
- •Змістовний модуль № 1 (за опп). Розділ і. Історія розвитку світової та української філософської думки.
- •1А) Самостійна робота.
- •2А) Самостійна робота.
- •2Б) Самостійна робота.
- •Тема 3. Філософія Нового часу, хіх-хх ст.
- •2В) Самостійна робота.
- •4А) Самостійна робота.
- •Змістовний модуль № 2 (за опп). Розділ іі. Онтологія та гносеологія. Уроки № 7-11.
- •2. Структура свідомості
- •2. Ознаки діалектичного способу розуміння світу.
- •9А) Самостійна робота.
- •9Б) Самостійна робота.
- •Розділ ііі. Соціальна філософія. Філософська антропологія. Аксіологія. Уроки № 12 – 16.
- •12А) Самостійна робота.
- •13А) Самостійна робота
- •14А) Самостійна робота.
12А) Самостійна робота.
Тема: Сенс життя людини як опанування людиною генетично зумовленого потенціалу.
План.
Поняття про сенс життя людини. Філософські пошуки.
Поняття про генетично обумовлений потенціал.
Значення опанування генетично зумовленого потенціалу людини.
1. Сократ вважав, що неосмислене життя не варте того, щоб його проживати. Питання сенсу життя набувають у наші часи виключної актуальності, оскільки цивілізаційний та соціальний контекст сучасного філософствування пов'язаний з ситуацією катастрофічних впливів – як природних, так і техногенних. У глобалізованому світі ефект негативних впливів локальних та регіональних катастроф також має глобальний характер. Можна сказати, що людина опинилася в пастці власної «могутності». У такій ситуації загострюється відчуття тимчасовості власного життя, його кінцевості, крихкості, відчуття неможливості планування життя та впливу на нього, бо воно може завершитися будь – якої миті.
Нове наукове мислення – постнекласичне – дозволяє усвідомити, що не осмисленість людського життя пов’язана з власним вибором у ситуації різноманітних та багатовимірних можливостей. У сучасних дослідженнях та підручниках автори пов’язують сенс життя з такими критеріями:
а) цілі та їх досягнення;
б) служіння батьківщині;
в) самореалізація;
г) гармонія.
Різні філософські школи теж по-різному трактують сенс життя:
а) марксизм – що сенс формує людина, яка активно діє, втручається в світ;
б) прагматизм – що сенс базується на успішності та вигоді;
г) екзистенціалізм – на існуванні внутрішнього світу людини, що робить її вільною та привносить сенс у її життя.
Таким чином, сенс життя – це поняття, яке відбиває постійне прагнення людини співвідносити свої вчинки і їх наслідки із системою вищих цінностей та вищого блага, що виправдовує її у власних очах чи перед Богом.
2. У кожної людини є свій власний, генетично обумовлений потенціал. Його становлення відбувається під впливом: матриці Всесвіту; матриці біосфери Землі.
Доля – це певна визначеність можливих варіантів життя людини. Людина може змінювати її в межах Всесвітньої матриці. Для цього необхідно:
вчасно формувати, розвивати свої здібності: при цьому важливо розуміти, що генетична програма відводить жорсткі часові рамки на опанування певних смислів;
якщо в середовищі існування немає необхідних умов для реалізації цих завдань, то це може призвести до зриву освоєння генетично обумовленого потенціалу.
Залежно від різноманітності умов існування націй, народів, формувались різні за багатством можливостей , за складністю матриці культур. Тому можливості націй (котрі налаштовувались на довкілля) різнились між собою. Ще в більшій мірі це торкається особистості.
3. Все, що відбувається у світі, людина сприймає або певною мірою адекватно, або помилково. Правильне адекватне сприймання забезпечує прийняття правильного рішення. Люди можуть жити:
а) в гармонії зі світом; природою, людьми;
б) меркантильно використовуючи все і всіх у своїх інтересах.
Щоб створити собі необхідний фундамент, базу правильного сприйняття, розуміння сенсу життя, людина повинна вчасно опанувати власний генетично обумовлений потенціал (тобто біологічні, соціальні, духовні можливості). Значну роль в цьому процесі відіграє світогляд. У сучасному натовпо-елітарному суспільстві монополія влади на знання дає можливість через дозування інформації формувати два типи світогляду:
мозаїчний – характерне володіння більш-менш вичерпними знаннями, закономірний, причинообумовлений, гармонійний, образний, цілісний;
калейдоскопічний – знання випадкові, хаотичні, емоційно-фрагментарниі, легко керований, безпринципний, домінуючий у більшості країн світу.
