2.5. Специальные выборочные обследования населения

Еще одним дополнительным, но чрезвычайно важным источником данных о населении и демографических процессах являются специальные выборочные обследования. Их роль трудно переоценить. И главное даже не экономия средств по сравнению с переписями населения, о чем обычно говорят в этой связи. Главное в том, что программы специальных выборочных обследований обычно бывают гораздо более детальными и глубокими, чем программы переписей населения. Они позволяют глубоко и всесторонне исследовать многие вопросы демографических изменений и факторы, их вызывающие, получать информацию, которую другими способами получить просто невозможно. Вот почему такие обследования, основанные на выборочном методе, получили широкое распространение в мире, в т.ч. и в нашей стране.

Следует иметь в виду, что под словом «обследование» демографы обычно подразумевают совершенно различные процедуры: с одной стороны, речь идет о традиционных для статистики операциях по сбору информации по тому или иному вопросу или проблеме, в которых выборочный метод может применяться, а может и не применяться. С другой же стороны, речь часто идет о собственно социологических исследованиях, в которых применение выборочного метода и метода опроса является обязательным. Само по себе слово «обследование» в последнем случае является, скорее, данью статистической традиции, чем термином, отражающим суть дела.

Различия между статистическим обследованием и социологическим исследованием носят принципиальный характер, поскольку в первом случае речь идет о сборе информации о фактах (событиях, характеристиках и т.п.) и лишь во вторую очередь о мнениях (т.н. «статистика мнений»). Примером такого рода обследований могут служить выборочные части переписи населения 1989 г. и микропереписи 1985 и 1994 гг., в которых наряду с информацией о числе рожденных детей фиксировались и мнения об ожидаемом и желаемом числах детей.

Во втором же случае имеется в виду глубокое всестороннее исследование, носящее комплексный характер и направленное на выявление не только внешней стороны изучаемого явления, но и его движущих сил, как внешних (факторы), так и внутренних (потребности, установки и мотивы соответствующего поведения). Эту принципиальную разницу не следует забывать, говоря об «обследованиях».

В современной демографии применяются и взаимодополняют друг друга как обследования в традиционном статистическом смысле, так и социологические исследования. При этом исторически первыми были именно обследования, что, видимо, и служит причиной того, что т.н. «традиционные» демографы предпочитают употреблять именно этот термин.

Демографические обследования имеют уже довольно длительную историю. Первые попытки их проведения относятся к 20—30-м гг. прошлого века. Одно из первых обследований мнений о величине семьи было проведено демографами Харьковского университета под руководством С.А. Томилина (1877— 1952) еще в 1927 г.⁵⁰

Томилин Сергей Аркадьевич (1877—1952), украинский ученый, специалист в области социальной гигиены, санитарной статистики, истории медицины, демограф, профессор (1926), доктор медицинских наук (1936). Окончил медицинский факультет Московского университета (1901). Преподавал в медицинских высших учебных заведениях Харькова и Киева. ...Под руководством Томилина сотрудниками Харьковского университета было проведено одно из первых в мировой практике исследование мнений о размере семьи (1927), близкое по смыслу к выявлению желаемого числа детей... Народонаселение. Энциклопедический словарь. М., 1994. С. 531.

В США Институт общественного мнения Гэллапа начал в 1936 г. регулярные опросы об идеальной величине семьи по общенациональной выборке. Данные этих опросов за несколько десятилетий позволили оценить, в какой степени уменьшились представления американцев об идеальном числе детей в семье⁵¹.

Новое развитие обследования мнений о величине семьи получили уже после второй мировой войны. В 1955 и 1960 гг. в США были проведены два репрезентативных для населения всей страны опроса, известные как «исследования развития американской семьи» (GAF-1 и GAF-2). В них изучались мнения о предпочитаемых числах детей и степень их реализации через 5 лет. В исследованиях GAF-1 и GAF-2 впервые наряду с идеальным числом детей, выявлялись мнения также об ожидаемом и желаемом числах детей. В те же годы аналогичные опросы были проведены еще примерно в 30 странах⁵².

