Змістовний модуль № 2 (за опп). Розділ іі. Онтологія та гносеологія. Уроки № 7-11.

Урок № 7. Тема 5. Філософське розуміння світу.

План.

1. Поняття «онтологія», «буття». Картини світу:

а) релігійна;

б) наукова;

в) філософська.

2. Світ як всеохоплююча реальність.

3. Практичні витоки поділу реальності людиною на об’єктивну і суб’єктивну. Реальність буття та небуття.

1. Онтологія (гр. суще, вчення) – вчення про буття, про суще, про його форми та фундаментальні принципи, про найзагальніші терміни та категорії буття. Поняття введене у 1613 році Р. Гокленіусом. Буття – це поняття, яким позначають існуючий незалежно від свідомості об’єктивний світ, матерію; воно існує до матерії і незалежно від неї, істинне.

1а. Релігійна картина світу співвідноситься з середньовіччям та теологією. У цій картині світу абсолютне буття ототожнюється з Богом, ієрархія «чистих» сутностей з ієрархією ангелів, а «тварне» буття – з фізичною природою, котра є символом божої благодаті. Людина має безсмертну душу та природне тіло. Мета існування людини – спасіння душі, повернення до справжнього вічного буття.

1б. Вже в античній філософії мислителі поділяли істинне буття і не істинне, суще і не суще. Під онтологією розуміли «…вічне, незмінне, єдине, чисте буття». Саме тоді були закладені основи структурного аналізу матерії, пошуку першоструктури, діалектичний (хоч і стихійний) аналіз закономірностей розвитку Всесвіту. У наш час природничо – наукова картина світу включає знання про фізичну, структурну будову матерії.

1в. Вже на донаукових рівнях усвідомлення людиною світу й самої себе формуються уявлення про те, що все суще походить від одного й того ж першопочатку. Найважливішими питаннями стають: першопричини, джерела і подальша доля світу, в якому живе людина, доля самої людини – звідкіля ми? Хто ми? Куди ми йдемо? Відповідно складається філософська картина світу. Фундаментальною категорією її є «буття» - гранично загальна абстракція, яка об’єднує за ознакою існування найрізноманітніші явища, предмети і процеси природи, людські колективи та окремих людей, соціальні інститути, рівні, форми і стани людської свідомості. Всі перелічені речі і процеси об’єднані певною спільною основою. Як наслідок, виникає поняття «субстанція» (лат. сутність) – загальна первинна основа всіх речей, яка є їх основною сутністю. Вона не створювана і незнищенна, лише змінює форму свого буття, переходить з одного стану в інший. Вона – причина самої себе й основа всіх змін, найбільш фундаментальний і найбільш стійкий прошарок реальності. Головна складність у осмисленні буття – осягнути, як єдине існує в розмаїтті, а розмаїття – в єдиному, тим більше, що цьому існуванню притаманна постійна плинність. Іспанський філософ Ортега-і-Гассет вважав, що головна мета філософії – намагання пізнати Універсум (лат. загальний, різнобічний, всеосяжний) - «світ як ціле, або множина всіх світів», або все існуюче. Видатний представник філософії ХХ ст. Хайдеггер істинне буття ототожнює з трансденцією , тобто з постійним доланням будь-яких форм предметно-сутнісного, будь-яких меж шляхом екстатичного (гр. несамовитого) вибору і пориву. Онтологічною основою трансденції Хайдеггер вважає «ніщо», яке є гарантом будь-якого буття і самим буттям. Філософи намагалися вирішити питання щодо кількості субстанцій. Склалися вчення: дуалізму ( сутність світу пояснювали з наявності двох першооснов-субстанцій – духу і матерії, ідеального і матеріального) та монізму (сутність світу пояснювали з наявності однієї першооснови-субстанції – або духа, або матерії).

2. У буттєвому плані «Світ» - об’єктивна реальність: вічна, нестворима, безкінечна матерія , яка є єдиною у всіх формах її існування; вона знаходиться у постійному русі і розвитку; вона невичерпна в структурному відношенні.