Зрозуміло, що різни типи світогляду забезпечать різні можливості осягнення і реалізації сенсу життя. У масштабах країни і світу на сьогодні це обертається тотальною духовною кризою людства і деградацією особистості.
Перелік термінів.
Історичний процес |
Класи |
Політична еліта |
Держава |
Антропогенез |
Касти |
Політика |
Філософська антропологія |
Соціогенез |
Соціальна верства |
Натовп |
Свобода |
Суспільство |
Етнос |
Еліта |
Відповідальність |
Соціум |
Рід |
Суспільна свідомість |
Коеволюція |
Суспільно-економічна формація |
Плем’я |
Суспільна психологія |
Сенс життя |
Соціальна структура суспільства |
Народність |
Ідеологія |
Історично обумовлений потенціал |
Соціальний стан |
Нація |
Форми суспільної свідомості |
|
|
Влада |
Рушійні сили соціального процесу |
|
|
|
Революції |
|
|
|
Реформи |
|
Цікаво знати.
«Сучасна світоглядна культура ставить питання про радикальне переосмислення класичних теорій соціального прогресу. Поява концепцій самоорганізації соціальних систем дозволяє уточнити деякі підходи до «класичної» соціально-філософської думки. Представники постмодерну вважають, що соціальна система в реальному історичному процесі призводить до впорядкованості структур соціального простору через перехідні стани суспільства, які характеризуються невпорядкованістю, розбалансованістю сфер їхньої взаємодії. До найважливіших категорій концепції самоорганізації соціальних систем, що розкривають сутність динаміки соціальних процесів, належать: дисипативна структура, хаос, нестійкість, аттрактори, біфуркація.
Аттрактор (лат. тяжіння) – сила, що направляє розвиток системи за певною траєкторією (тимчасовою послідовністю).
Водночас аттрактори не є силами в класичному розумінні цього слова, оскільки їхня дія, яка змінює динамічні якості системи, поширюється на систему в цілому, а також за межі конкретного положення цієї системи. При виході системи за межі певних величин вона з одного набору аттракторів переходить на інший, тобто входить у певний динамічний режим. У точці переходу системи від одного динамічного режиму на інший відбувається біфуркація (лат. роздвоєння, поділ; певна фундаментальна характеристика в поведінці складних систем, що завдають високого ступеня тиску і напруги). Під впливом цих чинників системи переходять від динамічного режиму одного набору аттракторів, звичайно більш стійких і простих, до динамічного набору більш складних і «хаотичних» аттракторів. Процес біфуркації показує, що коли система виштовхується за свій поріг стабільності, вона входить у фазу хаосу – необов’язково фатального для неї: це може бути і передумовою до нового розвитку. У життєздатних системах хаос відступає перед більш високими формами порядку. Однак відношення між до кризовим і післякризовим порядком ніколи не буває лінійним – це не відношення просто причини і наслідків. Розвиток неврівноважених систем, оскільки він відбувається через процес біфуркації, є стрибкоподібним і нелінійним. Соціальні, економічні і політичні системи сучасності складні, нестабільні і шляхи їхнього розвитку повинні рано чи пізно біфуркувати. До того ж біфуркації більш чітко висловлені, відбуваються частіше і розвиваються драматичніше, коли системи, що їх переживають, близькі до порогових значень своєї стабільності тобто ведуть «небезпечний спосіб життя». Причинами такого переходу можуть бути:
Т-біфуркації – вплив недостатньо засвоєних чи невдало застосованих технічних нововведень;
С-біфуркації – внутрішні і зовнішні соціальні конфлікти (війни, революції, соціальні конфлікти);
Е-біфуркації – економічні кризи.»
«Століття біфуркації». Ервін Ласло.
«Глобализация – процесс концентрации управления производительными силами человечества».
Петров К.П.
«Нет неуправляемых процессов. Все подчинено глобальному управлению»
Петров К.П.
«Провидение – не алгебра. Ум человеческий по простонародному выражению не пророк, а угадчик. Он видит общий ход вещей и может делать из оного существенные выводы, часто оправдываемые временем. Но не дано ему предвидеть случая мощного, мгновенного орудия провидения.»
Пушкін О.С.
На ілюзорності свободи як ототожненні її з можливостями новітніх технологій та результатами біотехнологічної революції наголошує Ф.Фукуяма «Ми не маємо приймати будь-яке майбутнє заради фальшивого прапора свободи, хай то буде свобода нічим не обмеженого розмноження або свобода необмеженого наукового дослідження. Ми не маємо вважати себе рабами неминучого технологічного прогресу, якщо цей прогрес не слугує людським цілям».
