Практичне заняття № 11

Зв’язне мовлення. Бібліографія. Анотація.

МЕТА:

активізувати знання студентів з даної теми, за допомогою правильно підібраного матеріалу, виконання вправ, завдань та питань розвивати у студентів знання, вміння та навички добре володіти матеріалом, виховувати у студентів любов та повагу до слова та до спілкування загалом.

ОБЛАДНАННЯ: методичний посібник для виконання ПР,письмове приладдя, підручник.

ПЛАН:

1. Складання бібліографічного списку опрацьованої літератури.

2. Написання анотації.

КЛЮЧОВІ ПОНЯТТЯ:

Бібліографія

Список літератури

Анотація

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ПИТАНЬ:

• Бібліографія — це список літератури з певного питання. У книзі бібліографія слугує для поглиблення і розширення знань читачів з певної галузі науки або техніки, якій присвячено основний зміст книги.

• Список літератури - необхідний елемент довідкового апарату будь-якої друкованої праці (опублікованої чи неопублікованої): монографії, дисертації, дипломної або курсової роботи, статті.

• Анотація – стисла характеристика змісту книжки, статті, рукопису тощо.

Подаються на звороті титульної сторінки книги, у видавничих проектах. Анотація складається з двох абзаців.

Робота з книгою розпочинається з попереднього зна­йомства з нею — з її довідковим апаратом (вихідними даними та анотацією).

Анотація — це дуже стислий виклад змісту книж­ки, статті та ін. З виділеними найголовнішими пробле­мами, підкресленням новизни публікації, її значення. В анотації зазначають, кому адресовано книгу (вчите­леві, студентові, науковцеві,учневі, широкому загало­ві читачів тощо).

А ось як трактує термін словникова стаття.

Анотація (лат. аппоіаііо— примітка) — короткі відомос­ті про книгу, статтю чи рукопис, подані на звороті титуль­ної сторінки у видавничих проспектах, журнальних оглядах, бібліографічних покажчиках.

Знайомство з книгою слід починати з анотації і передмови, звертайте увагу на курсив (друкарський похилий шрифт з накресленням літер, подібним до ру­кописного), розрядку, дрібний шрифт.

Бібліографія (в широкому значенні) — це галузь на­уково-практичної діяльності, завданням якої є бібліо­течна інформація про твори друку, з метою впливу на поширення і використання їх у суспільстві. Залежно від суспільних функцій бібліографія поділяється на:

— державну;

— видавничо-книготорговельну;

— науково-допоміжну;

— рекомендаційну.

А ось як «Короткий тлумачний словник української мови» пояснює цей термін.

Бібліографія — 1. Науковий, систематизований перелік і опис книжок та інших видань з огляду на їх зміст та зо­внішнє оформлення; список статей і книжок на яку-небудь тему або з якої-небудь галузі знань: покажчик використаної літератури. 2. Відділ у періодичних виданнях, в якому подається короткий огляд книжок, що вийшли з друку.

У нашому випадку бібліографія — це науковий, сис­тематизований опис певної книжки.

Бібліографія, за одним із значень, — це список лі­тератури (книжок і статей) на яку-небудь тему або з якої-небудь галузі знань.

Це цікаво! Зачатки вітчизняної бібліографії зустрічаються в «Збір­нику Святослава» (1037), до якого включено список «істинних» і «ложних» книг.

Стандарт оформлення бібліографії:

1) ініціали у бібліографії ставлять після прізвища (у звичайному тексті перед прізвищем);

2) назва твору, книги, статті тощо в лапки не бе­руть, якщо це не цитатна назва (у тексті назва повинна бути в лапках); .....

3) не беруться в лапки й назви журналів, газет (у - тексті вони також у лапках);

4) замість позначень «журн.», «газ.» ставлять та­кий знак — //;

5) той самий знак (//) ставлять і на позначення бага­тотомного видання;

6) зверніть увагу на крапки, тире, коми, двокрапки в бібліографії;

7) сторінку позначають великою літерою «С.» (а не, «стор.», «ст.»);

8) малу «с.» ставлять у бібліотечних картотеках, ко­ли вказують кількість сторінок у книзі: 230 с.

РОЗВЯЗАННЯ ТИПОВИХ ЗАВДАНЬ:

1) Прочитати (прослухати) обидва висловлювання. Визначити можливого адресата та мету кожного з них. Яке з висловлювань є анотацією, а яке є описом книжки із зазначенням вихідних даних, тобто бібліографією?

1. Історична повість українського письменника-класика М. Старицького «Останні орли» — широке полот­но про Коліївщину, повстання українського народу на Правобережній Україні проти польського панства та католицького духовенства 1768 року. Своїм ідейним спрямуванням твір близький до поеми Т. Шевченка «Гайдамаки». Відтворюючи тогочасні соціальні та релігійні конфлікти, показуючи непримиренну боро­тьбу повстанців, автор багато уваги приділяє особис­тому життю своїх героїв. Сюжет твору динамічний, напружений. Повість цікава для найширшого кола читачів.

2. Старицький М. П. Останні орли: Іст. повість із часів гайдамаччини. Худож. С.П.Караффа-Корбут. — Львів: Каменяр, 1990. — 440 с, арк. іл.

Пояснити, чи існує зв'язок між бібліографією й ано­тацією видань. Коли використовують бібліографічний опис видання?