Етапи формування уявлень про матерію:

І. Антична філософія: матерія –початковий матеріал, з якого складаються тіла і предмети (вогонь, вода, ефір, атом) – наївний матеріалізм.

ІІ. Філософія Нового часу (XVII-XIX ст. ): матерія ототожнюється з фізичним поняттям «речовини»як суми певних незмінних властивостей – метафізичний або ж механістичний матеріалізм.

ІІІ. Філософія ХХ ст. : матерія – філософська категорія для позначення об’єктивної реальності, що надана людині у її відчуттях, яку вона може і намагається пізнати, але при цьому матерія існує незалежно від самої людини – діалектичний матеріалізм.

Характеристика матерії з точки зору діалектичного матеріалізму.

1. Типи матерії: а) нежива (від елементарних часток до метагалактик);

б) жива (від ДНК, РНК, клітини до людства);

в) соціальна (від особистості до людства).

2. Види станів матерії:

а) речовини;

б) поля (електромагнітне, гравітаційне, торсіонне);

в) енергії (електрична, атомна, біологічна).

Матерія перетворюється по мірі розвитку.

3. Система організації матерії:

а) мікросвіт – світ надзвичайно малих величин (від 10 у мінус 14 ст. см до 10 у мінус 8 ст. см);

б) макросвіт – світ доступних людині величин (від 10 у мінус 8 ст. см до 10 у 24 ст. см);

в)мегасвіт – світ надзвичайно великих величин (на рівні метагалактик).

4. Властивості матерії: нескінченна у просторі, вічна у часі, невичерпна за структурою, здатна до відображення (аж до виникнення свідомості), постійно рухається.

5. Спосіб існування матерії – рух.

Рух – це будь-яка зміна явища чи предмета; він охоплює всі процеси Всесвіту: від простого переміщення до мислення. Причиною руху філософія визнає внутрішні суперечності (властиві усім об’єктам) , а також зовнішню взаємодію між об’єктами. Таким чином, рух матерії не обумовлений чимось надприродним, а є саморухом ( наслідком суперечностей між складним і простим, старим і новим, прогресивним і регресивним). Матерія не існує інакше ніж у русі, тому рух є способом існування матерії.

Форми руху матерії.

1) механічний – просторове переміщення різних тіл;

2) фізичний – охоплює електромагнетизм, гравітацію, теплоту, світло, звук, зміну агрегатного стану речовин;

3) хімічний – хімічні реакції, процеси хімічного синтезу в органічній і неорганічній природі;

4) біологічний – біологічні процеси в живих організмах;

5) соціальний – суспільні зміни, процеси мислення;

6) інформаційно-кібернетичний – інформаційні, комунікативні процеси;

7) астрономічний – внутрішньо- та міжгалактичний рух.

Кожна форма руху відносно самостійна, але всі вони пов’язані між собою, більш складна форма руху виникає на основі попередніх, простіших ї є якісно новою формою руху.

6. Форми існування матерії.

Простір – це форма буття матерії, яка характеризує її протяжність, структурність, співіснування і взаємодію елементів в усіх матеріальних системах.

Час – це форма буття матерії, яка виявляє тривалість існування, послідовність зміни станів у розвитку всіх матеріальних систем.

Загальні властивості простору і часу:

- об’єктивність – (незалежність від свідомості людини);

- всезагальність;

- вічність;

- нескінченність;

- відносність (вони залежать від швидкості).

Відмінні властивості простору і часу:

Простір:

- тримірність;

- обернений;

- різнозначний у всіх напрямках.

Час:

- одномірний;

- незворотний;

- однонаправлений.

Простір і час невід’ємні від матерії і один від одного. Проте Всесвіт складається з великої кількості світів, і в них можуть бути якісно відмінні форми руху матерії, простору і часу.

Сучасне осмислення поняття «матерія».

У результаті сучасної глобальної наукової революції почала успішно реалізовуватися нова загальнонаукова дослідницька синергетичні програма (Г. Хакен, І. Пригожин) , яка стосується нового розуміння звичного макросвіту. Вона не має дисциплінарних кордонів, її предмет охоплює область людиномірних систем, що самоорганізуються: екологічних, технологічних, соціальних. Це призвело до появи нового стилю наукового мислення – нелінійного мислення (готовність до появи нового цілого при вивченні лінійних процесів самоорганізації).

