2. Гештальтпсихологія

Приблизно в той самий час, коли в США почався рух біхевіоризму, у Німеччині зародилася гештальтпсихологія. І біхевіоризм, і гештальтизм з'явилися продуктом корінних зрушень у психологічному пізнанні. Їхня одночасна поява – показник того, що вони виникли як різні варіанти відповіді на запити логіки розвитку психологічних ідей. І дійсно, обидва напрямки були реакцією на сформовані наукові стереотипи і протестом проти них. Ці стереотипи виражали вже розглянуті нами школи - структурну і функціональну (див. лекцію №1.)

Основоположниками даної наукової школи є Макс Вертгеймер, Вольфган Келер і Курт Коффка. Вони зустрілися в 1910 році у Франкфурті-на-Майні в Психологічному інституті, де Вертгеймер шукав експериментально відповідь на питання про те, як будується образ сприйняття видимих рухів, а Келер і Коффка були не тільки випробуваними, але й учасниками обговорення результатів досліджень. Ці результати були викладені в статті Вертгеймера «Експериментальні дослідження видимого руху» (1912). Від цієї статті прийнято вести походження гештальтизма.

Слово «гештальт» як поняття не має точного еквівалента ні в англійській, ні в російській мовах. Дуже приблизно в залежності від контексту, його зміст може передаватися словами «образ», «структура», «форма», «організоване ціле». Тому в психологічних текстах воно, як правило, не переводиться.

Головний постулат гештальтистів говорив, що первинними даними психології є цілісні структури (гештальти), в принципі не виведені з утворюючих його компонентів. Гештальтам притаманні власні характеристики і закони. Властивості речей визначаються структурою, у яку вони входять. Думка про те, що ціле більше утворюючих його частин, було дуже давньою. Заслуга гештальтпсихологів полягає у твердженні системного підходу до психічних явищ.

Представників цього напрямку більш за все не влаштовував спрощений атомістичний підхід до вивчення й аналізу психічних явищ, характерний для асоціативної інтроспективної психології. Така психологія розкладала всі складні явища на елементарні, прагнучи з їхнього сполучення за асоціативним принципом вивести закони формування цілісних структур психічного. Психічні явища, по суті справи, зводилися до різноманітних сполучень найпростіших елементів за обмеженим числом законів. Гештальтизм поклав чимало сил на боротьбу з «атомістськими» уявленнями про свідомість і поведінку.

Проблема цілого і частини створила також вододіл між гештальтизмом і біхевіоризмом. Гештальтизм відстоював ідею цілісності на противагу бихевіористському погляду на складну реакцію як суму елементарних.

Біхевіоризм ігнорував образ, бачачи в ньому не психічну реальність, не регулятор поведінки, а невловимий, прозорий продукт інтроспекції. Для гештальтизму навчання про рухові акти, позбавлених образної орієнтації стосовно середовища, уявлялося, що вилучає з психічної діяльності її серцевину. Однак на стороні бихевіористів була перевага. Вони могли дати своїм фактам детерміністське пояснення. Рухова реакція неминуче трактувалася ними як ефект, вироблений об'єктивно контрольованими незалежними перемінними. Гештальтизм вважав єдиними психологічними фактами безпосередньо випробовувані суб'єктом феномени свідомості. Відчуваючи несумісність цієї традиції з природнонауковим підходом, гештальтисти намагалися співвіднести феноменальний «світ» з реальним, фізичним.

І біхевіористи, і гештальтисти сподівалися створити нову психологію по типу наук про природу. Але для біхевіористів моделлю служила біологія, для гештальтистів – фізика. Фізікалізм визначив характер гештальтистських схем. Посередником між фізичним полем і цілісним сприйняттям повинна була стати, на їхню думку, фізіологія цілісних і динамічних структур – гештальтів. Поняття про гештальти не вважалося, таким чином, унікально-психологічним. Воно було провісником загального системного підходу до всіх явищ буття. Зароджувався новий погляд на співвідношення частини і цілого, зовнішнього і внутрішнього, причини і мети.

Гештальтизм відстоював ідею цілісності на противагу біхевіористському погляду на складну реакцію як суму елементарних.

Гештальтпсихологи порівнюють поведінку скоріше з музикою, чим з математикою. Згадайте свою улюблену пісню. Якби сприймали кожну ноту окремо, ви б не змогли відтворити мелодію. Крім того, можна всі ноти поміняти місцями чи зіграти ту ж саму мелодію в іншій тональності. Таким чином, першорядне значення має взаємозв'язок чи організація нот.

Відповідно до цієї концепції людська поведінка втрачає свій зміст будучи розбита на окремі компоненти. Прихильники гештальтпсихології намагаються переконати біхевіористів, що структурна організація поведінки грає в цілому більш важливу роль, ніж окремі вчинки. Тому психологія повинна вивчати відчуття людини, його сприйняття й інтуїтивні процеси, що вже неминуче належить до сфери свідомості.

