісім-десять років) переглядаються, доповнюються і змінюються з урахуванням тенденції міжнародної торгівлі і розрахунків, прискорення перевезення вантажів тощо.

Уніфіковані правила визначають поняття і види акредитивів, способи та порядок їх виконання і передачі, обов'язки і відповідальність банків, вимоги до документів, які надаються до оплати по акредитивах, порядку їх надавання, інші питання, які виникають у практиці розрахунків по акредитивах, дають тлумачення різних термінів. Правила є обов'язковими для банків, що приєдналися до них, і їх клієнтів, які здійснюють розрахунки по акредитивах. Уніфіковані правила визначають документарний акредитив як угоду, згідно з якою банк, що діє на прохання та на підставі інструкцій свого клієнта, повинен зробити платіж "третій особі або за його наказом або повинен сплатити чи акцептувати, чи негоціювати (тобто купити чи взяти на облік) тратти проти передбачених документів, якщо було додержатю всіх умов акредитива.

Банк, який видає зобов'язання, повинен здійснити платіж експортеру (акцептувати його тратти) або забезпечити здійснення платежу (акцепту тратт) іншим банком. Це зобов'язання є обумовленим, оскільки його реалізація пов'язана з виконанням експортером відповідних вимог (перш за все з наданням банку передбачених акредитивом документів, які підтверждують виконання всіх його умов).

Коли банк виставляє акредитив, він надає гарантію платежу від імені свого клієнта. Тому банк повинен погодитись на виставляння акредитива тільки у тому випадку, коли він довіряє своєму клієнту, і не повинен цього робити у протилежному випадку.

При наявності непідтвердженого безвідзивного акредитива тільки банк, який відкрив акредитив (банк покупця), дає своє беззастережне зобов'язання умовну гарантію платежу цим банком. Гарантія є умовною в частині виконання експортером відповідних вимог (наприклад, щодо дати відвантаження товарів і достатньої поставки), які банк перевірятиме згідно з документами.

Експортер, за умови виконання ним всіх строків і умов акредитива, тепер покладається на чесність банку, який виставив акредитив, а не на чесність покупця.

Потенційні проблеми, пов'язані з цим акредитивом, полягають в тому, що він може підлягати оплаті в невідомому експортеру закордонному банку. Додатковим міркуванням є час пересилання, який знадобиться для пред'явлення документації в банк покупця перед здійсненням платежу.

В деяких регіонах світу зростає тенденція виставляти акредитиви з обумовленнями, або так звані "м'які" безвідзивні акредитиви. Вони передбачають оплату тільки в місцевій валюті (тобто валюті банку, що виставляє акредитив) і вказують, що кінцеві розрахунки будуть з'язані із затримками, які часто обумовлюються валютним регулюванням, тому немає гарантії щодо того, коли будуть отримані грошові кошти.

Якщо експортер має сумнів щодо надійності гарантій банку покупця, непідтверджений акредитив не забезпечує йому гарантію платежу, яку він хотів би мати.

Експортер може передбачати додаткову гарантію у формі підтвердження акредитива банком у власній країні експортера. Бажано, щоб це був першокласний банк.

Коли банк, який авізує в країні експортера, також підтверджує акредитив і стає банком, що підтверджує, акредитив у свою чергу стає підтвердженим безвідзивним акредитивом. При підтвердженому акредитиві постачальник практично впевнений в платежі за умови, що він буде додержуватись строків і умов акредитива.

Оскільки платіж з підтвердженого акредитива гарантується двома банками, це — найбільш безпечний метод платежу.

Банківський переказ - розрахункова банківська операція, яка здійснюється за допомогою надісланого платіжного доручення одного банку іншому.

Види розрахунків банківськими переказами:

- поштові перекази (поштові платіжні доручення) – пересилаються одним банком іншому.

- телеграфні перекази (телеграфне платіжне доручення).

- міжнародні грошові перекази (система SWIFT) – міжнародні господарські експрес-перекази.

- міжнародні грошові доручення – перекази через поштові агенції або міжнародний банк.

Розрахунки за відкритим рахунком полягають у тому, що експортер веде рахунок заборгованості імпортера і навпаки. Для цього між контрагентами укладається спеціальна угода. Дана форма розрахунків застосовується при регулярних ділових контактах і довірі один до одного.