Новий стиль мислення пов'язаний з формуванням нової картини світу, де світ самоорганізується як у цілому, так і на багатьох рівнях свого існування.

У сучасній космології світ розглядається як один з багатьох «всесвітів, що роздуваються», всесвітів, які виникають як флуктуації (лат. хвилювання, безперервний рух) первинного вакууму, природні в умовах припущення його хаотичності. Утворення всього набору елементарних часток і їхніх взаємодій, з точки зору унітарних калібрувальних теорій (галузь фізики високих енергій і космології, де завжди очікують появи чогось нового в далеких від буденності в мікро- і мегамасштабах), розглядається як результат спонтанного порушення вихідних симетрій при фазових переходах, які відбуваються в процесі зниження температури в просторі Всесвіту, що розширюється. Застосування до процесів становлення Всесвіту принципів синергетики дає змогу зрозуміти це становлення як самоорганізацію і мати на увазі принципову можливість іншого випадкового вибору умов порушення вихідних симетрій і, відповідно, можливості існування інших світів.

Таким чином, проблема буття світу в сучасній науковій картині світу витлумачується як проблема його становлення та минущості, а збереження цього буття – лише як динамічна стійкість, що визначається узгодженістю руху його складових. Визначення матерії як субстанції (тобто в єдності зі способом її існування)природно приводить до розгляду її дійсного існування як історичного існування певного світу або світів, коли стійкість утвореного світу створює можливість для виникнення життя та розуму або інших, менш стійких, ніж світи, матеріальних утворень. Проте, у будь-якому разі існування матерії – це її існування, затримане у своїй особливості.

3. У найширшому розумінні буття охоплює все існуюче в нескінченному багатстві його конкретних проявів і є онтологічним поняттям. У цьому контексті буття має свою структуру. У найширшому прояві воно поділяється на об’єктивну реальність, що відображається категорією «матерія», і суб’єктивну реальність, що відображається категорією «свідомість».

Завдяки свідомості людина стає єдиною істотою, яка усвідомлює свою смертність. Вже Г.Гегель, підкресливши, що смертність – це доля усього конечного, наділяє атрибутом вічності Абсолютний дух, а це означає, що кожен індивід, оскільки він здатний піднестися до точки зору цього духу , отримує тим самим надію хоч на якийсь паліатив. (фр. прикритий ; засіб, що тимчасово пом’якшує проблему, але не ліквідує її).

Нове філософське мислення (початку ХХІ ст. ), дозволяє усвідомити, що сенс людського життя пов'язаний з власним вибором у ситуації різноманітних та багатовимірних можливостей. Власне дійсність має саме такий смисл, який люди в неї вкладають. Філософія з моменту виникнення була націлена на розкриття таємниці смерті. Прадавня філософія розглядала смерть як форму переходу від буття до небуття, двох складових єдиного процесу розвитку духу. Були розроблені детальні настанови щодо передсмертного та посмертного станів, які розглядалися як єдиний процес. У Середньовіччі «буття» і «небуття» пов’язувались через мету життя людини, яка повинна злитися з Богом через аскезу, самопізнання, віру в Ісуса Христа. Філософія Нового часу немовби «втрачає» феномен смерті, відвертається від нього. Кант формує постулат про безсмертя індивідуальних людських душ.

Сучасний московський філософ Ю. Давидов, усвідомлюючи єдність «буття»-«небуття», зазначає: «…смерть незмінно поставала як хоч і невід’ємний…але все ж лише підпорядкований , службовий момент цілісності універсуму». А С. Франк, міркуючи над співвідношенням тимчасового і вічного, приходив до висновку: «Сенс життя – в його утвердженості у вічному…Моє життя може бути осмисленим, тільки якщо йому належить вічність».

7а) Самостійна робота.

Тема: Єдність суспільства, природи, людини, матеріального буття і людського духу.

План.