По-перше – розуміння (зрушення в образному полі), по-друге – рухове пристосування (перебудова у виконавських ланках дії). Розуміння може бути поступовим і миттєвим.

Келлер вивчав поведінку шимпанзе на іспанському острові Тенериф (на Канарських островах). У дослідах Келлера, що стали класичними, центральне місце зайняв доказ ролі «інсайту» (раптового схоплювання відносин) при вирішенні інтелектуальних задач. Мавпи повинні були вирішити задачі типу підтягування банана за допомогою ціпка. Іноді для цього було потрібно скласти довгий ціпок із двох коротких. Успіх рішення ставився в залежність від бачення ситуації в цілому, від «гештальтування» поля сприйняття. Поняття про інсайт (від англ. insight – розсуд) стало ключовим у гештальтпсихології. Йому був доданий універсальний характер. Воно стало основою гештальтистського пояснення адаптивних форм поведінки, що біхевіористи пояснювали принципом «проб, помилок і випадкового успіху).

20-і роки ознаменувалися серйозними експериментальними досягненнями гештальтпсихології. Вони стосувалися головним чином процесів сприйняття, притому зорового. Було запропоновано безліч законів гештальта. До них, зокрема, належали «фігура і тло» і «транспозиція». (реакція не на окремі подразники, а на їхнє співвідношення). Принцип «транспозиції» ілюструє наступний модельний експеримент, проведений Келлером над курми, у яких вироблялася дифференційовка двох відтінків сірого кольору. Кури навчалися клювати зерна, розкидані на світлому квадраті, відрізняючи його від того, що знаходився поруч темного. У контрольному дослідженні той квадрат, що служив позитивним подразником, виявлявся поруч із квадратом ще більш світлим. Кури і вибирали цей останній, хоча колись він ніколи не підкріплювався. Вони, таким чином, реагували не на абсолютну світлоту, а на співвідношення «світлоти» Їхня реакція, за Келлером, визначається законом «транспозиції».

Гештальтисти приділяли велику увагу дослідженню мислення людини. Цій проблемі була присвячена незакінчена книга, що залишилася, Вертгеймера «Продуктивне мислення» (1945). Досвіди проводилися над дітьми. Були використані також інтерв'ю з Ейнштейном. Виходячи з загального положення гештальтистів, що справжнє мислення є «інсайтним», а інсайт припускає схоплювання цілого (наприклад, принципу рішення проблеми), Вертгеймер виступив проти традиційної практики навчання в школі. Він підкреслював, що в основі цієї практики лежить одна з помилкових концепцій мислення – або ассоціаністська (навчання будується на зміцненні зв'язків між елементами), або формально-логічна. Обидві перешкоджають розвитку творчого, продуктивного мислення. Вертгеймер, зокрема, вважав, що в дітей, які навчаються геометрії в школі на основі формального методу, незрівнянно важче виробити продуктивний підхід до задач, ніж у тих, хто взагалі не навчався. Він прагнув з'ясувати психологічну сторону розумових операцій, психологію рішення проблем.

Установки і принципи гештальтпсихології стосовно особистості і міжособистісної поведінки реалізував у своїх теоретичних і експериментальних дослідженнях К. Левін. Для того, щоб зрозуміти і пояснити поведінку особистості в її фізичному і соціальному оточенні, писав він, необхідно для кожного психічного явища (дії, емоції, переживання і т.п.) “визначити ту короткочасно діючу цілісну ситуацію”, що являє собою сформовану в даний момент структуру поля і стан особистості. Середовище, згідно з Левіним, повинно визначатися не у фізичних одиницях, як це роблять біхевіористи, а психологічно, тобто як вона представлена у феноменальному суб'єктивному світі сприймаючих її людей.

Висновки з другого питання. Гештальтпсихологія заявила про себе твердженням про існування власних законів формування складних, цілісних систем психічних явищ, що зводяться не до елементарних законів сполучення елементів. У дослідженнях гештальтпсихологів вивчення складних явищ по елементах і їхніх зв'язках було замінено з'ясуванням структури цих зв'язків і законів її формування. З цієї причини даний напрямок іноді називають структурною психологією. Ідеї гештальтпсихології зіграли позитивну роль у розробці ряду важливих проблем психології. Вони торкнулися сприйняття, мислення, пам'яті, особистості і міжособистісних відносин. Вони також сприяли застосуванню в галузі психології корисних для неї теорій і понять, запозичених із природничих досліджень. Заслуги гештальтпсихології складаються в розробці поняття психічного образа, у твердженні системного підходу до психічних явищ. Теорія гештальта, поняття про інсайт стали ключовими в розробці педагогічних технологій, спрямованих на розвиток творчого мислення тих, кого навчають. Гештальтпсихологія привернула увагу дослідників до нових цікавих проблем.