Тема 3. Історичні етапи розвитку менеджменту в світі та в україні план

1. Розвиток світової управлінської думки до XIX ст.

2. Витоки та джерела вивчення управлінської думки в Україні

3. Наукові школи менеджменту

1. Розвиток світової управлінської думки до хіх ст.

Необхідність в управлінні виникла в результаті розподілу праці ще в первісному суспільстві. Розвиток людства щільно пов'язаний з розвитком управління. Про розвиток управлінської думки стародав­нього Єгипту свідчать як архітектурні споруди, так й письмова спад­щина. Прикладом є піраміда Хеопса, яка заввишки 146,6 метрів і займає площу більше 5 гектарів, складається з 2 млн. 300 тис. кам'яних блоків. За підрахунками, будівництво піраміди потребува­ло праці більш ста тисяч людей на протязі 20 років. За сучасними масштабами це означало керівництво сто тисячним колективом бу­дівників. Є свідчення, що єгиптянам були відомі кількісні обмежен­ня людей, які знаходились під керівництвом однієї людини (мене­джера). На одного керівника (наглядача) припадало 10 робітників. Цей єгипетський принцип «правило десяти» в майбутньому викорис­товувався багатьма цивілізаціями.

В літературних джерелах стародавнього Єгипту знайшли своє відображення численні питання організації й управління господарст­вом, питання власності, товарно-грошових відносин. Перший термін «професійної» управлінської діяльності «візир» датується 1750 р. до нашої ери.

Але не тільки Єгипет залишив приклади початкової практики управління, її демонструвала Вавилонська імперія, яка знаходилася неподалік від сучасного Багдада між річками Тигр та Євфрат. Важ­ливим внеском в управлінську думку є Кодекс Хаммурапі (2123-2081 до н.е. — король Вавилону). Цей кодекс мав 282 закони. Він регулював тіп заробітну платню, встановлював відповідальність виконавців і т. ін. За часів царя Навуходоносора (604 р. до н.е.) зна­ходимо приклади виробничого контролю та стимулювання заробіт­ної плати (наприклад, праця жінок на текстильній фабриці виплачу­валася продуктами харчування та кількість їх залежала від об'єму роботи).

Як відомо, стародавній Китай демонстрував високу культуру в багатьох сферах знань. Не є виключенням і управління. Більш ніж три тисячоліття потому в Китаї були відомі терміни, поняття, які широко використовуються в управлінні і сьогодні: організація, функ­ції, кооперація, системний підхід до діяльності, заходи з підвищення ефективності, спеціалізація, різні види техніки контролю. Джере­лом цих термінів є Конституція Чоу і часопису Менсиса (1100-500 рр. до н.с.). Питанням державного управління, зокрема добору людей на важливі урядові пости шляхом оцінки і перевірки їх заслуг перед суспільством, приділяв увагу видатний китайський мораліст Конфуцій (551-479 рр. до н.е.). Із збірника «Люнь юй» («Бесіди і роздуми») видно, що Конфуцій виступав за незмінний порядок, су­вору соціальну ієрархію, управління на основі дотримання ритуалів, обрядів, визначених норм етики.

Питанням державного управління відвів належне місце в своїх наукових дослідженнях і великій державний діяч Індії Каутил'я — радник царя Чандрагупти І. В його основній праці «Артхашастра» (321 р. до н.е.) вміщуються рекомендації відносно встановлення і під­тримки в державі економічного, соціального і політичного порядку.

Що стосується древньої Греції, яка склала значну частину сучас­ної культури, її економічна думка достатньо суперечлива. Давши визначення самої науки «економіка» («ойкос» — дім, «номос» — закон), давши світу перших вчених в цій сфері, древні греки негатив­но ставилися до бізнесу. Представники виробничої праці і торгівлі займали нижчу ступінь в соціальній системі грецької демократії, не мали громадянства. Цього не можна було сказати про греків-аристократів чи греків-філософів.

Наприклад, Сократ (469-299 рр. до н.е.) вважав, що тільки той може управляти суспільством, хто досяг успі­хів в особистих справах. Аристотель (384-322 рр. до н.е.) пов'язував успіхи з такими елементами управління і організації як спеціалізація праці, централізація, делегування повноважень, лідерство. Він вва­жав, що методом пізнання та прийняття рішень не може бути місти­цизм, реальність позначається через почуття та аналіз причин явищ. В подальшому цей дух наукового знання сформував основу для школи наукового управляння.

Цікавими є управлінські ідеї Ксенофонта (приблизно 350 р. до н.е.), які записані в його творі «Домоустрій», що представляє керівництво з організації рабовласницького господарства. Особливу увагу Ксенофонт відводив зацікавленості рабів щодо результатів праці, а та­кож матеріальному стимулюванню та моральному впливу.

Здатність управляти як суспільством, так й господарством про­демонструвала Римська імперія. Вирішенню проблем управління сільським господарством присвячували свої праці Катон та Варрон більше двох тисяч років тому. Марк Порцій Катон (234-149 рр. до н.е.) був політичним діячем та літописцем древнього Рима. З усіх видів господарської діяльності на перше місце ставив сільське господарство. В організації зразкового маєтку Катон належне місце відводив живій робочій силі, вважав, що рабів належало годувати та одягати з позиції їхньої праці та поведінки. Марк Теренцій Варрон (116-27 рр. до н.е.) увійшов до історії завдяки своєму агрономічному трактату «Про сільське господарство». В цій роботі знайшло відображення подальша раціоналізація, інтенсифікація сільського господарства че­рез проникнення в його глибини товарно-грошових відносин.

Управлінню приділяли увагу і за часів феодальної системи, яка існувала приблизно тисячу років і в своєму розвитку пройшла ряд етапів, вершиною яких став етап відродження культури, так званий період Ренесансу (кінець ХІУ-поч. XVII ст.). Кожен з етапів знай­шов свій відбиток в управлінській думці. Важливе місце займає пе­ріод «середньовіччя». Цей період характеризується застоєм освіти та науки. І все ж в період «середньовіччя» відбулися події, які підготу­вали умови для подальшого розвитку управління. Це хрестові по­ходи, які, з одного боку, стимулювали торгівлю, відкриваючи для Європи нові торговельні шляхи, а з іншого - послаблювали хрис­тиянські релігійні догми, протиставляючи їм культуру Середнього Сходу.

Зупинимось на деяких видатних вчених, дослідження яких увій­шли в історію науки управління. Анн Роберт Жан Тюрго (1727 -1781 рр.) був великим державним діячем, міністром уряду Франції. Його головна економічна праця «Роздуми про створення та розподіл багатств» присвячена аналізу капіталу, зайнятого в землеробстві, поступово переходить до його аналізу в промисловості, торгівлі, фі­нансах та інших сферах господарства. Аналіз капіталістичних відно­син Тюрго робив з теоретичних позицій фізіократів, тобто помилко­вих уявлень про те, що додаткова вартість створюється тільки в одній галузі - сільському господарстві.

Глибоке розуміння суті, а також розвитку функцій менеджменту продемонстрував Адам Сміт (1723-1790 рр.). В його праці «Дослі­дження про природу та причини багатства народу» викладається вчення лібералізму, пропонується ідея, що єдиним регулятором в економіці повинен бути ринок та конкуренція. Сміт, як і інші предс­тавники класичної школи економічної теорії (М. Б. Сей, Т. Мальтус, А. Маршалл та ін.) приділяв велике значення функціям, які покла­даються на менеджера. Планування, організація, вибір та навчання персоналу, безпосередньо управління, контроль - всі ці функції отримали у Сміта той чи інший опис.