1. Форми буття світу:

а) буття природи;

б) буття людини;

в) буття духовного;

г) буття соціального.

2. Сучасне космологічне поняття Всесвіту.

1. Сучасна матеріалістична філософія тлумачить буття як таку категорію, яка охоплює все існуюче: як матеріальні, так і духовні феномени, завжди має певну структуру. Внаслідок цього виокремлюються такі відносно самостійні форми буття:

а) буття природи:

- недоторкана природа - безмежна у просторі і часі, вічна;об’єктивна, первинна реальність;

- рукотворна природа – буття речей і процесів, створених людьми; вона залежна від першої (використовує її матеріал), в той же час у другій природі втілена праця, воля, знання, душа людини; це цивілізоване буття, матеріальна і духовна культура людства;

б) буття людини:

- тілесне існування людини як частини природи – воно втягнуте в діалектику буття-небуття, проходить стани виникнення, становлення і смерті; піддане, як і всі тіла природи, дії закону збереження речовини й енергії (тобто його складові переходять в інші стани першої природи); для його існування необхідне повсякденне відтворення (харчування, захист від холоду, інших небезпек);

- специфічне людське буття – дух, свідомість виявляються в процесі мислення; щоб мислити, необхідно забезпечити життя людського тіла; звідси необхідність збереження життя, здоров’я, самозбереження людини і виживання людства (що викликає потребу в харчуванні, одязі, житлі, чистому навколишньому середовищі);

в) буття духовне:

- індивідуалізоване духовне – це внутрішній світ людини, який охоплює свідоме, позасвідоме мислення; свідомість існує як невидимий процес вражень, почуттів, переживань, думок, ідей, переконань, цінностей;об’єктивується свідомість через вчинки людей;

- об’єктивне духовне – сукупність значущих елементів індивідуалізованого духовного, яке стає надбанням інших людей; ці елементи зберігаються, удосконалюються і вільно пересуваються в соціальному просторі і часі, створюючи суспільну свідомість;

г) буття соціальне:

- буття окремої людини в суспільстві –кожна людина є членом різних соціальних груп (сім’я, робочий колектив, нація); вона є носієм соціального (ідей, концепцій, ідеалів, образу життя), що робить її особистістю;

- буття суспільства, діяльність людей здійснюється в межах властивих даному соціуму суспільних відносин (моральних, правових, економічних, політичних).

Отже, всі перелічені форми буття різні, проте вони об’єднані певною спільною первинною основою – субстанцією. Саме це дає можливість стверджувати принцип єдності природи, суспільства, людини, матеріального буття і людського духу.

2. Вдала спроба переусвідомлення космологічного поняття єдиного Всесвіту зроблена українськими філософами С.В. Крупським і В.І. Кузнєцовим, які запропонували пов’язувати здійснення всієї повноти можливостей існування буття матерії не зі світом, а з Універсумом. Світ же, з яким зіставляється в картині світу спостережуваний космологами Всесвіт, розглядається як особливий стан матерії, затриманий у своїй особливості.

Характеристики «світу»:

- цілісність і єдність багатоманітного;

- монадність світу, межі особливості якого проходять через кожен його об’єкт;

- гармонія світопорядку реалізується через принципи симетрії, які визначають можливі типи фізичних законів;

- спосіб порушення локальних симетрій під час становлення певного світу визначає значення фізичних констант і специфіку елементарного складу всіх об’єктів даного світу.

Здавалося б, найприроднішим було віднести поняття універсальності законів до їхньої реалізації в Універсумі. Проте, дійсно існує для нас тільки наш світ, а всі інші є лише даними нам в теоретичній можливості.

На думку Ортеги-і-Гассету, серед чималої кількості наук тільки філософія як істотний елемент своєї пізнавальної діяльності припускає можливість непізнаності свого предмету. Саме тому вона є чимось на зразок інтелектуального героїзму.

Перелік термінів до теми.

