
- •Вивчення дифракційних спектрів
- •1 Теоретична частина
- •1.1 Вихідні положення хвильової оптики
- •1.2 Дифракція світла
- •1.2.1 Поняття про дифракцію
- •1.2.2 Дифракція плоских хвиль на вузькій щілині
- •1.2.3 Дифракція плоских хвиль на дифракційній решітке
- •2.4 Порядок проведення вимірів
- •2.5 Опрацювання результатів вимірів
- •Приклад розрахунку
- •Контрольні запитання
- •Література
Міністерство освіти і науки України
ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МОРСЬКА АКАДЕМІЯ
Кафедра фізики і хімії
Лабораторна робота № 6.2
Вивчення дифракційних спектрів
(Учбово-методичний посібник)
Переробив доц. Горюк А.А.
Затверджено на засіданні кафедри 17 лютого 2003 р., протокол № 5
Одеса - 2003
1 Теоретична частина
1.1 Вихідні положення хвильової оптики
1. Росповсюджувані у просторі змінні електричні і магнітні поля являють собою електромагнітні хвилі. На рис.1 схематично показана електромагнітна хвиля, що поширюється в позитивному напрямку осі абсцис; Е і H - відповідно вектори напруженості електричного і магнітного полів електромагнітної хвилі. Як видно з рис.1, електромагнітні хвилі відносяться до класу поперечних хвиль, оскільки в них напрямки коливань векторів E і H нормальні відносно вектора швидкості хвилі.
Рис. 1
3. Взаємодія світлової електромагнітної хвилі з речовиною в переважній більшості випадків визначається дією електричного поля хвилі, що характеризується вектором напруженості електричного поля Е. Надалі будемо називати Е електричним (або світловим) вектором і при розгляді світлових явищ будемо абстрагуватися від дії магнітного поля світлової хвилі.
Важливою характеристикою світлової хвилі є її енергія (інтенсивність світла), пропорційна |E|2.
4. Поширення світла в просторі будемо описувати за допомогою понять «фронт світлової хвилі» і «світловий промінь».
Фронтом світлової хвилі називається геометричне місце точок простору, до яких у даний момент часу досягла світлова хвиля.
Світловими променями називаються прямі лінії, що виходять із джерела світла і визначають напрямок переносу енергії світлової хвилі. Промені завжди перпендикулярні до фронту хвилі.
5. У
вакуумі світлові хвилі поширюються зі
швидкістю c
= 3
· 108
м/с, а в речовині зі
швидкістю v
= c/n,
де n > 1 - показник заломлення, значення
якого визначається конкретними
властивостями речовини. При проходженні
світлової хвилі в речовині її довжина
зменшується:
,
де 0
- довжина світлової хвилі у вакуумі.
6. Світлові хвилі випромінюються окремими атомами джерела світла незалежно одна від одної, тому початкові фази їхніх коливань не зв'язані між собою і випадково залежать від часу. Такі хвилі називаються некогерентними і при накладенні в одній точці простору їхні інтенсивності просто підсумовуються.
За допомогою певних заходів (див. нижче) можна виділити групи монохроматичних світлових хвиль, у яких різниця початкових і кінцевих фаз залишається постійною в часі. Такі хвилі називаються когерентними.
1.2 Дифракція світла
1.2.1 Поняття про дифракцію
Дифракцією світла називається явище огинання світловими хвилями перешкод (як правило, з розмірами, порівняними з довжиною світлової хвилі) і наступною інтерференцією світлових хвиль.
Математично точне рішення задачі дифракції викликає виняткові труднощі. Тому застосовуються наближені методи рішення, в основі яких лежить принцип Гюйгенса–Френеля:
Кожна точка фронту хвилі є джерелом вторинних сферичних хвиль, а поверхня, що огинає поверхні вторинних сферичних хвиль, визначає положення фронту хвилі в наступний момент часу. Всі вторинні хвилі когерентні між собою, їхні початкові фази рівні початковій фазі вихідної хвилі, електричний вектор Е максимальний у напрямку, нормальному до фронту первинної хвилі, і досягає нуля в напрямку, дотичному до фронту первинної хвилі.