Лист учителю О.І. Дворянському. Видання: Л.Н.Толстой. Зібрання творів у 22т. – М.: Художня література, 1984. – Т.19.
«Александр Иванович, получив ваше письмо, я тотчас же решил постараться наилучшим образом ответить на вопрос первой, самой первой важности, который вы мне ставите и который, не переставая, занимает меня, но разные причины до сих пор меня задерживали, и только теперь я могу исполнить ваше и моё желание.
С того самого времени – 20 лет тому назад, - как я ясно увидал, как должно и может счастливо жить человечество и как бессмысленно оно, мучая себя, губит поколения за поколениями, я все дальше и дальше отодвигал коренную причину этого безумия и этой погибели: сначала представлялось этой причиной ложное экономическое устройство, потом государственное насилие, поддерживающее это насилие; теперь же я пришел к убеждению, что основная причина всего – это ложное религиозное учение, передаваемое воспитанием.
Мы так привыкли к этой религиозной лжи, которая окружает нас, что не замечаем всего того ужаса, глупости и жестокости, которыми переполнено учение церкви; мы не замечаем, но дети замечают, и души их неисправимо уродуются этим учением. Ведь стоит только ясно понять то, что мы делаем, обучая детей так называемому закону божию, для того, чтобы ужаснуться на страшное преступление, совершаемое таким обучением. Чистый, невинный, не обманутый еще и еще не обманывающий ребенок приходит к вам, к человеку, пожившему и обладающему или могущему обладать всем знанием, доступным в наше время человечеству, и спрашивает о тех основах, которыми должен человек руководиться в этой жизни. И что же мы отвечаем ему? Часто даже не отвечаем, а предваряем его вопросы так, чтобы у него уже был готов внушенный ответ, когда возникнет его вопрос. Мы отвечаем ему на эти вопросы грубой, несвязной, часто просто глупой и, главное, жестокой еврейской легендой, которую мы передаем ему или в подлиннике, или, еще хуже, своими словами. Мы рассказываем ему, внушая ему, что это святая истина, то, что, мы знаем, не могло быть и что не имеет для нас никакого смысла, что 6000 лет тому назад какое-то странное, дикое существо, которое мы называем богом, вздумало сотворить мир, сотворило его и человека, и что человек согрешил, злой бог наказал его и всех нас за это, потом выкупил у самого себя смертью своего сына, и что наше главное дело состоит в том, чтобы умилостивить этого бога и избавиться от тех страданий, на которые он обрек нас. Нам кажется, что это ничего и даже полезно ребенку, и мы с удовольствием слушаем, как он повторяет все эти ужасы, не соображая того страшного переворота, незаметного нам, потому что он духовный, который при этом совершается в душе ребенка. Мы думаем, что душа ребенка – чистая доска, на которой можно написать все, что хочешь. Но это неправда, у ребенка есть смутное представление о том, что есть то начало всего, та причина его существования, та сила, во власти которой он находится, и он имеет то самое высокое, неопределенное и невыразимое словами, но сознаваемое всем существом представление об этом начале, которое свойственно разумным людям. И вдруг вместо этого ему говорят, что начало есть не что иное, как какое-то личное самодурное и страшно злое существо – еврейский бог. У ребенка есть смутное и верное представление о цели этой жизни, которую он видит в счастии, достигаемом любовным общением людей. Вместо этого ему говорят, что общая цель жизни всех есть прихоть самодурного бога и что личная цель каждого человека – это избавление себя от заслуженных кем-то вечных наказаний, мучений, которые этот бог наложил на всех людей. У всякого ребенка есть и сознание того, что обязанности человека очень сложны и лежат в области нравственной. Ему говорят вместо этого, что обязанности его лежат преимущественно в слепой вере, в молитвах – произнесении известных слов в известное время, в глотании окрошки из вина и хлеба, которая должна представлять кровь и тело бога. Не говоря уже об иконах, чудесах, безнравственных рассказах Библии, передаваемых как образцы поступков, так же, как и об евангельских чудесах и обо всем безнравственном значении, которое придано евангельской истории. Ведь это все равно, как если бы кто-нибудь составил из цикла русских былин с Добрыней, Дюком и др. с прибавлением к ним Еруслана Лазаревича цельное учение и преподавал бы его детям как разумную историю. Нам кажется, что это неважно, а между тем то преподавание так называемого закона божия детям, которое совершается среди нас, есть самое ужасное преступление, которое можно только представить себе. Истязание, убийство, изнасилование детей ничто в сравнении с этим преступлением.
