2. Класифікація та характеристика асортименту паливно-мастильних матеріалів пат “Ліник” Класифікація пмм:

1. Нафтопродукти:

1. Бензини

2. Реактивні матеріали

3. Дизельне паливо

4. Котельне паливо

5. Газотурбінне паливо

6. Пічне паливо

2. Змащувальні матеріали

   1. Моторні масла

   2. Трансмісійні масла

   3. Індустріальні масла

   4. Гідравлічні масла та рідини

   5. Пластичні змащувальні матеріали

3. Технічні рідини

Нафтові палива – це рідкі нафтопродукти, застосування яких пов’язане з перетворенням хімічної енергії вуглеводнів у теплову. В двигунах внутрішнього згорання теплова енергія перетворюється на механічну роботу.

Палива умовно поділяють на дистилятні (бензини автомобільні, авіаційні, дизельне паливо для високооборотних поршневих двигунів, реактивне, газотурбінні, побутові палива) та залишкові (важкі палива для середньо - та низько оборотних морських дизелів, котельних установок тощо).

Відповідно до ГОСТ 4.25-83 класифікаційною ознакою палив є галузь їх призначення. Залежно від цього вони поділяються на групи і підгрупи.

Класифікація палив за ГОСТ 4.25-83

1. Бензини:

   1. авіаційні (марка Б);

   2. автомобільні (марка А).

2. Газотурбінні:

   1. реактивне (марка Р);

   2. для судових і стаціонарних енергетичних установок (марка Г).

3. Дизельні:

   1. для високошвидкісних дизелів (марка Д);

   2. для середньооборотних і малооборотних дизелів (марка ДТ).

4. Мазути:

   1. Флотський (марка Ф);

   2. Топочний (марка М);

   3. Мартенівський (марка МП).

5. Побутові:

   1. Пічне (марка П) ;

   2. Керосин (марка К).

За міжнародною класифікацією, зокрема ISO 8216/0-86 (ГОСТ 28577.0-90), палива маркірують літерно-цифровим кодом, який складається з позначення:

• статусу документа (абревіатура ISO);

• класу товарів (перша літера), для палив – F, яку виділенно окремо;

• категорії палива (1-4 літери), при цьому:

• перша літера означає групу палива;

• інші – додаткову інформацію; взяті окремо, вони можуть мати або не мати сенсу;

• властивостей палива (число, яким позначають певну властивість, наприклад максимальну в’язкість палива для морських дизелів).

Основні види продукції пат “Ліник”:

- Неетилований автомобільний бензин марок А-80, А-92, А-95, А-98;

- Дизельне паливо з вмістом сірки до 0,2%, 0,05% і 50 ppm;

- Зимове дизельне паливо з вмістом сірки до 0,2%, 0,05% і 0,005%;

- Паливо для реактивних двигунів марки ТС-1;

- Мазут топковий марки М-100;

- Поліпропілен марки ЛІПОЛ від А-1 до А-11;

- Газ вуглеводневий скраплений паливний для загального споживання марок СПБТ і БТ;

- Сірка комове;

- Дорожні та покрівельні бітуми.

ПАТ “Ліник” - єдиний в Україні виробник поліпропілену.[2]

2. Формування споживчих властивостей паливно-мастильних матеріалів пат “Ліник”

Нафта , що отримується безпосередньо із свердловин , називається сірою . У різних областях народного господарства застосовуються як сира нафта , так і різні продукти , одержувані з неї в результаті переробки .

У процесі первинної переробки сиру нафту очищають від пластової води , домішки неорганічних речовин та інших . Потім очищену нафту піддають прямий перегонці на сучасних установках . На першому етапі перегонка здійснюється в умовах атмосферного тиску. При нагріванні нафти до 250 градусів википають вуглеводні , що відносяться до бензинової і лигроиновой фракціям . У межах температур 250-315 градусів виділяються керосино - газолійние фракції , а при 300-350 градусах - масляна ( солярова ) фракція. Залишок називається мазутом.

Мазут довго вважався марним відходом перегонки нафти. Потім його стали використовувати як паливо. А пізніше з нього шляхом подальшої перегонки навчилися отримувати бензинові , гасові і масляні фракції.

Методи переробки важких залишків перегонки нафти розвивалися і удосконалювалися в міру розширення попиту на гас , бензин та інші нафтопродукти.

У міру бурхливого розвитку автомобілебудування в усьому світі швидко зростав попит на бензин. Та кількість бензину , яке отримували простий перегонкою , вже не задовольняло потреби в ньому . У сирої нафти зміст бензинових фракцій невелика, всього 10-15 %. Тому вчені досліджували можливість отримання додаткового бензину з мазуту. Цей спосіб одержав назву термічний крекінг . Завдяки йому 60 % бензину видобувається з мазуту.