Онтологія	Наївний матеріалізм	Відносність
Буття	Метафізичний матеріалізм	Нелінійне мислення
Субстанція	Діалектичний матеріалізм	Загальнонаукова дослідницька синергетичні програма
Універсум	Рух	Флуктуація
«Ніщо»	Саморух	Унітарні калібрувальні теорії
Матерія	Простір	Паліатив
Дуалізм	Час
Монізм	Об’єктивність

Цікаво знати.

Л. Леві-Брюль про єдність світу за принципом «логіки партиципації» (причетності). Згідно з нею макрокосм і мікрокосм , природа і людина тотожні. «Будова людини сягає космічної матерії: плоть – земля, кров – вода, волосся – рослини, кістки, зуби – каміння, очі – сонце, вуха (слух) – сторони світу, дихання (душа) – вітер, голова – небо тощо. Ототожнення космічного і людського відбивало екологічну чутливість (а не нерозвинутість архаїчного світовідчуття). Це було переживанням комічності людини.

Ілля Пригожин – засновник нерівноважної термодинаміки, нобелівський лауреат, один з авторів загальнонаукової дослідницької синергетичної програми – вважає, що нелінійний світ включає у себе становлення і тому набуває рис темпоральності , тобто рис незворотності та минущості процесів і явищ. Самоорганізація при цьому розглядається як спонтанний процес становлення цілісних складних систем. Час при цьому припиняє бути простим параметром і стає поняттям, що виражає темп і напрямок подій. Перехід до відкритого діалогу з природою призводить до відмови від класичного ідеалу раціональності, позбавляючи при цьому європоцентризм з його претензією на єдино вірну прогресивну цивілізаційну позицію будь-яких раціональних підстав. Зате людина перестає відчувати себе чужою світові природи. І. Пригожин наводить слова нобелівського лауреата, одного з біологів, що розшифрували генетичний код людини, Жака Моно: «Людина повинна врешті прокинутись від тисячолітнього сну і, прокинувшись, вона опиниться в повній самотності, в абсолютній ізоляції. Лише тоді вона зрозуміє,що подібно до цигана, вона живе на краю чужого світу, світу глухого до її музики, байдужого до її сподівань, як і до її страждань чи злочинів».

І. Пригожин «Порядок з хаосу»

«Парадокс часу не був осмислений до другої половини ХХ ст. До цього часу закони динаміки вже давно сприймались як вираз ідеалу об’єктивного знання. А оскільки з цих законів випливала еквівалентність між минулим і майбутнім, будь-яка спроба надати стрілі часу певне фундаментальне значення наштовхувалась на впертий супротив як загрозу ідеалу об’єктивного знання. За різницю між минулим і майбутнім несемо відповідальність ми, бо в наш опис природи ми вносимо апроксимацію (лат. зближення; зображення одних об’єктів іншими)…Тепер ситуація інша. Ми знаємо, що незворотність…грає істотну конструктивну роль. Ми – діти стріли часу, еволюції, а ніяк не її творці.»

І. Пригожин

Питання до самоконтролю.

1. Що таке онтологія?

2. Коли і чому у філософії з’явилась проблема буття?

3. Які філософські концепції буття вам відомі?

4. Що таке субстанція?

5. Як розглядалась проблема буття:

- в античні часи;

- в середньовічні часи;

- в період Нового часу;

- у філософії ХХ ст. ;

- у сучасній філософії.

6. Розкрити філософський зміст понять:матерія, простір, час, рух.

7. Як співвідносяться поняття «матерія» і «субстанція»?

8. Чи можна назвати рухом наші думки?

9. Які загальні та відмінні властивості простору і часу вам відомі?

10. Які форми має людське буття?

11. Хто з українських філософів зробив вдалу спробу переусвідомлення космологічного поняття єдиного Всесвіту?

12.Які характеристики світу вони розробили?

Приблизна тематика написання рефератів, есе.

1. «Відкриття» буття в античній філософії.

2. Проблема універсалій у філософії Середньовіччя.

3. Проблема субстанції у філософії Нового часу.

4. Онтологічний поворот у філософії ХХ ст.

5. Основні рівні та форми буття.

6. Еволюція поняття «матерія» у філософії й науці.

7. Синергетика: зміст і основні проблеми.