Правительству, правящим, властвующим классам нужен этот обман, с ним неразрывно связана их власть, и потому правящие классы всегда стоят за то, чтобы этот обман производился над детьми поддерживался бы усиленной гипнотизацией над взрослыми; людям же, желающим не поддержания ложного общественного устройства, а, напротив, изменения его, и, главное, желающим блага тем детям, с которыми они входят в общение, нужно всеми силами стараться избавить детей от этого ужасного обмана. И потому совершенное равнодушие детей к религиозным вопросам и отрицание всяких религиозных форм без всякой замены каким-либо положительным религиозным учением все-таки несравненно лучше еврейско-церковного обучения, хотя бы в самых усовершенствованных формах. Мне кажется, что для всякого человека, понявшего все значение передачи ложного учения за священную истину, не может быть и вопроса о том, что ему делать, хотя бы он и не имел никаких положительных религиозных убеждений, которые он мог бы передать ребенку. Если я знаю, что обман – обман, то ни при каких условиях я не могу говорить ребенку, наивно, доверчиво спрашивающему меня, что известный мне обман есть священная истина. Было бы лучше, если бы я мог ответить правдиво на все те вопросы, на которые так лживо отвечает церковь, но если я не могу этого, я все-таки не должен выдавать заведомую ложь за истину, несомненно зная, что от того, что я буду держаться истины, ничего, кроме хорошего, произойти не может. Да, кроме того, несправедливо то, чтобы человек не имел бы чего сказать ребенку, как положительную религиозную истину, которую он исповедует. Всякий искренний человек знает то хорошее, во имя чего он живет. Пускай он скажет это ребенку или пусть покажет это ему, и он сделает добро и наверное не повредит ребенку.
Я написал книжку, называемую»Христианское учение», в которой я хотел сказать как можно проще и яснее, во что я верю. Книга эта вышла недоступною для детей, хотя я имел ввиду именно детей, когда писал ее.
Если же бы мне было нужно сейчас передать ребенку сущность религиозного учения, которое я считаю истиной, я бы сказал ему, что мы пришли в этот мир и живем в нем не по своей воле, а по воле того, что мы называем богом, и что поэтому нам будет хорошо только тогда, когда мы будем исполнять эту волю. Воля же состоит в том, чтобы мы все были счастливы. Для того же, чтобы мы все были счастливы, есть только одно средство: надо, чтобы каждый поступал с другим так, как он желал бы, чтобы поступали с ним. На вопрос же о том, как произошел мир, что ожидает нас после смерти, я отвечал бы на первый признанием своего неведения и неправильности такого вопроса (во всем буддийском мире не существует этого вопроса); на второй же отвечал бы предположением о том, что воля призвавшего нас в эту жизнь для нашего блага ведет нас куда-то через смерть, вероятно, для той же цели.
Очень буду рад, если выраженные мною мысли пригодятся вам.
Лев Толстой.
13 декабря 1899»
Людина не мавпа, але і не прибулець.
Майкл Кремо – археолог з Лос-Анджелесу, автор скандальної праці «Заборонена археологія», що став світовим бестселером. Вчений спростовує теорію Дарвіна про походження людини від мавпи і стверджує, що люди живуть на Землі вже трохи не 500 млн. років!2 млрд. років тому люди грали в « Кульки»!
Майкл живе скромно. Знімає квартиру, встає рано, їсть тільки вегетаріанську їжу, займається медитацією. Ще молодою людиною, приїхавши до Індії, він зустрів гуру на ймення Бхактіведанта Свамі і став його учнем (у цього ж гуру вчився і Джордж Харрісон). Вчення давніх Вед породило у археолога сумніви у еволюційній теорії Дарвіна. А тут він ще й дізнався, що є багато фактів, що спростовують її, але ретельно приховуються…
- За теорією Дарвіна людина походить від мавпи і всі фізичні докази підтверджують тільки цю теорію,- говорить Майкл. - Перша людиноподібна істота з’явилась на Землі 6 млн. років тому, а сучасні люди – 100 тисяч років тому. Але за останні 150 років археологи знайшли багато такого, що не вкладається у дарвінівську теорію.
- Наприклад?