Моторне паливо карбюраторних двигунів внутрішнього згоряння відчуває детонацію в процесі згоряння. Це надзвичайно швидкий , що наближається до вибуху процес горіння паливної суміші , що порушує нормальну роботу мотора. Стійкість бензинів до детонації прийнято оцінювати октановим числом.

Зазвичай автомобільний бензин , одержуваний при прямій перегонці нафти , володіє невисокими антіденотаціоннимі властивостями. Його октанове число становить 60-70. Для поліпшення антіденотаціонних властивостей бензинів прямої перегонки їх переробляють в умовах каталітичного крекінгу.

Існує ще багато способів переробки нафти і отримання з неї продуктів споживання. Природний газ виходить на поверхню разом з нафтою теж піддається переробці і з нього витягуються пари бензину.

Всі продукти , отримані з сирої нафти поділяються на дві групи: що направляються на безпосереднє споживання (бензин , гас , дизельне паливо , масла , котельно- пічне паливо і т.д.) і використовувані як сировина для нафтохімії ( направляються на подальшу переробку ) .

Роль нафти і природного газу в якості вихідної сировини для хімічної промисловості унікальна. В даний час більше третини обсягу продукції світової хімічної промисловості виробляється з нафтогазової сировини . На основі нафтових вуглеводнів виникло виробництво синтетичного каучуку , етилового спирту , пластмас , синтетичних волокон та ін матеріалів.

Полімери різних вуглеводнів ( поліаміди , поліефіри , полівінли , поліолефіни ) використовуються для виробництва різних синтетичних волокон - капрону , нейлону , лавсану і т.д. Вихідними продуктами для виробництва синтетичних волокон є бензол , циклогексан , фенол і ненасичені газоподібні вуглеводні.

Шляхом окислення парафінових вуглеводнів отримують цілий ряд важливих продуктів : вищі спирти , синтетичні жирні кислоти , формальдегід , метанол , оцтову кислоту , ацетон та інші.

Значна кількість продуктів виходить внаслідок реакцій хлорування і нітрування нижчих парафінових вуглеводнів ( вибухові речовини , хлороформ хлористий метил і т. д.)

В результаті хімічної переробки отримують неорганічні продуті : водень , сірку і сірчану кислоту. Водень - вихідна речовина для отримання аміаку . З аміаку одержують в свою чергу отримують вуглекислий амоній і т.д. Цей список продуктів , яких можна отримати при переробці нафти - нескінченний.

Автомобільні бензини виготовляють таких марок: А-80, АИ-92, АИ-95, АИ-98.

Всі автомобільні бензини, за виключенням АИ-98 і „Екстра”, поділяються на такі види:

- літні, за призначенням в період з 1 квітня до 1 жовтня

- зимові, призначені для використання з 1 жовтня до 1 квітня.

В період переходу з літнього бензину на зимній і навпаки допускається протягом одного місяця здавати і застосовувати бензини обох видів, а також їх суміші.

Автомобільний бензин А-80 – неетилірованний з октановим числом за моторним методом не менше 80. Його готують на базі бензинів каталітичного крекінгу з добавлянням в якості компонентів бензину прямої перегонки, а також деякої частини бензину термічного крекінгу.

Автомобільний бензин АИ-92 з октановим числом за дослідним методом не менше 92 і за моторним методом не менше 85 випускають етилірованним і неетилірованним. Вміст тетраетилсвинцю в етилірованному бензині повинно становити не більше 0,82 г на кг. Етилірованний бензин АИ-92 готують на основі бензину каталітичного риформінгу легкого режиму (75-80 %) з добавлянням толуолу (10-15 %) і алкілбензину (8-10 %). Для підвищення тиску насичених парів додають також фракцію н. к. – 62 ⁰С прямої перегонки або бутан-бутиленову фракцію.

Автомобільний бензин АИ-98 з октановим числом за дослідним методом не менше 98 і за моторним методом не менше 89 готують на основі бензину

АИ-93 неетилірованного з добавлянням тетраетилсвинцю в кількості 0,80 г на 1 кг бензину. Бензин АИ-98 застосовують в двигунах автомобілів вищого класу ЗИЛ-111, ЗИЛ-114 та іноземних моделей цього класу.

Автомобільний бензин АИ-95 з октановим числом за дослідним методом не менше 95 і за моторним методом не менше 87 готують на основі бензину

АИ-92 неетилірованного з добавлянням тетраетилсвинцю в кількості 0,80 г на 1 кг бензину.