8. Детермінізм як принцип філософського осмислення світу.

9. Матеріальна єдність світу як принцип науки.

10. Основні виміри буття .

11. Практичні витоки людського поділу реальності на об’єктивну і суб’єктивну.

Рекомендована література.

1. Бичко І.В. Філософія. Курс лекцій. – К.: Либідь, 1994.

2. Вайнберг С. Первые три минуты. – М., 1981.

3. Губерський Л.В. Філософія. Базовий підручник для студентів ВНЗ.- Х.: Фоліо, 2013.

4. Данильян О.Т. Філософія. Підручник. – Х.:Право, 2012.

5. Добронравова И.С. Синергетика: становление нелинейного мышления.- К.: Лыбидь, 1990.

6. Доброхотов А.Л. Категория бытия в классической западноевропейской философии. – М., 1986.

7. Ильенков Э.В. Диалектическая логика. – М., 1984.

8. Кедров Б.М. Эволюция понятия материя в философии и естествознании// Вопросы философии.-№ 8.-1975.

9. Линде А.Д. Раздувающаяся Вселенная. – //УФН, т. 144.- Вып.2.-1984.

10. Николис Г., Пригожин И. Познание сложного. – М., 1990.

11. Ортега-и-Гассет Х. Что такое философия? – М., 1991.

12. Сиров В. «Картина світу» в сучасній науці і філософії//Людина і світ.-№ 9.-2004.

Урок № 8. Тема 6. Проблема свідомості у філософії.

План.

1. Поняття про свідомість.

2. Структура та функції свідомості.

3. Свідомість, мислення, мова.

4. Свідоме, несвідоме, підсвідоме. Психоаналіз (З. Фрейд).

5. Теорія архетипів К. Юнга.

6. Сучасна цивілізація і психічне здоров’я особистості.

1. Досить популярною є точка зору, що предмет філософії – це і є свідомість, оскільки будь-яка інша філософська проблема є проблемою нашої свідомості. У цьому випадку суб’єкт та об’єкт пізнання тотожні.

Свідомість – це найближча до людини реальність, самодостовірна безпосередня даність; саме в акті усвідомлення людина і відкриває для себе як навколишній світ, так і саму себе. Свідомість є прозорою для самої себе. Крім того, в акті самопізнання людина зустрічає «опір» свідомості: з різних причин певний зміст свідомості залишається на рівні несвідомого. Пояснення свідомості включає в себе базові цінності установки людини щодо мети її існування та можливості самореалізації у світі. Людина усвідомлює та оцінює своє становище у світі, в тому числі – власну смертність, а також відповідальність за власні вчинки та власне майбутнє.

Основні етапи розвитку відображення.

І. Відображення в неживій природі у формі фізико-хімічного відображення: обов’язковий безпосередній контакт між об’єктами взаємодії.

ІІ. Відображення в живій природі у формах:

а) фізіологічне відображення (подразливість) – основа пристосування до середовища;

б) психічне відображення – передбачає виникнення спеціалізованих органів відчуття і розгалуженої нервової системи, яка узгоджує їх діяльність; з часом виникають умовні рефлекси, які стають основою для розвитку «випереджувального відображення»;

в) свідомість – вища форма відображення, яке виникає внаслідок еволюційного ускладнення матерії.

Біологічні передумови та соціальні підстави виникнення свідомості.

І. Біологічні:

1) тілесна організація людиноподібних істот;

2) перша сигнальна система вищих тварин (звукові та рухові засоби інформації);

3) стадна форма життя;

4) головний мозок, розвинута нервова система.

ІІ. Соціальні:

1) праця;

2) мовне спілкування;

3) общинний характер життя людей.

Свідомість – це вища форма відображення. Людське відображення формується на базі практики (цілеспрямована дія на зовнішній світ з метою його перетворення, результатом чого є пристосування світу до інтересів людини). Свідомість, відображаючи практику, є діяльним, творчим відображенням, яке відображає не лише дійсно існуючі предмети і явища, а й усі можливі.

Характерні ознаки свідомості як вищої форми відображення.

