6.3. Мислення, творчість, інтуїція

Перші форми та прийоми мислення виробляються стихійно. Люди в процесі постійного спілкування між собою, з природою, в ході трудової діяльності знаходили найпростіші прийоми пізнання, перевіряли істинність власних міркувань.

Прийоми і форми мислення, які призводили до істинного знання, що відповідало дійсності, закріплювалось як те, що виправдало себе, та, навпаки, те, що не виправдало себе на практиці, відкидалося як недійсне. Правильні логічні форми і методи мислення перевірялися в процесі практичного впливу людини на матеріальні предмети і закріплювалися в її свідомості.

Мислення – це опосередковане й узагальнене відображення в мозку людини істотних властивостей, причинних відносин і закономірних зв'язків між об'єктами або явищами. Опосередкований характер мислення полягає в тім, що людина через доступні органам почуттів властивості, зв'язки й відносини предметів проникає в сховані властивості, зв'язки, відносини; людина пізнає дійсність не тільки в результаті свого особистого досвіду, але й непрямим шляхом, засвоюючи в процесі спілкування з іншими людьми. Мислення нерозривно пов'язано з мовою і не може здійснюватися поза нею. Дійсно, основний інструмент мислення – логічні міркування людини, логічні закони.

Закон тотожності: кожна правильна думка, або поняття про предмет, повинна бути визначеною і зберігати однозначність протягом усього міркування і висновку.

Закон протиріччя: не можуть бути істинними два несумісних твердження про один і той же предмет, взятий в один і той же час в одному і тому ж відношенні; одне з них буде обов’язково хибним.

Закон виключення третього: дві суперечні думки про один і той же предмет, взятий в один і той же час і в одному й тому ж відношенні не можуть бути одночасно хибними або істинними. Якщо одне з них істинне, то інше – хибне. Третього твердження не може бути. Цей закон має силу лише за умови дотримання законів тотожності і протиріччя.

Закон достатньої підстави: у процесі міркування достовірними варто вважати лише ті судження, щодо істинності яких можуть бути приведені достатні підстави.

Творчість представляє собою явище, пов’язане з особливостями людської психіки, розумовою працею. Творчість – мислення в його вищій формі, що виходить за межі відомого, а також діяльність, що породжує щось якісно нове. Остання містить у собі постановку або вибір задачі, пошук умов і способу її рішення й у результаті – створення нового. Творчість може мати місце в будь-якій сфері діяльності людини: науковій, виробничо-технічній, художній, політичній та ін.

Зокрема, наукова творчість пов'язана з пізнанням навколишнього світу. Науково-технічна (або просто технічна) творчість має прикладні цілі й напрямок на задоволення практичних потреб людини. Під ним розуміють пошук і рішення задач у галузі техніки на основі використання досягнень науки.

Одні вчені вважають, що мислення починається там, де склалася проблемна ситуація, що передбачає пошук рішення в умовах невизначеності, дефіциту інформації. Інші вважають, що визначальним механізмом творчості є не логіка, а інтуїція. Дійсно, в творчості важливу роль відіграє інтуїція. Інтуїція (від лат. intuitio – пильне придивляння, споглядання) – здатність безпосереднього збагнення істини без звертання до розгорнутого логічного міркування. Спочатку людина інтуїтивно догадується, як потрібно зробити, а потім починає міркувати, аналізувати, прикидати. Таким чином, інтуїція приходить у якості винагороди за працю вченого і тому складному механізму творчого мислення характерні як інтуїція, так і логіка.

Специфічний акт творчості – раптове осяяння (інсайт) – полягає в усвідомленні чогось, що з’явилося з глибин підсвідомості, у схоплюванні елементів ситуації в тих зв'язках і відносинах, що гарантують рішення задач.