8.3. Безпредметні суперечки й суперечки про маловідомі речі

Усяка суперечка повинна, як уже говорилося, мати свою тему, свій предмет. Це – очевидна вимога до суперечки, але навіть вона іноді порушується.

Бажано, щоб предмет суперечки був відносно зрозумілим. Найкраще на самому початку зафіксувати цей предмет особливим твердженням, щоб уникнути потім досить звичайного питання: про що ж все-таки йшла суперечка?

Безпредметні суперечки, суперечки з проблем, не ясних для сторін, що сперечаються, залишають, як правило, важкий осадок через свою незв'язність і безпорадність. Не даючи учасникам можливості виявити свої знання та здатності, такі суперечки представляють їх у перекрученому світлі.

Ще одна умова плодотворності суперечки: його тема не повинна змінюватися або підмінюватися іншою протягом усієї суперечки.

Цієї умови рідко коли вдається дотриматися, що, взагалі ж, цілком зрозуміло. На початку суперечки тема не є, як правило, досить визначеною. Це виявляється, однак, лише в процесі суперечки. Його учасники змушені постійно уточнювати свої позиції, що веде до зміни підходів до теми суперечки, до зміни акцентів цієї теми.

Уточнення й конкретизація позицій тих, хто сперечається, — важливий момент суперечки, без нього не обійтися. Але потрібно все-таки постійно мати на увазі основну лінію суперечки й намагатися не йти далеко від неї. Якщо предмет суперечки змінився, доцільно спеціально звернути на це увагу і підкреслити, що суперечка щодо нового предмета – це, по суті, інша, а не колишня суперечка. Більшість суперечок закінчуються тим, що їхні учасники ще більше стверджуються в своїй правоті. Було б поспішним, однак, робити з цього висновок про неефективність більшості суперечок.

Нехай позиції опонентів не змінилися, але вони, безумовно, стали зрозумілішими, ніж до моменту суперечки. Далеко не всяка полеміка кінчається тим, що всі переходять в „одну віру”. Але майже кожна полеміка допомагає сторонам уточнити свої позиції, знайти для їх захисту додаткові аргументи. Саме цим пояснюється зростання переконаності учасників суперечки, що закінчилося, у власній правоті.

Суперечка припускає певну спільність вихідних позицій сторін, єдиний для них базис. Усяка суперечка спирається на певні передумови, безпередумовних суперечок не існує. Спільність базису забезпечує початкове взаєморозуміння тих, хто сперечається, дає ту основу, на якій може розгорнутися протиборство. Ті, хто зовсім не розуміють один одного, не здатні сперечатися, точно так як вони не здатні прийти до згоди.

Звичайно передумови суперечки прості і не вимагають спеціальної констатації. Але якщо базис не цілком зрозумілий чи розуміється по-різному, найкраще почати з його уточнення й прояснення. Суперечка без спільності передумов, без однакового ставлення до вихідних ідей має мало шансів на те, щоб виявитися якоюсь мірою ефективною.

Суперечка вимагає відомого знання тих речей, про які йде мова. Це знання не може бути повним, інакше не виникли б розбіжності й полеміка.

Погано, коли люди починають дискутувати про речі, про які вони не мають навіть приблизної уяви.

Людина, що є фахівцем у якійсь галузі, звичайно критично оцінює свої пізнання, хоча їм він, можливо, присвятив все своє життя. Грішить самовпевненістю й претензією на широкі знання, як правило, той, чиї знання поверхневі й неглибокі. Як кажуть, професор економіки знає про економіку дещо, доцент – багато чого, а студент – усе. Відсутність ґрунтовних знань часто йде рука об руку зі звичкою підходити до всього з готовими міркуваннями й визначеннями. Саме ці люди і є самими запеклими сперечальниками, яких практично неможливо переконати.

Є теми, щодо яких чомусь здається, що про них говорити легше за все. Звичайно це теми, відомі не на основі спеціального вивчення, а з повсякденного життя. Звертаючись до них, потрібно бути подвійно обережним: здоровий глузд не завжди спроможний замінити конкретні знання.