Тема 2.

ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ ТА ПОХОДЖЕННЯ ПРАВА

Мета: розкрити поняття права, його ознаки, принципи права та функції права, проаналізувати місце норм права в системі соціальних норм та основні джерела (форми) права.

Основна проблема: з'ясування відмінностей права як регулятора суспільних відносин від інших соціальних норм.

Провідна ідея: сутність права полягає в тому, що воно є соціальним регулятором, положення якого ґрунтуються на надбаннях розвитку людської цивілізації і культури та який є критерієм визначення правомірності або неправомірності поведінки людей та їх об'єднань.

Обрані методи: лекція з елементами дискусії.

Основні поняття теми:

Право— це система загальнообов'язкових правил поведінки, які формулюються або санкціонуються державою, мають формально визначений характер і забезпечуються можливістю застосування державного примусу.

Принципи права — це основні ідеї, вихідні положення, що мають універсальність, загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Охоронна функція права — спрямована на захист позитивних суспільних відносин, які мають загальне значення, найбільш важливих економічних, політичних, національних, особистих відносин, а також усунення соціально шкідливих і небезпечних діянь людей та їх об'єднань, відновлення порушених прав суб'єктів.

Регулятивна функція права виражається у встановленні позитивних правил поведінки, наданні суб'єктивних прав і покладенні юридичних обов'язків на суб'єктів права.

Джерела (форма) права— офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, які виходять від держави і надають їм юридичне, загальнообов'язкове значення.

Нормативно-правовий акт— офіційний письмовий документ, прийнятий компетентними суб'єктами, у якому в односторонньому вольовому порядку встановлюються, змінюються чи скасовуються загальнообов'язкові правила поведінки.

Закони — нормативні акти вищого представницького органу держави, що регулюють найбільш важливі суспільні відносини і мають найвищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів.

Підзаконні акти — акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до його положень і на його виконання (Укази Президента України; постанови Верховної Ради України; декрети та постанови Кабміну України, Ради міністрів АРК та ін.).

Правовий звичай — правило поведінки, що складалося стихійно протягом тривалого часу і стало звичкою людей, ухвалено й охороняється державою.

Правовий прецедент — рішення конкретної юридичної справи, яке виносить судовий чи адміністративний орган держави (посадова особа) і яке стає обов'язковим для вирішення подібних справ у майбутньому.

Науково-правова доктрина — документи, що містять концептуально оформлені правові ідеї, принципи, які розроблені вченими з метою удосконалення законодавства та усвідомлені суспільством як обов'язкові.

Норма права — це обов'язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, встановлюється або санкціонується державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечується відповідними державними органами в межах їх компетенції.

Соціальні норми — це правила поведінки людей та їх об'єднань, що покликані врегульовувати життя суспільства з метою забезпечення в ньому порядку і стабільності.

Корпоративні норми — встановлюються та забезпечуються об'єднаннями громадян і є обов'язковими лише для членів цих об'єднань. Вони залежать від завдань певних об'єднань і спрямовані на досягнення цілей, заради яких ці об'єднання створювалися. Вони мають відповідати Конституції України, законам та іншим нормативно-правовим актам. Закріплюються у статутах, положеннях, постановах.

Структура норми права являє собою її внутрішню будову, яка складається з таких компонентів: диспозиція — така частина норми права, в якій викладений зміст правила поведінки; гіпотеза — частина норми, в якій визначаються умови, за яких настає чинність правил, які встановлені в диспозиції (де, коли, за якої умови, в якому разі); санкція — частина правової норми, що містить вказівки стосовно юридичних наслідків порушення правила, зафіксованого у диспозиції, або умов, визначених у гіпотезі.

ПЛАН

1. Поняття та сутність права.

2. Принципи права: поняття, види, зміст.

3. Поняття / види функцій права.

4. Місце норм права в системі соціальних норм.

5. Джерела права.

1. Поняття та сутність права

Право, як і держава, належить до явищ не тільки найбільш важливих, а й найбільш складних. Намагаючись зрозуміти, що таке право і яка його роль у житті, ще римські юристи звертали увагу на те, що воно не вичерпується якимось одним значенням. Право, на їх думку, вживається щонайменше у двох значеннях. По-перше, означає те, що «завжди є справедливим і добрим», тобто природнє право. По-друге, право — це те, що є «корисним для всіх для багатьох у державі, таким є цивільне право».

