9.2. Мотиви, що спонукають до наукової творчості

Друга половина поточного сторіччя відзначена підйомом інтересу до вивчення психології особистості вченого. Справа в тому, що до 50-х років потенціал досліджень інтелекту як корелята творчої здібності був в основному вичерпаний. І хоча „інтелектуальний” напрямок пережив ще один сплеск, пов'язаний з появою моделі структури інтелекту й творчих здібностей, починаючи з цього моменту, пошук ознак, що відрізняють творчих учених від менш творчих, був перенесений в область індивідуально-психологічних особливостей.

Проблема особистості була й залишається одним із найцікавіших і дискусійних розділів психології. Саме в цій області існує найбільша кількість теорій і підходів, що по-своєму пояснюють структуру, динаміку й природу особистості. Різноманіття концепцій особистості, а також протиріччя в поглядах на неї знаходять своє відбиття й у дослідженнях особистості вченого.

Більшість робіт із цієї проблеми можна віднести до одного з трьох напрямків:

1) виявлення комплексу особистісних якостей, специфічних для вчених;

2) вивчення мотивації наукової діяльності і її впливів на продуктивність;

3) аналіз факторів, відповідальних за появу інтересу до наукової діяльності й формування особливих рис особистості, властивих ученому.

Однією з проблем творчості є його мотиваційна структура. Мотивації (спонукання) пов'язані з потребами, які поділяються на три групи; біологічні, соціальні й ідеальні (пізнавальні). Біологічні потреби (наприклад, принцип економії сили) полягають в основі життєвої винахідливості й удосконаленні навичок, але можуть набути й самодостатнього значення, перетворившись у лінь. Серед соціальних потреб мотивами до творчості можуть бути прагнення до матеріальної винагороди, до пошани й поваги в суспільстві. Ідеальні – становлять потреби пізнання в найширшому змісті. Вони ведуть своє походження від потреби в інформації, споконвічно властивої всьому живому, поряд з потребою в надходженні речовини та енергії. Задоволення будь-якої потреби вимагає інформації про шляхи й способи досягнення мети. Але існує потреба в інформації і як прагнення до нового, раніше не відомого. Найбільш важливим для творчості видом мислення є уява. Творчій уяві, фантазії належить вирішальна роль у створенні нового і розвитку суспільства. Ця здатність повинна постійно розвиватися, стимулюватися й тренуватися.

Протилежністю творчої уяви є психологічна інерція мислення, пов'язана з прагненням діяти відповідно до минулого досвіду й знаннями, з використанням стандартних методів тощо.

У зв'язку з цим необхідно формулювати технічні завдання таким чином, щоб виключити можливість психологічної інерції і її негативного впливу на творчість, прагнути всіляко розвивати творчу уяву.

Творча особистість володіє рядом особливостей і насамперед вмінням зосередити увагу й довго втримувати її на якому-небудь питанні або проблемі. Це одне з найважливіших умов успіху в будь-якому вигляді діяльності. Без завзятості, наполегливості, цілеспрямованості немислимі творчі досягнення.

Одержання значимого результату самим безпосереднім чином залежить від вихідної світоглядної позиції автора, принципового системного підходу до постановки проблеми й визначення загальних шляхів руху дослідницької думки.