2.4. Державне і договірне регулювання оплати праці

Перехід до ринкових відносин природним образом об'єктивно змінює зміст всіх економічних процесів. При цьому залишається їхнє регулювання, обумовлене відповідними нормативними актами, зокрема Законом „Про оплату праці”.

Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган, виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Основна заробітна плата працівника залежить від результатів його праці і визначається тарифними ставками, розрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками і доплатами в розмірах, не вище встановлених чинним законодавством.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи й винахідливість, за особливі умови праці.

Додаткова оплата праці залежить від результатів господарської діяльності підприємства і встановлюється у виді премій, винагород, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, а також надбавок і доплат, що не передбачені законодавством та перевищують розміри, які установлені чинним законодавством.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати – це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які виплачують понад встановлені зазначеними актами норми.

Мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися сплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не входять доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Керівник державного підприємства обирає форми і системи оплати праці, установлює працівникам конкретні розміри тарифних ставок, розцінок, посадових окладів, премій, винагород, надбавок і доплат на умовах, передбачених колективним договором. Джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу, отриманого в результаті їхньої господарської діяльності, а для бюджетних організацій і установ кошти, виділені з відповідних бюджетів, а також частина доходу, отриманого в результаті їхньої господарської діяльності та інших джерел.

Держава здійснює регулювання оплати праці шляхом установлення мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гарантій в оплаті праці, умов визначення частини доходу, що направляється на оплату праці, умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях і установах, максимальних розмірів посадових окладів керівників державних підприємств, а також шляхом оподатковування доходів підприємств і працівників.

Мінімальна заробітна плата регулюється з урахуванням рівнів економічного розвитку, продуктивності праці, середньої заробітної плати і вартісної величини мінімального споживчого бюджету. Мінімальна заробітна плата встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Норми оплати праці (за роботу в понаднормований час, у святкові, неробочі і вихідні дні, у нічний час, за час простою, що має місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, яка є браком не з вини працівника; працівників до 18 років, при скороченій тривалості їхньої щоденної роботи і т.д.) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; за відрядження на підвищення кваліфікації; на обстеження в медичній установі; для переведених за станом здоров'я на більш легку, нижчеоплачувану роботу; для вагітних жінок і жінок, що мають дітей у віці до 3 років, переведених на більш легку роботу; при різних формах виробничого навчання чи перекваліфікації, навчання іншим спеціальностям і т.д.), а також гарантії і компенсації працівникам при переїзді на роботу в іншу місцевість, при службових відрядженнях і т.д. установлюються Кодексом законів про працю й іншими законодавчими актами України.

Норми і гарантії в оплаті праці є мінімальними державними гарантіями.

Договірне регулювання оплати праці найманих робітників підприємств здійснюється на основі тарифних угод, що укладаються на міжгалузевому, галузевому, виробничому рівнях.

Тарифна угода – це договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці і соціальних гарантій.

Предметом тарифної угоди на виробничому рівні як складової частини колективного договору є :

• форми і системи оплати праці, застосовувані для різних категорій і груп працівників;

• мінімальна тарифна ставка, диференційована за видами і типами виробництв у межах рівнів, передбачених генеральною тарифною угодою для відповідних видів і типів виробництв галузі;

• розміри тарифних ставок і посадових окладів по розрядах робіт і посадам працівників;

• види і розміри доплат, надбавок, премій і інших заохочувальних і компенсаційних виплат і умови їхнього надання.;

• умови оплати праці за роботу в понаднормовий час; час простою, що мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції з браком, але не з вини працівника і т.д.