В нашей стране обследования мнений о величине семьи возобновились после длительного перерыва в 60-е гг. XX в. Сотрудниками Отдела демографии НИИ ЦСУ СССР в период 1966—1984 гг. на базе бюджетной сети было проведено 8 обследований, результаты которых опубликованы в ряде монографий и статей⁵³. Аналогичные исследования проводились и другими авторами. Всего за 60—80-е гг. прошлого века было проведено несколько десятков такого рода опросов в различных регионах СССР. В современной России подобного рода обследования мнений о величине семьи регулярно проводит Всероссийский центр изучения общественного мнения (ВЦИОМ). Кроме того, как уже было сказано выше, вопросы об ожидаемом и желаемом числе детей в семье были включены в программы микропереписей 1985 и 1994 гг.

Идеальное число детей - представление индивида о наилучшем числе детей вообще, без учета конкретной жизненной ситуации и личных предпочтений. Получают в опросах как ответ на вопрос: «Сколько детей лучше всего вообще иметь в семье?»

Желаемое число детей - число детей, которое индивид предпочел бы иметь в своей семье исходя из собственных склонностей. Получают в опросах как ответ на вопрос: «Сколько детей Вам хотелось бы иметь в семье при всех необходимых для этот условиях?»

Ожидаемое число детей -число детей, которое индивид намерен иметь в своей семье, учитывая конкретную жизненную ситуацию и личные предпочтения. Получают в опросах как ответ на вопрос; «Сколько всего детей Вы собираетесь иметь в семье?» или «Сколько еще детей Вы собираетесь иметь в ближайшее время?»

Демографические обследования проводятся также и на международном уровне. Среди них наиболее известны Всемирное обследование рождаемости (WFS), проведенное в 1974—1982гг. Международным статистическим институтом и Международным союзом по изучению проблем народонаселения в 41 развивающейся и 21 экономически развитой стране⁵⁴, а также Демографическое и медицинское обследование (DHS), осуществленное в начале 90-х гг. в 59 развивающихся странах американским Институтом ресурсов для развития⁵⁵.

Что касается собственно социологических исследований, то их история менее продолжительна. Фактически в нашей стране она началась лишь в 70-е гг. прошлого столетия, когда Центром по изучению проблем народонаселения экономического факультета МГУ им. М.В. Ломоносова было проведено первое подлинно социолого-демографическое исследование «Москва-1978» (руководитель — А.И. Антонов), в основу программы которого была положена теория репродуктивного поведения. Этому исследованию предшествовали два пилотажных социологических опроса, проведенных этим же авторским коллективом в 1976 г. в Москве и Вильнюсе. Результаты исследование «Москва-1978» были опубликованы в ряде статей, брошюр и монографий⁵⁶.

Позднее по сходной программе под руководством А.И. Антонова и В.А. Борисова был проведен ряд социолого-демографических исследований в Москве, Саратове и Уфе⁵⁷. По аналогичной программе во второй половине 1980-х — первой половине 1990-х гг. провел ряд исследований уральской семьи А.И. Кузьмин⁵⁸. Особенностью этих исследований была ориентация на комплексное изучение репродуктивного поведения в единстве его установок, мотивов и результатов. Соответственно в них «применялся комплекс показателей, дополняемый новыми методиками измерения степени реализации потребности в детях, степени совпадения установок обоих супругов, а также ряд новых методик, созданных на основе техники «семантического дифференциала»⁵⁹*.

Социологические исследования репродуктивного поведения были продолжены в 1999-2001 гг. коллективом кафедры социологии семьи Социологического факультета МГУ им. М.В. Ломоносова (руководитель А.И. Антонов).

Восьмидесятые годы прошлого столетия стали временем, когда в нашей стране начались и социологические исследования проблем смертности. При этом внимание исследователей было сфокусировано на изучении самосохранительного поведения — понятие, которое было введено в социологическую демографию по аналогии с репродуктивным поведением**. Начало изучению самосохранительного поведения положили исследования, проведенные в 1980-1983 гг. в Центре по изучению проблем народонаселения экономического факультета МГУ им. М.В. Ломоносова под руководством А.И. Антонова и продолженные затем в Институте социологических исследований АН СССР (ныне Институт социологии РАН). В 1985-1993 гг. исследования по аналогичной программе провел на Урале А.И. Кузьмин. Результаты этих исследований отражены в ряде публикаций***.