Автомобільний бензин „Супер” з октановим числом за дослідним методом не менше 95 – неетилірованний. Його готують компонуючи бензин каталітичного крекінгу легкої дистилятної сировини з ізопарафіновими і ароматичними компонентами з добавлянням деякої частини газового бензину. За фізико-хімічними показниками бензин „Екстра” близький до бензину АИ-98.

Бензин складається звичайно з вуглеводнів, що містять у молекулах у середньому від 5 до 9 атомів карбону (від C₅Н₁₂ до С₉Н₂₀).

Сучасні автомобільні бензини, як і авіаційні, являють собою суміш компонентів, які отримують в результаті різних технологічних процесів переробки нафти. Залежно від марки автомобільні бензини готують на основі бензинів прямої перегонки, каталітичного крекінга (процес хімічного розкладання вуглеводнів нафти на більш, летучі речовини) і каталітичного риформінгу (каталітична переробка бензинових фракцій прямої перегонки нафти за допомогою водню під тиском з використанням каталізаторів) , полімербензину (для низькооктанових бензинів), толуола (СН₃  С₆Н₅), алкіл-бензину (для високооктанових бензинів), а також ароматизованого компоненту, який є сумішшю ароматичних вуглеводнів, що отримують при піролізі нафтопродуктів.

Хімічними властивостями бензину є: масова частка сірки, концентрація свинцю, висока хімічна стабільність, кислотність, концентрація фактичних смол та багато інших властивостей від яких залежить якість бензину.

Хімічна стабільність характеризується здатністю бензину протидіяти хімічним змінам при збереженні, транспортуванні і застосуванні. Для авіаційних і автомобільних бензинів, до етилірованного і неетилірованного автомобільним бензинам, які містять продукти вторинного походження, для підвищення їх стабільності додають стабілізатори: деревинно-смоляний антиокисник прямої перегонки або піролізат і синтетичний n-оксидофеніламін.

Хімічна стабільність авіаційних бензинів залежить від наявності в них олефінових вуглеводнів, фактичних смол та тетраетилсинцю (Pb(C₂H₅)₄). Олефірові вуглеводні легко окисляються, утворюючи при торканні з нагрітими деталями двигуна смолисті відкладення у всмоктувальному тракті двигуна, на всмоктувальних клапанах і камері згоряння. Їх присутність можна визначити за значенням йодного числа: чим менше олефінових вуглеводнів, тим менше його значення. Йодне число авіаційних бензинів повинне бути не більше 10 г І₂/100 мл для бензинів Б-91/115 і не більше 12 г І₂/100 мл для Б-95/130 і Б-100/130. Вміст фактичних смол не більше 2 мг/100 мл бензину. В результаті окислення тетраетилсвинцю (Pb(C₂H₅)₄) в етилірованних бензинах розкладаються і випадають в осад сполуки свинцю. Бензини, в яких є осад, стають некондиційними. Для етилірованних авіаційних бензинів визначають період стабільності.

Період стабільності авіаційних бензинів, які містять тетраетилсвинець (Pb(C₂H₅)₄), повинен бути не менше 8 год і після довгого зберігання (більше 6 міс) не менше 2 год. Наявність Pb(C₂H₅)₄ в бензині зменшує індукційний період окислення вуглеводнів і збільшує швидкість їх окислення. Окисляючись тетраетилсвинець випадає в осад.

Авіаційні бензини повинні бути хімічно нейтральними і не повинні викликати корозію металів і ємностей, а продукти їх згорання – корозію деталей двигуна. З цією метою в бензинах обмежують вміст сірки і водорозчинних кислот і лугів. Відсутність корозії провіряють на мідній пластинці.

Вміст сірки різко погіршує експлуатаційні властивості автомобільних бензинів. Активні сірчані сполуки є досить сильними корозійними агентами, і їх присутність в бензинах неприпустима. Неактивні сірчані сполуки в бензині не викликають корозії паливної системи двигунів, ємностей і трубопроводів, однак в процесі згорання палива і вони утворюють сильно корозійні продукти згорання (сірчаний і сірчистий ангідриди ).

Підвищення антидетонаційної спроможності автомобільного бензину досягається збільшенням утримання в них ізопарафінових (ізооктану – 2,2,4-триметилпентан, ізопентану – 2-метилбутан й ін.) і ароматичних вуглеводнів. Для підвищення октанового числа до них також добавляють спеціальні антидетонатори, головним чином тетраетилсвинець – Pb(C₂H₅)₄, який спроможний підвищувати антидетонаційні властивості пального. Тетраетилсвинець разом із бромистим етилом і іншими речовинами добавляють у бензин у вигляді так званої етилової рідини. Бензини з такими добавками називають етилірованними. Вони дуже отруйні (містять з’єднання свинцю), тому їх офарблюють. [4,6]