4.3. Методи, що застосовуються на емпіричному та теоретичному рівнях досліджень

Абстрагування – це уявне відволікання від несуттєвих властивостей, зв'язків, відношення предметів і виділення декількох сторін, що цікавлять дослідника. Процес абстрагування має два ступеня. Перший – виділення найважливішого у явищах і встановлення факту незалежності чи дуже незначної залежності досліджуваних явищ, на яку можна не зважати, від певних факторів (якщо об'єкт не залежить безпосередньо від фактора Б, то можна лишити його осторонь як несуттєвий). Другий ступінь – реалізація можливостей абстрагування. Сутність його полягає в тому, що один об'єкт замінюється іншим, простішим, який виступає як „модель” першого.

Розрізняють наступні види абстрагування: ототожнення (утворення понять шляхом об'єднання предметів, зв'язаних за своїми властивостями в особливий клас); ізолювання (виділення властивостей, нерозривно пов'язаних з предметами); конструктивізація (відвернення від невизначеності кордонів реальних об’єктів) і, нарешті, припущення потенціальної здійсненості.

Яскравим прикладом абстрактної моделі дійсності в економічній теорії є модель „економічної людини”, що наділена властивостями, цікавими для вченого-економіста.

Абстрагування може застосовуватися до реальних і абстрактних об'єктів (таких, що пройшли абстрагування раніше). Багатоступінчасте абстрагування призводить до абстракцій дедалі зростаючого ступеня загальності. Абстрагування дає змогу замінити в пізнанні складне простим, але таким простим, котре відбиває основне в цьому складному.

Результат абстрагування часто виступає як специфічний метод дослідження, а також як елемент складніших за своєю структурою методів експерименту – аналізу і моделювання.

Аналіз – метод пізнання, який дає змогу поділяти предмети дослідження на складові частини (природні елементи об'єкта або його властивості і відношення).

Синтез, навпаки, припускає з'єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле. Аналіз і синтез взаємозалежні, вони представляють собою єдність протилежностей. Розрізняють наступні види аналізу і синтезу: прямий, або емпіричний метод (використовують для виділення окремих частин об'єкта, виявлення його властивостей, найпростіших вимірів і т.п.); зворотній, або елементарно-теоретичний метод (що базується на уявленнях про причинно-наслідкові зв'язки різних явищ); структурно-генетичний, який включає вичленовування в складному явищі таких елементів, що впливають на всі інші сторони об'єкта.

Важливими поняттями в теорії пізнання є: індукція – умовивід від фактів до деякої гіпотези (загального твердження) і дедукція – умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини робиться на підставі знання загальних властивостей усієї множини. Таким чином, дедукція й індукція – взаємозвернені методи пізнання, що широко використовують методи формальної логіки.

Одним із методів наукового пізнання є аналогія, за допомогою якої досягається знання про предмети і явища на підставі того, що вони мають подібність з іншими. Ступінь імовірності (вірогідності) умовиводів за аналогією залежить від кількості подібних ознак у порівнюваних явищах (чим їх більше, тим більшу ймовірність має висновок, і вона підвищується, коли зв'язок вивідної ознаки з якою-небудь іншою ознакою відома більш-менш точно). Аналогія тісно зв'язана з моделюванням або модельним експериментом. Якщо звичайний експеримент безпосередньо взаємодіє з об’єктом дослідження, то в моделюванні такої взаємодії немає, тому що експеримент проводиться не з самим об'єктом, а з його замінником.

Моделювання – метод, котрий ґрунтується на використанні моделі як засобу дослідження явищ і процесів природи. Метод моделювання має таку структуру: а) постановка завдання; б) створення або вибір моделі; в) дослідження моделі; г) перенесення знань із моделі на оригінал.