- Сотні знарядь праці, просвердлені зуби акули віком 2-3 млн. років. Є і зовсім вражаючі. Одна американка, розколовши кусень вугілля, знайшла там золотий ланцюжок довжиною 10 см . Ми знайшли забій, де добували те вугілля, якому 300 млн. років!У штаті Невада знайдено камінь, на якому чітко видний відбиток підошви чобота. Йому 5 млн. років. По периметру ясно видно сліди нитяних стіжків, які вочевидь поєднували підошву з рантом. У штаті Юта теж знайшли відбиток взутої ноги на камені, на якому навіть видно виїмку, що відділяла підошву від підборів. Цьому сліду – 505 млн. років!Ще одна загадка:у шахті міста Хівенера у Оклахомі після вибуху на глибині трьох кілометрів звалився прошарок вугілля, що приховував декілька бетонних кубиків , відшліфованих, як дзеркало. Через 137 метрів виявилась така сама стіна. І Знаходилося все це у вугіллі, що сформувався 286 млн. років тому. Шахтарі доповіли начальству – і стіну вивезли у невідомому напрямку. А ось невеликі кулі із лимоніту (різновид залізної руди) збереглися: 20 років шахтарі Південної Африки постійно знаходили їх сотнями у породі віком 2 млрд. років. Вони настільки тверді,що їх складно подряпати сталевим ножем. З них щонайменше одна мала три паралельно насічені лінії, що охоплювали його вздовж «екватору». Зробити ці лінії могла лише розумна істота. «Наукова мафія» працювала без зловмисного умислу.
- Чому зникають докази?
- Часто давні речі знаходять звичайні люди. Так, вугілля з золотим ланцюжком жінка віддала своїй дочці, та – своїй, а потім ми загубили сліди. Вчені, звичайно, здають знахідки до музею. Але до експозиції ті не потрапляють – ніхто не знає, як їх представити з позицій дарвінізму. Таких предметів багато у Каліфорнійському музеї і я добиваюсь дозволу ще раз їх побачити і сфотографувати для показу на Міжнародному археологічному конгресі.
- Ви ввели термін «фільтрація знань». Що це?
- Докази, що суперечать твердженню Дарвіна про походження людини від мавпи, не можуть пройти офіційного «фільтру», а тому замовчуються і знищуються.
- Вважаєте, у світі діє дарвінівська мафія?
- У деяких випадках була і змова. Але здебільшого – ні. Італійський вчений Джузеппе Рагаццоні знайшов ще у 1860 році у Кастенедоло людський скелет у прошарках землі, яким може бути 4-5 млрд. років. Він зробив наукову доповідь, але колеги висміяли його, і він не наполягав, оскільки і сам вважав, що помилився. Людей, які просто не вірили, складно звинуватити у навмисному.
- Ми знаємо, чого боялися наші вчені – тюрем. А чого боялися італійські, американські?
- Мої колеги бояться звинувачень у некомпетентності. Коли у Каліфорнії шукачі золота знайшли багато скелетів віком 50 млн. років, державний геолог штату, доктор Уітні написав про це книгу. Чому про неї ніхто не знає? Великий авторитет у археології, фізіоантрополог Вільям Холмс заявив, що якщо б Уітні розумів теорію еволюції, то відправив своє відкриття у забуття. Так і зробили. Але буває гірше. У 70-ті роки за подібні заяви влада вимагала звільнити антрополога Томаса Лі з Національного музею Канади. Директор Жак Руссо відмовився репресувати співробітника за переконаннями і звільнили обох. Стала безробітною і Вірджинія Стін-Макінтайр – викладач Колорадського університету і державний геолог США. Ситуація змінюється повільно. Я був консультантом фільму «Містичне походження людини», знятого за «Забороненою Археологією».Так ось, музей не дозволив журналістам NBC знімати старовинні експонати, і ми показували знімки ХІХ ст. Вперше телекомпанія США насмілилась показати передачу, що відкидає Дарвіна! Еволюціоністи хотіли заборонити фільм. Керівництво NBC наполягало на свободі слова і показало його вдруге. Навіть зробили рекламу: «Дивіться фільм, який вчені не хотіли б бачити». Тоді дарвіністи поскаржились уряду, вимагаючи публічного вибачення NBC перед ними і загрожуючи стягненням у 1 млн. доларів. Правда, до цього не дійшло.
- Походити від мавпочок не хочеться, а від прибульців – страшно. Так від кого ж ми походимо?
- Не знаю. Я хочу переконати людей шукати інше пояснення свого походження. Вважаю, що нас сотворив вищий розум – Бог.
- Ви – керівник відділу історії археології Інституту Бхактиведанти в Майапурі. Багато індусів вірять, що походять від Ханумана – царя країни мавпі найвеличнішої мавпи світу. Тут немає розходження?
