3.2.Теоретичні питання

1. Уявлення про систему дихання. Етапи процесу дихання. Його значення для організму.

2. 3овнішнє дихання, його значення.

3. Механізми вдиху і видиху. Роль дихальних м'язів при спокійному і напруженому диханні. Тиск у плевральній порожнині.

4. Легеневі об'єми та ємності. Методи їх визначення.

5. Легенева та альвеолярна вентиляція. Методи визначення хвилинної вентиляції. «Мертвий» простір, його значення.

6. Максимальна вентиляція легень, резерв дихання, їх розрахунки.

3.3.Практичні роботи

1. Спірометрія.

2. Спірографія.

3. Пневмотахометрія.

4.Зміст

Система дихання – це сукупність виконавчих структур й апарату регуляції, які здійснюють обмін газів між клітинами організму і зовнішнім середовищем, забезпечуючи потреби організму у кисні відповідно до інтенсивності метаболізму і тим самим підтримують газовий гомеостаз.

До виконавчих структур належать: 1) структури, що забезпечують обмін газів між альвеолами легень і зовнішнім середовищем – грудна клітка разом з дихальними м’язами, які при скороченні і розслабленні змінюють її об’єм; дихальні шляхи та легені; 2) система кровообігу, завдяки якій здійснюється кров’ю транспортування кисню та обмін газів на рівні капілярів; 3) система еритрону, яка забезпечує оптимальну кількість еритроцитів як транспортних засобів кисню кров’ю.

Апарат регуляції має нервові й гуморальні механізми регуляції, завдяки яким здійснюється пристосування функцій виконавчих структур до потреб організму у кисні, завдяки чому підтримуються параметри газового гомеостазу: рО₂, рСО₂, рН артеріальної крові.

Дихання - це процес обміну газів між клітинами організму і зовнішнім середовищем. Його умовно можна поділити на такі етапи: 1) зовнішнє дихання - процес обміну газів між клітинами організму і зовнішнім середовищем; 2) дифузія газів через легеневу мембрану – це обмін газів між альвеолярним повітрям і кров’ю легеневих капілярів завдяки градієнту парціальних тисків; 3) транспортування газів кров’ю; 4) дифузія газів через стінку капілярів до клітин організму і від них; 5) тканинне дихання – участь кисню у метаболічних процесах у клітинах організму й утворення в них вуглекислого газу, наслідком чого є синтез макроергічних сполук, які необхідні для здійснення функцій клітин.

3овнішнє дихання є першим етапом процесу дихання і становить собою обмін газів між навколишнім середовищем і легенями з метою утримання сталого парціального тиску кисню й вуглекислого газу в альвеолах і забезпечення постійного газообміну між ними та кров'ю. Унаслідок цього досягається артеріалізація крові в легенях (насичення крові киснем, або оксигенація) і підтримується кислотно-основний стан крові за рахунок звільнення організму від надлишку вуглекислого газу.

Процес зовнішнього дихання забезпечується: а) дихальним апаратом (грудна клітка, плевральна порожнина, дихальні м'язи, дихальні шляхи та альвеоли); б) малим колом кровообігу (кровотік у легенях); в) рефлекторним механізмом регуляції глибини та частоти дихання.

Скорочення дихальних м'язів, зумовлене ритмічною активністю дихального центра, призводить до збільшення об’єму грудної клІтки і легень, і внаслідок різниці між тиском повітря у зовнішньому середовищі та альвеолах зовнішнє повітря надходить трахеобронхіальними шляхами в альвеоли (акт вдиху). Протилежний процес відбувається під час видиху.

Треба пам'ятати, що газообмін відбувається в альвеолах і що дихальні шляхи (трахея, бронхи, бронхіоли), хоча й містять у собі повітря, не беруть істотно'і участі в газообміні. Через це простір у дихальних шляхах називають мертвим. Це так званий анатомічний мертвий простір, у середньому його об'ем становить 150 мл. Розрізняють ще фізіологічний мертвий простір або загальний фізіологічний простір, маючи на увазі сукупність альвеол, які в дану мить не беруть участі в газообміні за принципом черговості (або вони не наповнюються повітрям, або навколо них капілярний кровообіг неефективний).

Крім проведення вдихуваного і видихуваного повітря ззовні і назовні, дихальні шляхи виконують ще кілька функцій: очищають, зволожують, зігрівають або охолоджують вдихуване повітря; в носовій порожнині мі-ститься нюховий апарат для аналізу повітря, що надходить у організм. Вздовж дихальних шляхів розташовані іритантні рецептори, які дають початок захисним рефлексам чхання та кашлю, призначеним для захисту дихальних шляхів від засмічення.

Найважливішими й найістотнішими у дихальному легеневому газообміні є, з одного боку, підведення і відведення повітря до активної поверхні дихального апарата, а з другого — механізм газообміну на активній поверхні в альвеолах легень.

Оцінка стану зовнішнього дихання здійснюється шляхом вимірювання показників зовнішнього дихання методами спірометрії, спірографії, пневмотахометрії.