3 розвитком суспільства і держави у людей змінювалося уявлення про право. З'явилася велика кількість правових ідей, теорій, концепцій. Проте основи, закладені ще римськими юристами, хоча й у модернізованому вигляді, збереглися. У першу чергу це стосується таких правових інститутів, як власність, спадкування, купівля-продаж та ін.

Щоб у цьому переконатися, досить розкрити знаменитий Кодекс Наполеона (Цивільний кодекс сучасної Франції) 1804 р., який було підготовлено на основі глибокого вивчення і широкого використання римського права.

Слід відзначити, що більшість інститутів римського права як своєрідне першоджерело постійно використовувалися і продовжують використовуватися при розробці цивільних кодексів та інших нормативно-правових актів в різних державах. Подібний вплив римського права на правові системи багатьох країн, сприйняття ними найбільш важливих його принципів та інститутів, називається в юридичній літературі рецепцією римського права. Цей процес значною мірою вплинув на характер і зміст цих правових систем, а також на визначення поняття права.

Термін «право» вживають в різних значеннях:

• у загально-соціальному значенні (певні можливості, що мас соціальний суб'єкт).

• право як юридичне явище (сукупність юридичних норм, з допомогою яких регулюються суспільні відносини).

• право конкретних країн (наприклад право України).

Право — надання людині блага чи можливості. Людина наділена правами тільки тому, що вона є людиною і належить до роду людського. Права накладають на держави правові зобов'язання, якщо вони кодифіковані в законі, міжнародних договорах, які ця держава ратифікувала. Захист прав людини є частиною міжнародного звичаєвого права.

Велике загальнолюдське значення мають такі акти нашого часу, як:

Загальна декларація прав людини (1948);

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966);

Європейська конвенція прав та основних свобод людини (1950) та ін.

У них закріплені не лише найгуманніші загальнолюдські інтереси, а й вічні загальнолюдські цінності.

Право — це система загальнообов'язкових правил поведінки, які формулюються або санкціонуються державою, мають формально визначений характер і забезпечуються можливістю застосування державного примусу.

Ознаки права:

Системність права означає, що його приписи не відокремлені один від одного, а взаємопов'язані, і у своїй сукупності утворюють чітку ієрархічну структуру.

Загальнообов'язковість права означає необхідність безумовного виконання його приписів усіма суб'єктами, які підпадають під юрисдикцію держави, незалежно від їх бажання.

Формальна визначеність права означає однозначну сформульованість його приписів (норм) у нормативно-правових актах (законах, постановах тощо) — офіційних письмових документах, що видаються від імені держави.

Формулювання права державою означає, що держава у новому праві формулює нове правило поведінки, яке до цього часу не існувало в суспільстві.

Санкціонування права державою означає, що держава запозичує правило поведінки, яке вже існує у межах інших соціальних норм (у звичаї, у нормі моралі тощо) і, формально закріплюючи його у нормативно-правовому акті, надає йому властивостей норми права.

Можливість застосування державного примусу означає, що поведінка, яка не відповідає приписам права, є караною, тому має наслідком притягнення суб'єкта, який її вчинив, до юридичної відповідальності.

Отже, право — це особливий засіб соціального регулювання, який на відміну від норм моралі, звичаїв, традицій тощо, характеризується ознаками, що визначають його взаємодію з державою та інші особливі характеристики. У тісному зв'язку з державою полягає основна відмінність права як регулятора суспільних відносин від інших соціальних норм (моралі, звичаїв, норм громадських організацій), дотримання яких примусовою силою держави не гарантується. Тільки держава забезпечує юридичне правове регулювання поведінки людей та їх колективів у межах всього суспільства. Право визначає становище особистості у суспільстві та державі.

У такому розумінні право є ознакою цивілізації, культури суспільства, являє собою соціальну цінність, як благо для суспільства взагалі, так і для кожного його члена. Право як прояв цивілізації, продукт громадянського суспільства на чільне місце покладає визнання людини як розумної вільної істоти, спроможної самостійно вирішувати, що для неї добре, а що погано, тобто діє презумпція свободи особи, визнання самостійності, автономності (від волі держави) її поведінки у сфері особистого життя.

Отже, сутність права полягає в тому, що воно є соціальним регулятором, положення якого ґрунтуються на надбаннях розвитку людської цивілізації і культури та який є критерієм визначення правомірності або неправомірності поведінки людей та їх об'єднань.