- Гарне питання. Інститут Бхактиведанти – це наукова гілка міжнародного товариства «Свідомості Крішни». Моя робота там – плід натхнення від вивчення санскритських текстів Індії. Вони за 1000 років до Дарвіна зафіксували факт існування раси мавпоподібних істот – з тілом мавпи і розумом людини. Але мавпоподібні істоти Вед – це не те, що винайшов Дарвін. Хануман і його діти жили одночасно з людьми.
- А де зараз нащадки Ханумана і хто вони?
- Деякі вчені Росії, Америки, Китаю твердять, що такі істоти живуть на територіях їх країн. Це сніжні люди, гулі, алмаси, йєті. Люди сміються над цією інформацією, оскільки читали про це у виданнях з поганою репутацією.
- Люди будуть сміятися доти, доки не побачать сніжну людину на власні очі. Чому жодну досі не піймали?
- Є багато розумних істот, яких не піймали. Усама бен Ладен, наприклад. Думаю, вчені зацікавлені у такому відкритті. Але поки доказів немає, це не значить, що істина може якось змінитися.
- Якщо ми живемо 500 млн. років, чому археологи не знаходять залишки культури найдавніших часів?
- Це зрозуміло навіть для ортодоксальної археології. Від металів через 10 тис. років нічого не залишиться. Пластикові речі зникнуть через 20 тис.років. Ми цінуємо золото, оскільки воно може довго зберігатися. Будівлі ж перетворяться на гальку.
- Але Єгипетські піраміди стоять…
- …і монета віком 200 тис. років збереглася. ЇЇ, знайдену в шахті Іллінойсу на глибині 30 м , описав Уільям Дюбуа. На монеті є напис на невідомій мові і людська фігура. Я відкриваю очі вченим, щоб вони почали пошук подібних зразків. Адже немає мети – немає знахідок. Всі читали про Трою, але тільки Шліман почав шукати і знайшов. А взагалі з цього приводу археологи дискутували в Інтернеті і дійшли висновку: якщо цивілізація існує 100 млн. років, то ми можемо знайти лише невелику частину предметів, не варто сподіватися побачити давні аероплани і вімани (літальний апарат богів), космічні кораблі, атомну зброю і годинник, який показує час у відповідності з вібрацією атома. Веди твердять, що такі були, але тепер їх треба відтворювати заново, якщо це комусь вдасться.
- Ви заперечуєте всю теорію Дарвіна чи тільки походження людини від мавпи?
- Я не думав про мінливість у тварин. Але варто заперечувати дію закону про виживання найсильніших.
- Чи розігрували вас, підсовуючи фальшивки?
- Ні. Мабуть, археологи – серйозні люди. Друг якось пожартував: «Ти, мабуть, реінкарнація Дарвіна , і прийшов у цей світ, щоб виправити його помилку. Адже сам Дарвін не був настільки непримиренним до поглядів інших, як його наступники.»
- Дарвіністи підробляли докази, але самі і викривали фальсифікаторів. А прибічники створення світу намагались обманювати?
- Так. Звичайно. У будь-якій галузі це може трапитись. Я не можу експромтом згадати підробки саме прибічників створення світу. Є інший приклад. Коли археологи шукали кам’яні знаряддя, сказали африканським робітникам, що за знахідки їм дадуть гроші. І ті тут же принесли купу «давніх» кам’яних знарядь для вичинки шкір. Але фокус у тому, що кремінь, який лежить тисячоліття у землі, змінює свій колір – навіть помітно, якщо його недавно обробили. А ось із черепами трапилась трагедія. За кожний уламок кістки археологи платили по 10 центів. І щоб більше заробити, ті дрібнили черепа і продавали вченим. Коли все розкрилося, було пізно: вірогідно, єдиний стародавній череп розбили.
- Ви писали книгу разом з Ричардом Томсоном. Навіщо вам був потрібен спеціаліст з біологічної математики?
- А як інакше провести найскладніші розрахунки, наприклад, при радіометричному методі визначення віку знахідок?
- Ваші пояснення стосовно давніх черепів зрозумілі, а поява ланцюжків і чобіт у вугіллі – не зовсім. Якщо виключити божественне пояснення, чи могли це бути прибульці або мандрівники у часі?
- Я не пропоную пояснень. Якщо ви доведете, що це прибульці, добре. Але особисто я вірю в Бога. А за Ведами співіснування усіх живих істот, не еволюція, почалось 2 млрд. років тому.
- Ви збираєтесь зустрітись з нашими політиками. Навіщо вам вони?
- Прошу про зустріч з віце-прем’єром країни і міністром освіти. Мета одна – щоб у підручниках писали не тільки про теорію Дарвіна, але і про загадкові факти,що не вкладаються у неї. До речі, польські чиновники відмовились це робити, пояснивши, що інакше заплутають дітей. Насправді діти вже роблять свій вибір, але отримують інформацію неперевірену і від неспеціалістів.