Демографія — наука не нова. Їй уже більш 300 років.. Але вона усе ще залишається нової (у змісті — маловідомої) наукою для більшості наших громадян. Правда, в останні роки положення міняється. Слова «демографія», «демографічний» у різних словосполученнях тепер нерідко можна зустріти в газетах, почути по чи радіо по телебаченню. Розширюється викладання демографії на соціологічних, економічних і інших гуманітарних факультетах університетів (правда, як і раніше в країні немає жодного навчального закладу, що готує кадри фахівців-демографів).

Демографічні проблеми тепер усі частіше обговорюються на засіданнях різних представницьких комісій. На жаль, науковий рівень обговорення демографічних питань на цих дуже важливих засіданнях найчастіше невисокий. Тим часом сьогодні назріла гостра необхідність суспільного керування демографічними процесами. Саме суспільного, а не тільки державного.

У цьому зв'язку велике практичне значення мають слова Президента Російської Федерації В.В. Путина, що пролунали в його виступі при представленні щорічного Послання Федеральним Зборам Російської Федерації (8 липня 2000 р.), у яких пролунала тривожна оцінка демографічної ситуації в країні. Зокрема, він сказав наступне: «Перш ніж говорити про пріоритети і ставити задачі, назву самі гострі проблеми, що коштують перед країною.

Ми звикли дивитися на Росію як на систему органів чи влади як на господарський організм. Але Росія — це, насамперед люди, що вважають її своїм будинком. Їхнє благополуччя і гідне життя — головна задача влади. Любою! Однак сьогодні в нашому будинку далеко до комфорту. Ще дуже многим важко ростити дітей, забезпечувати гідну старість своїм батькам. Важко жити.

Нас, громадян Росії, ид року в рік стає усе менше і менше. Уже кілька років чисельність населення країни в середньому щорічно зменшується на 750 тис. чоловік. І якщо вірити прогнозам, а прогнози засновані на реальній роботі людей, що у цьому розбираються і цьому присвятили усе своє життя, уже через 15 років росіян може стати менше на 22 мільйона чоловік.

Я прошу вдуматися в цю цифру. Сьома частина населення країни. Якщо нинішня тенденція збережеться, виживаність нації виявиться під погрозою. Нам реально грозить стати старіючою нацією. Сьогодні демографічна ситуація одна з тривожних»'.

За цими словами пішли цілий ряд дій. Відбулися кілька бурхливих парламентських слухань у Державній Думі, присвячених аналізу стану демографічної ситуації і пошуку шляхів подолання несприятливих тенденцій. Розроблено Концепцію демографічної політики. І все-таки до розробки справді ефективних заходів, здатних змінити ситуацію до кращого, ще далеко. Навіть сама проблема, її гострота, ще багатьма не усвідомлюється належною мірою.

З початку 90-х рр. наша країна вступив у стадію, без перебільшення можна сказати, демографічної катастрофи. Ця катастрофа виражається, насамперед, у безпрецедентно низької народжуваності (рівень якої сьогодні вдвічі нижче, ніж у найважчі роки Великої Вітчизняної війни), у дуже високому рівні розводів (по який ми сьогодні на другому місці у світі після США), у відносно низької тривалості життя населення, особливо чоловічого і сільського. З 1992 р. населення Росії не росте, а убуває, причому дуже швидкими темпами. За минулі з 1992 р. десять років (із січня 1992 по січень 2001 р.) воно скоротилося на 3,5 млн. чоловік, чи на 2,4%, що може показатися невеликою цифрою. Однак при цьому треба врахувати, що збиток населення в деякій мері компенсувалася міграційним припливом населення з-за кордону. За рахунок же «природної» убули, тобто перевищення числа померлих над числом народжених, країна зменшилася за зазначений період насправді на 6,8 млн. чоловік, чи на 4,6%.

