2. Витоки та джерела упралінської думки в україні

Старовинні поселення етнічних територій сьогоднішньої Украї­ни вже мали визначені уявлення управління. Довгий час, як і у ін­ших народів світу, вони існували на рівні практики, а з часом — мис­тецтва, тобто сформованих правил, керівництв з ведення економіки. В контексті розвитку античної культури можна виділити філософ­ські, економічні, управлінські погляди скіфського мислителя Анахарзиса. Але за нестачею письмових свідоцтв того часу, управлінські погляди старовинного поселення України ще не стали предметом спеціального фундаментального дослідження.

Цього вже не можна сказати про Україну княжих часів (Київська держава IX — XIII ст. та Галицько-Волинська держава XIII — XIV ст.). Витоками знань з управлінської думки цього часу є численні пись­мові пам'ятки: акти, документи, реєстри, часописи, кодекси правил.

Суспільний устрій Київської Русі спирався на три основні влади землеволодіння: княже, боярське, монастирське. На цих видах влас­ності на землю затверджувалися форми господарювання, а також управління ними.

Не можна не відмітити велику роль у встановленні управлінської думки в Україні, що має Києво-Могилянська академія, яка була заснована у 1632 р. митрополитом Петром Могилою. Академія довгий час (аж до закриття її царським урядом у 1817 р.) була центром освіта управлінської думки в Україні, а за часів царя Олексія Михайцонича - і у Росії. Перш за все це пов'язано з високим рівнем вик-падання дисциплін з освіти та управління у сфері економіки та агрономії. Академія випускала не тільки Українських єпископів, але і добре підготовлених агрономів-організаторів й економістів, які за­лишили глибокий відбиток в розвитку агрономічної й економічної культури Східної Європи.

Держава приймала участь у встановленні фінансово-кредитної та грошової системи, в її нормальному функціонуванні. В першій чвер­ті ХІХст. майже половину всіх мануфактур було засновано держа­вою. Промислове підприємництво в Росії та в Україні започаткову­валося як державне підприємництво.

Державою була започаткована протекціоністська («заступниць­ка») політика. Промислові підприємці потребували більш високих та можливих тарифів, вважаючи їх головним фактором успішного розвитку національної промисловості. Ряд економістів України (П. Мічурін, М. Соболєв та ін.) також були прибічниками протекціо­нізму при активному втручанні держави в економічне життя. Інші, серед яких був і Вернадський, виступали за незалежне підприємницт­во. Але Вернадський не повністю відкидав необхідність втручання уряду в економіку. Він вважав, що таке втручання не потрібно, коли ринки визволилися від феодальної залежності, але створення таких ринків - справа уряду. Для Росії середини ХІХст. це значило лікві­дування кріпацтва.

У кінці ХІХст. початку ХХст. в українській економічній літера­турі були висвітлені питання державного регулювання економіки в умовах ринкових відносин, взаємодії державного централізму і са­моврядування місцевих господарських органів.