Газета «Сьогодні», Україна №1137
за 20.04.2002. – С.8
Питання для самоконтролю.
Окресліть основні характерні риси суспільства.
Що таке спосіб виробництва?
Що таке суспільні відносини?
Які види суспільних відносин ви знаєте?
Розкрити зміст основних понять, що розкривають соціально-етнічні відносини: етнос, рід, плем’я, народність, нація.
Що таке соціальна практика? У яких видах вона здійснюється?
Охарактеризуйте основні концепції антропогенезу.
У чому полягає сутність і призначення людини?
Що таке генетично обумовлений потенціал?
Що таке соціалізація?
У чому різниця між тваринами і людиною?
Як співвідносяться поняття «діяльність» і «активність»?
Чому філософські відповіді на питання про сенс життя є важливими?
Як філософія пов’язує поняття свободи, вибору та відповідальності?
Хто з мислителів працював над проблемами аналізу суспільства та антропології?
Приблизна тематика для написання рефератів.
Поняття суспільства у філософії.
Роль географічного середовища у житті суспільства.
Демографічні чинники суспільного розвитку.
Політична система суспільства.
Філософські концепції історичного розвитку.
Суспільна свідомість та її форми.
Рушійні сили історичного розвитку.
Людина у філософських роздумах.
Сучасні риси в антропологізмі Г.Сковороди.
Філософська антропологія ХХ ст.
Як постала людина: відповіді філософії, науки стосовно антропогенезу.
Людини в соціологічному та біологічному вимірах: точки зору та дискусії.
Постлюдина – майбутнє сучасної людини?
Особистість: чи вона можлива в цивілізації ХХІ ст. ?
Рекомендована література.
Андрущенко В.П. Соціальна філософія. Історія, теорія, методологія. – К.: Ґенеза, 2006.
Барулін В.С.Соціальна філософія. – М.: Гранд, 2002.
Бойченко І.В.Філософія історії. – К.: Знання, 2000.
Бичко І.В. Філософія. Курс лекцій. – К.: Либідь, 1994.
Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста. – М.: Наука, 1988.
Данильян О.Г., Тараненко В.М. Філософія. Підручник. – Х.: Право, 2012.
Камю А. Бунтующий человек. – М., 1990.
Кириленко Г.Г., Шевцов Е.В. Философия. – М.: Слово, 2003.
Кримський С. Запити філософських смислів. – К., 2003.
Ожегов А.М. Социальная философия. – М.: ЛИБРОКОМ, 2011.
Петров К.П. Курс лекций по теории общественной безопасности. – СПАУ, 2004.
Урок № 13. Тема 10. Філософія та культура.
План.
Культура як певний рівень ставлення людини до світу і свого «я». Культура і природа. Поняття «культура».
Основні історичні форми культури:
а) етнічна;
б) елітарна;
в) масова.
3. Типи культури.
4. Антикультура і контркультура.
5. Функції культури.
1. Специфіка філософського підходу до осмислення культури полягає в прагненні представити культуру як складне багатовимірне явище, істотно пов’язане з людиною. Отже, осмислення культури здійснюється в процесі співставлення її з людиною, природою, історією, соціумом. Над проблемою культури працювали І.Кант, Г.Гердер, А.Шопенгауер, Ф.Ніцше, Г.Зіммель та інші.
Сучасні аспекти поняття «культура».
Культура як сфера вільної самореалізації творчих можливостей особистості: виробнича, техніко-технологічна діяльність, наука, мистецтво, освіта.
Культура як ціннісне відношення до реальності: вона створює та визначає цінності суспільства, його ідеали, зокрема, моральні та естетичні; саме вони, у свою чергу, відіграють світоглядно-регулюючу роль.
Культура як штучний світ людського буття (на відміну від природи) , як створений розумом та практиками людини. Культура та природа в такому розумінні протиставляються. Якщо природа існувала до людини, буде існувати після неї, то культура існує лише разом з людиною, нею створена, і людина не може існувати поза культурою. У цьому сенсі культуру називають «другою людиною». Взаємопроникнення природи і культури, потужний вплив антропогенної діяльності на природу, техногенний вплив на природний світ настільки широкий, що природу (біосферу) та людство розглядають як єдину систему. Це означає, що майбутнє біосфери, її збереження від руйнування залежить від людини та її перспектив. Відповідно залежить від культури, яка визначає цінності, зокрема етичні настанови ставлення людини до біосфери.
