6. Екологічні особливості деревних рослин

На деревні рослини впливає ряд екологічних факторів.

Світло – найважливіший фактор життя рослин. Без нього не може відбуватися фотосинтез.

За реакцією деревних рослин на освітленість виділяють 2 групи рослин:

1. Світлолюбні (максимальна інтенсивність фотосинтезу спостерігається при 0,25-0,5 повної яскравості денного світла) – модрина, сосна звичайна, тополі, береза повисла, ясен звичайний, біла акація

2. Тіневитривалі (краще ростуть при добрій освітленості, хоча можуть пристосовуватись і до певної затіненості) – тис, ялина, ялиця, самшит, липа, граб, бук

Тіньолюбних серед деревних рослин немає. Зовні приналежність до тієї чи іншої групи визначають за певними критеріями. Наприклад, у світлолюбних видів листки світліші, крони ажурні, нижні гілки швидко відмирають.

У тіневитривалих порід ознаки протилежні.

В різні періоди життя вимоги рослин до світла різні.

Для закладки генеративних органів для будь-яких груп рослин необхідно більше світла. Тому дерева і кущі на галявинах завжди цвітуть стійкіше і масовіше, ніж рослини густих насаджень, а макростробіли хвойних закладаються на верхівках.

Вплив температури.

Тепло – один з найважливіших факторів, що визначає життя рослин, їх розподіл по земній поверхні тощо.

За потребою рослин в тепловій енергії, їх поділяють на:

1. макротермофіли (дуже теплолюбні ) - евкаліпти, кипариси, кедри, секвоя

2. термофіли (теплолюбні) - каштан їстівний, айлант, платан східний, горіх грецький, сакура

3. мезотермофіли (середньовимогливі до тепла) - дуб звичайний, граб звичайний, клен гостролистий, ясен звичайний, вільха чорна

4. мікротермофіли (маловимогливі до тепла ) - тополя, вільха сіра, ялина звичайна, колюча, ялиця біла і сибірська, сосна гірська

Основним показником успішного зростання рослин в умовах помірної зони є їх добра зимостійкість.

Зимостійкість – здатність рослин витримувати несприятливі умови зими, які можуть призвести до їх вимерзання, висихання, випрівання, вимокання, пошкоджень від снігу. Основний фактор, який визначає зимостійкість – це здатність витримувати екстремально низькі температури (морозостійкість). Під морозостійкістю розуміють здатність рослин витримувати температури нижче 0°С.

За здатністю витримувати екстремально низькі температури деревні рослини поділяються на 5 груп:

1 – дуже морозостійкі – витримують морози 45–50^о і більше;

2 – морозостійкі – витримують морози 25–45^о;

3 – відносно морозостійкі – витримують морози 10–25^о;

4 – не морозостійкі – витримують нетривалі морози до 10^о;

5 – теплолюбні – пошкоджуються навіть короткотерміновими морозами.

Здатність деревних рослин протистояти дії морозів залежить від їх біологічних, анатомо-морфологічних і фізіологічних особливостей, від стадії розвитку, віку і умов місця зростання.

Розрізняють також стійкість деревних рослин до

• весняних заморозків

• осінніх заморозків

• зимових морозів.

Від осінніх заморозків страждають рослини, які володіють низькою морозостійкістю взагалі. Вони характеризуються тривалим періодом росту пагонів, часто відсутністю до початку осені яскраво виражених верхівкових бруньок на однорічних пагонах, слабким здерев’янінням пагонів і недостатнім закалюванням до морозів. Отримавши перші пошкодження від осінніх морозів, такі рослини ще більше страждають від сильних морозів узимку.

На відміну від осінніх, весняні заморозки, як правило, пошкоджують дерева і кущі з доброю зимостійкістю. Відбувається це тому, що більш морозостійкі види менш вимогливі до тепла і з настанням перших весняних днів починають ріст. Спровоковані до росту рослини потрапляють під весняні заморозки, які пошкоджують листки, молоді пагони, а у раноквітуючих рослин – бутони чи квітки. При пізніх весняних заморозках ушкоджуються також і теплолюбні рослини, які починають ріст пізно. Від весняних заморозків дерева і кущі зазвичай не гинуть, але дуже слабнуть. На відновлення ушкоджених частин рослини витрачають запаси поживних речовин. Відновлені пагони відстають у рості, слабко розвиваються, погано дерев’яніють, що знижує їх стійкість до зимових морозів.

У зв’язку з тим, що осінні і весняні заморозки не викликають загибелі рослин ,морозостійкість дерев і кущів зазвичай визначають за пошкодженнями від зимових морозів.

Для цього існують кілька методик:

Найчастіше використовують методику С.Я. Соколова, яка на відміну від інших методик, враховує не лише стан пагонів і стовбурів, а також бруньок, квіток та плодів.