1. Чуттєве відображення набуває більш глибокого і усвідомленого змісту шляхом абстрагування (лат. відтягую, відриваю; мисленне виділення з усіх ознак, властивостей, зв’язків конкретного об’єкта основних, найзагальніших).

2. Свідомість відображає світ не у чуттєвих, а в ідеальних (ідеальні образи відтворюють властивості реальних об’єктів, самі цих властивостей не мають, вони належать суб’єктивній реальності) образах.

3. Активно-перетворювальний характер людського відображення (свідомості). Людина прагне змінити життя так, щоб воно відповідало її потребам. Спочатку ці зміни відбуваються у свідомості, набувають характеру задуму або ідеї. Ідея (гр. початок, основа) – найвища форма пізнання і мислення, яка не тільки відображає об’єкт, а й спрямована на його перетворення

4. Інтенціональність (лат. прагнення) – в акті усвідомлення одночасно відбуваються дві інтенції: одна спрямована на зовнішній світ, друга – на світ внутрішній. Інтенціональність забезпечує цілісність сприйняття при можливості розрізнення самого акту сприйняття та його змісту.

5. Здатність до творчості – за допомогою мислення, інтуїції та уяви свідомість здатна вільно відтворювати образи речей та створювати у формі ідеального те, чого раніше не було.

6. Смислопородження та цілепокладання – здатність до формування життєвих смислів, вміння формувати ідеальний образ очікуваного результату та розробляти послідовний план дій, спрямований на його досягнення.

7. Самосвідомість – включає в себе самовідчуття, самоспостереження, самоаналіз,самооцінку, самоконтроль, самопізнання, самовиховання: усвідомлення людиною себе як особистості, здатність приймати самостійні рішення і нести відповідальність за їх наслідки.

Таким чином, вище названі ознаки характеризують індивідуальну свідомість.

Історично природа свідомості пояснювалась у філософії на основі двох підходів:

1. раціоналістичний – все, що усвідомлює людина, набуває форми знання; саме знання є сутністю свідомості; емоції, воля, бажання актуалізуються в акті усвідомлення; наприкінці ХІХ ст. більшість філософів дійшли висновку, що знання є необхідною, але недостатньою умовою свідомості;

2. емпіричний – самоспостереження розуму за власною діяльністю і є свідомість; її сутнісною характеристикою є самосвідомість; ця концепція набула більшої популярності.

Сучасний філософський підхід з проблеми походження свідомості включає два аспекти:

а) виявлення первинного джерела сутності свідомості;

б) пояснення самого процесу виникнення свідомості.

Склалася парадоксальна ситуація: для філософії проблема походження свідомості є актуальною, а для науки – вона вже розв’язана. Проте, жодна з сучасних філософських та наукових концепцій свідомості ще не спроможна пояснити всю повноту проявів свідомості та її походження.

Більшість філософських концепцій можна розділити на три групи:

1. трансцендентний підхід – джерело свідомості знаходиться за межами нашого світу (джерело – Бог);

2. іманентний підхід – свідомість є проявом субстанційної властивості нашого світу (джерело – «космічний розум», «єдине світове інформаційне поле», «духовне поле»);

3. функціональний підхід – свідомість є функцією людини (практики, культури), тому не має джерела за власними межами (джерело – людина, суспільство).

Проблема «джерела свідомості» у своїй найзагальнішій формі набуває вигляду відомого онтологічного питання про відношення духу і матерії й отримує відповіді:

1. ідеалізм – першоджерело – дух;

2. матеріалізм – першоджерело – матерія;

3. дуалізм – першоджерело – паралельний розвиток духа і матерії.

Найбільш перспективними сьогодні вважаються функціональні підходи. Наприклад, «інформаційна концепція»: взаємовідносини між ментальними станами та нейтронними структурами мозку слід розуміти так само, як відносини між інформацією (ідеальна складова) та її носієм (матеріальна складова). Досвід кібернетики та інформатики, особливо у сфері створення штучного інтелекту, дає багато матеріалу для філософського осмислення, але принципового розв’язання психофізичної проблеми ще не знайдено.