Це далеко не повний перелік демографічних проблем нашої країни, але думається і названих цифр досить, щоб оцінити характер ситуації.

Необхідні якісь міри для виправлення положення, якісь програми... Але якої саме міри, які програми? Хто їх повинний розробляти? На що вони повинні бути націлені? Дотепер у всіх країнах, що мають подібну з наший демографічну ситуацію і пытающихся якось неї виправити, застосовуються в основному міри матеріальної підтримки родин за допомогою різного роду посібників і пільг. Як свідчить історія, ефективність подібних мір невелика. Вони викликають лише короткочасний сплеск (па 2-3 року) рівня народжуваності, що повною мірою компенсується відповідним провалом народжуваності в наступні роки. Необхідні глибокі цілеспрямовані зміни в культурі, у всьому способі життя суспільства для того, щоб підвищити престиж сімейного життя, престиж родини з декількома дітьми, що сьогодні дуже низький. На додаток до цих головних факторів необхідна також спеціальна сімейна політика, широкомасштабні програми культурного, а не тільки економічного порядку. Для розробки ж подібних програм необхідні зусилля багатьох учених, представників багатьох наук, у першу чергу гуманітарних (але не тільки їх). Одним демографам така робота не під силу.

У суспільстві всі процеси взаємозалежні. Демографічні процеси розвиваються під впливом всіх інших процесів: економічних, політичних і інших. У свою чергу, і демографічні процеси впливають на хід всіх інших суспільних процесів. Приміром, низький рівень народжуваності веде до збільшення процентної частки пенсіонерів у суспільстві і до загострення проблеми «батьків і дітей». Число жінок серед військовослужбовців росте в останні десятиліття не випадково в країнах з низькою народжуваністю (хоча найчастіше цей ріст порозумівається з феміністських позицій розвитком жіночої емансипації). Коливання рівня народжуваності через визначений час виявляються у відповідних (чи протилежних) коливаннях рівня зайнятості на ринку праці, рівня злочинності, конкурсів між абітурієнтами при надходженні в навчальні заклади і т.п.

Знання демографії, уміння читати демографічну інформацію необхідно і підприємцям. Для успіху своєї справи вони повинні вміти прогнозувати попит на вироблені ними товари і послуги. А цей попит у чималому ступені залежить від складу населення (і його майбутніх змін) по підлозі віку, від числа і розмірів родин, числа дітей у родині і т.п. У ряді західних країн, особливо в США, демографія для підприємців швидко розвивається як окремий напрямок демографічної науки, що навіть одержав особливе найменування — демографика (demographics). Ця галузь демографії вивчає склад потенційних споживачів і тенденції зміни цього складу, а також вплив демографічних змін на стан споживчого ринку. Таким чином, деякий рівень демографічної освіченості стає сьогодні необхідним будь-якій людині, яким би родом діяльності він (вона) ні займалися, як і знайомство з іншими гуманітарними предметами. Сприяти такому утворенню і покликаний дійсний підручник.

Хоча підручник орієнтований у першу чергу на студентів гуманітарних факультетів, він може бути корисний і всім интересующимся демографічними аспектами нашого громадського життя. Ціль його ^-(ознайомити читача з основними поняттями, показниками і методами аналізу демографічних процесів, допомогти навчитися бачити дійсний стан і напрямок демографічних тенденцій у країні й у світі, навчити розуміти демографічні проблеми своєї країни, оцінювати їхню гостроту і ймовірні перспективи, можливі соціальні наслідки,: Відповідно до такий адресностью підручника головна увага в ньому приділяється методам аналізу статистичних показників, а не способам їхнього конструювання, методам аналізу демографічної інформації, а не способам її збору. Разом з тим, оскільки статистика є фундаментом демографічних знань, без вивчення елементарних понять і методів демографічної статистики в дійсному підручнику не обійтися.

Залишається додати, що ніякий підручник не може замінити читання наукової літератури, У нашій демографії чимало цікавих, жваво написаних, дискусійних книг і журнальних статей, ознайомлення з який може значно полегшити розуміння матеріалів підручника, а іноді, можливо, і замінити його. Список такої додаткової літератури приводиться наприкінці підручника.