Рослини оцінюють за 8-бальною шкалою:

1. рослина зимостійка, перезимувала без пошкоджень

2. Підмерзли верхівки однорічних пагонів

3. Повністю вимерзли однорічні пагони

4. Вимерзли дворічні пагони

5. Вимерзли пагони останніх трьох років

6. Рослина пошкоджена до рівня снігового покриву

7. Рослина вимерзла до рівня кореневої шийки, але відновилась порістю

8. Рослина повністю загинула від морозу

Стан квіткових бруньок оцінюють таким чином:

1. Квіткові бруньки вимерзли

2. Бутони пошкоджені морозом

3. Квітки пошкоджені морозом

4. Недозрілі плоди пошкоджені морозом

Відділом дендрології ГБС АН СРСР запропоновано 7- бальну методику зимостійкості:

1. Пошкоджень немає

2. Вимерзає до 50 % довжини однорічних пагонів

3. Вимерзає від 50% до 100 % довжини однорічних пагонів

4. Вимерзають 2-річні пагони і старіші частини рослини

5. Вимерзає крона до рівня снігового покриву

6. Вимерзає вся наземна частина

7. Рослина вимерзла повністю

Зимостійкість також визнається за 5-ти бальною шкалою М.К. Вєхова(1957):

0. повне вимерзання та загибель рослини;

1. верхівковий пагін пошкоджений повністю, але рослина живе і продовжує ріст бокових гілок або відновлюється паростками;

2. пошкоджена половина довжини пагонів;

3. пошкоджено менше чверті довжини пагонів;

3. пошкодження пагонів немає. Пагони розвиваються із верхівкових бруньок.

Вплив вологості.

За відношенням до зволоженості ґрунту деревні рослини поділяють на:

1. Гігрофіти – рослини вологих місць зростання, у яких корені розміщені у воді або надлишково зволоженому ґрунті (вільха чорна, верби, евкаліпти, болотний кипарис)

2. Мезофіти – рослини середньо зволожених місць зростання. Можуть переностити певну недостачу вологи, але нетривалий час (ялина, ялиця, осика, береза, клен, липа, бук, граб)

3. Ксерофіти – рослини сухих місцезростань (акація біла, гледичія, маслинка)

   1. еуксерофіти – характеризуються невисоким рівнем транспірації, високою жаростійкістю, значним осмотичним тиском, наявністю волосків

   2. геміксерофіти – відрізняються глибокою кореневою системою, яка часто йде до рівня підгрунтових вод, високим рівнем транспірації, не витримують тривалого в’янення

Однією із найважливіших властивостей деревних рослин є їх стійкість до посухи.

Існує кілька методів виявлення посухостійкості рослин. Найпоширеніший у дендрології – польовий метод.

При цьому безпосередньо вивчають життєдіяльності рослин в природних посушливих умовах з оцінкою їх продуктивності. При настанні посушливого періоду проводяться спостереження за станом рослин і їх приростом.

Стан рослин оцінюють за шкалою:

5 балів – рослини не реагують на посуху, у них навіть у денні години спостерігається нормальний тургор листків і пагонів

4 бали – листки і пагони від посухи не постраждали, спостерігається лише втрата тургору: краї листків опущені, листкові пластинки зморщені, черешки листків і молоді пагони в’ялі, з опущеними вниз вершинами

3 бали – у більшості листків спостерігаються часткові ушкодження: листкові пластинки по краях або на окремих ділянках змінили забарвлення (пожовтіли або побуріли)

2 бали – більшість листків повністю засохли, молоді пагони (вершини) також засохли

1 бал – листки обпали під час посухи, молоді пагони пошкоджені, осьові органи і кореневі системи зберегли життєдіяльність

0 балів – рослини загинули повністю

Вплив якості повітря.

Повітря. Вітер та склад повітря - дуже важливі фактори. Кисень та вуглекислий газ впливають на фотосинтез, дихання. Транспірація, перенос пилку та розповсюдження насіння, формування крони і будова кореневої системи залежить від вітру.

За відношенням до якості атмосферного повітря

деревні рослини поділяють на:

1. Димо- і газостійкі (туя західна, ялина колюча, липи, в’язи, тополі, бузок угорський тощо)

2. Негазостійкі (ялина європейська, ялиця сибірська, платани, ліщина).

Вплив якості ґрунту.

За відношенням до родючості ґрунту деревні рослини поділяють на:

1. Оліготрофні – поширені на бідних органічними речовинами ґрунтах (сосна звичайна, ялівець звичайний, сосна гірська, верес)

2. Мезотрофні – вимагають середньої родючості ґрунту (ялина європейська, осика, береза повисла, бук лісовий, дуб скельний)

3. Еутрофні (мегатрофні) – вимагають великої кількості гумусних та неорганічних речовин, а також інших сприятливих едафічних факторів (дуб звичайний, горіх грецький, ліщина звичайна)

Крім цього, існують деревні рослини, пристосовані до специфічних ґрунтових факторів:

1. галофіти (рослини, які переносять засолені ґрунти) - тамарикс;

2. псаммофіти (рослини, які ростуть на сухих піщаних ґрунтах);

3. нітрофіли (рослини, для яких потрібна підвищена кількість азоту у ґрунті) - більшість тополь, бузина;

4. кальцефоби (рослини, які не виносять надлишок кальцію) - каштан їстівний, кедр гімалайський, акація біла, рододендрон

5. кальцефіли – рослини, які потребують великого вмісту кальцію в ґрунті