Лемківщина

- українська етнічна територія, на якій здавна проживала етнографічна група українців - лемки. Розташована в українських Карпатах між річками Сяном і Попрадом у межах сучасної Польщі та на північ захід від р. Уж у Закарпатті до р. Попрад у Словаччині. У середньовічні часи територія Лемківщини входила до складу Київської Русі та Галицько-Волинської держави. Згодом землі Лемківщини були захоплені Угорщиною, а з 1340 р. вся Лемківщина була включена Казимиром ІІІ Великим до складу Польщі де перебувала до 1772 р. В ХІV-ХVI ст. територія Лемківщини була в абсолютній більшості заселена українцями. З 1983 р. на Лемківщині проводиться фольклорно-етнографічний фестиваль "Ватра".

Мармарощина

- історико-геогрфічний край у басейні р. Тиси. Назва походить від назви р. Мара. Назва Мармарощина вперше зустрічається в документах з 1199 р. До кінця ХІІІ ст. Мармарощина була майже не заселена. З XIV ст. територія Мармарощини колонізували українці з Галичини та румуни з Семигороду (Трансільванія). З 1385 р. Мармарощина становила адміністративний округ - жупу (комітат) у складі Угорського королівства. У 1526 р. Мармарощина відійшла до Семигороду, а з 1733 р. перебувала у складі Австрійської імперії. З розпадом Австро-Угорщини у (1918) північну частину Мармарощини у 1919 р. приєднала Чехо-Словаччина, а південну - Румунія. Українське національне життя в Південній Марморощині (у складі Румунії) в 1920-1930-х рр. було пов'язане з українськими осередками у Чернівцях. Південна Мармарощина увійшла до складу Румунії і становить Сигітський і Вишевський райони марамурешського повіту. Українське населення переважно живе в селах.

Наддніпрянська Україна

- умовний термін для позначення тієї частини українських етнічних земель, які входили до складу Російської імперії, згодом до Української Народної Республіки та УСРР (з 1937 р. - УРСР).

Підкарпатська Русь

- офіційна назва центрально-східної частини Закарпаття, яка 1919-1938 рр. становила автономну адміністративно-територіальну одиницю у складі Чехо-Словаччини (з 1927 р. - Підкарпатський край). Відповідно до рішень Сен-Жерменського мирного договору 1919 та Тріанонського мирного договору 1920 р територія Закарпатської України під назвою Підкарпатська Русь увійшла до Чехо-Словацької Республіки та отримала автономний статус. Етнічні землі у Закарпатті було поділено на три частини: Підкарпатську Русь, Пряшівщину та Мармароський Сигіт. Автономний статус Підкараптської Русі відзначався Генеральним Статутом (1919) У жовтні 1938 р. чехо-словацький уряд під тиском українських національно-державних сил був змушений піти на створення на територіальній основі Підкарпатської Русі нового державного утворення Карпатської України.

Підляшшя

- історико-етнографічна область, що займає територію між Холмщиною на півдні й р. Нарвою на півночі, Мазовією (Польща) на заході та Волинню і Поліссям на сході. Назва Підляшшя походить від слова "лях" (земля, що розміщена біля ляхів). Підляшшя разом з іншими українськими етнічними землями - Холмщиною, Посянням та Лемківщиною - входить сьогодні до складу Польщі. У ІХ-Х ст. територія Підляшшя була заселена, в основному, східнослов'янськими племенами - древлянами, бужанами і дреговичами. З Х ст входило до складу Київської держави і становило західну частину Берестейської землі. За угодами комуністичних урядів СРСР і Польщі, значну частину українців з Підляшшя було виселено до УРСР, решту депортовано 1947 р. у ході злочинної операції "Вісла" на північно-західні польські землі.

Поділля

- історико-географічний регіон України, що займає басейн межиріччя Південного Бугу і лівих приток Дністра, охоплює територію сучасних Вінницької, Хмельницької, Тернопільської та невеликі частини Івано-Франківської і Львівської областей. У Галицько-Волинському літописі ця територія відома під назвою "Пониззя". Уперше назва "Поділля" зустрічається у документах XIV ст. У 1360 р. землі Поділля, що перебували під контролем орд татарських ханів, були завойовані литовськими князями і увійшли до складу Великого князівства Литовського. Після Другої світової війни 1939-1941 рр. вся територія Поділля увійшла до складу областей УРСР.

Покуття

- історико-географічна область України, східна частина сучасної Івано-Франківської області. У джерелах XVІІ-XVІІІ ст. Покуття називали південно-західний "кут" Галичини між рр. Дністром, Черемошем та Карпатами, включаючи Гуцульщину, а з ХІХ ст. - лише рівнину частину цієї території. Покуття у різні періоди історії перебувало під владою західноєвропейських країн - Польщі, Австро-Угорщині. У 1939 р. Покуття разом з іншими західноукраїнськими землями увійшов до складу УРСР.

Правобережна Україна (Правобережжя)

- історико-географічна назва частини території України на правому березі Дніпра. Займала територію сучасних Волинської, Рівненської, Вінницької, Житомирської, Кіровоградської, Київської та частково Черкаської й Тернопільської областей. Термін Правобережна Україна зустрічається в історичних документах XVII ст. За Андрусівським перемир'ям (1667) залишалася у складі Речі Посполитої (за винятком Києва та округи). Унаслідок укладання Бучацького мирного договору 1672 р. землі Правобережжя було поділено на три частини: Поділля зайняла Туреччина, Брацлавщина і Південна Київщина знаходилася під владою правобережного гетьмана П.Дорошенка, решта території Правобережної України належала Польщі. Також її території поділялися за Бахчисарайським мирним договором (1672) Туреччині відійшла Південна Київщина, Брацлавщина та Поділля. За Карловицьким миром (1699) Правобережна Україна знову повністю відійшла до складу Речі Посполитої. За умовами Ризького мирного договору 1921 р. частина земель Правобережжя була анексована Польщею, у складі якої вони перебували до 1939 р.

Скіфія

- скіфи – кочові іраномовні племена, які жили в VII-ІІІ ст.. до н.е. в степах Північного Причорномор'я. Грецький історик Геродот присвятив Скіфії 4-ту книгу своїх „Історій”, в якій описав їхню територію, заняття, побут, звичаї, релігію та похід проти них перського царя дарія І. Скіфи прийшли у Північе Причорномор'я зі сходу, під їх вплив у V-ІV ст. до н.е. потрапили землі лісостепової смуги Лівобережної та Правобережної України, землі на захід від Дністра – Велика Скіфія. Населення Великої Скіфії не було однорідним. У V-ІV ст. до н.е. скіфи доягли значної військової та економічної могутності. Після появи сарматів між Доном і Дніпром, а згодом на захід від Дніпра скіфська державність, яка трималася на військовій силі, занепала. Крім того, існувала – Мала Скіфія на території Молдови і Румунії. Ці державні цивілізації Північного Причорномор'я і являла собою європейські елліністичні держави. Скіфія залищила багату і різноманітну культуру. У культурі осілих племен Скіфії значною мірою зберігалися традиції місцевих племен. Скіфи залишили глибокий слід у давній історії України, деякі їхні традиції були успадковані пізнішими народами.