Філософія культури – це розділ філософського знання,який пов'язаний з аналізом культури, її сутності та значенням в житті людини та суспільства.
Філософське осмислення культури наближає до екзистенції людського буття – безпосереднього унікально-особистісного переживання власного існування. Філософське мислення здатне до рефлексії – звернення власне до себе як до об’єкта пізнання. Саме з цих позицій варто говорити про таку категорію як «культура».
Культура – це певний рівень ставлення людини до світу і свого «я» як частини даного світу.
а) Культура (лат. Culture – обробка, вирощування). Як наукове поняття вживається з ХVI ст. в значенні протилежному значенню «натура» (тобто природа).
По суті культура – це процес виділення людини зі світу природи та створення «нової реальності». У 60-х роках нараховували понад 160 визначень культури. Домінуючим було «культура - це найвищі досягнення в матеріальному та духовному житті суспільства». У 70-х роках - понад 250 визначень, домінувало: «Культура – це все те, що створено людиною на відміну від природи». На сучасному етапі відомо понад 500 визначень. Найпоширенішим з них є таке: «Культура – це певний рівень освоєння людством, соціальною групою чи індивідом тієї сукупності матеріальних та духовних цінностей, які нагромаджені на даний момент розвитку суспільства; це процес творчого опрацювання і усвідомлення світу, а також людина, як результат цього процесу». Буденне уявлення поняття «культура» включає в себе літературу, мистецтво театр, морально-естетичне виховання, освіту та виховання. Як немає людини без праці, так не може бути культури без людини. Культура стає істинною тоді, коли вона «входить у життя, у звички особистості, виявляється у всій сукупності її соціальної діяльності, в її повсякденній поведінці» (Л.Н.Коган «Цель и смысл жизни человека»).
К.Маркс: «… культура, якщо вона розвивається стихійно, а не скеровується свідомо, залишає після себе пустелю».
Таким чином, «культура» важко піддається визначенню. Проте у будь-якому об’єкті культури зберігається великий потенціал духовного досвіду людства, надбаного тисячоліттями. Ще прадавні люди в культурі вбачали 3 іпостасі:
Істину, яку в сучасному суспільстві уособлює наука;
Красу – мистецтво;
Мудре добро – філософія.
Культура це триєдине явище, оскільки, дійсна істина постає в естетичній формулі краси і покликана слугувати добру.
У давніх друїдів існував культ Ура – божества, яке уособлювало світ. Можливо, сьогодні, саме культура покликана слугувати світу добра?
Культура, як і все в цьому світі, стоїть на протиріччі. ЇЇ підвалинами є єдність:
матеріального та духовного;
об’єктивного та суб’єктивного;
необхідного та випадкового.
Вилучення якоїсь із складових збіднює культуру, спотворює цей цілісний феномен.
Матеріальна культура – знаряддя праці, засоби виробництва, технології, побутова техніка, житлові масиви, матеріальне втілення творів мистецтва.
Духовна культура – духовні ідеали, цінності, система освіти та виховання, наука, мораль, естетична діяльність, інформація, агітація, реклама.
І. Вперше проблему співвідношення загальнолюдського та національного намагається розглянути автор теорії «лінійного розвитку культури» Г.Гегель. Він вважав, що історія, то є процес розвитку, розгортання духовності, усвідомлення свободи через культуру окремих народів. Культуру всіх народів він поділяє на два типи:
1) всесвітньо-історична – робить значний внесок в духовну та матеріальну культуру людства;
2) історичний фон – який не має для розвитку людства ніякого значення.
Таким чином, будучи євроцентристом, Гегель розглядає світовий розвиток тільки як процес становлення стандартів західноєвропейської культури.
Національна культура – окрема функція загальноєвропейської культури.
ІІ. Концепція культурно-історичних типів (Данилевський, Шпенглер, Тойнбі).
Світова історія – це існування у просторі та часі не пов’язаних між собою національно особливих культур, кожна з яких неповторна та замкнена. Роблять висновок, що «загальносвітовий закон говорить: кожна культура має неповторні потенційні можливості і національне - більш всеісторичне, ніж загальнолюдське.»
Обидві концепції ототожнюють кінець кінцем загальнолюдське та національне; тому, що культуру розглядають як «духовну культуру».
ІІІ. Матеріалістична концепція: національне та загальнолюдське – діалектична єдність. Загальнолюдське розкривається через конкретну національну культуру.
IV. Концепція «планетарної культури» (Тейяр де Шарден): з розвитком суспільства розширюється та посилюється взаємодія та збагачення культур, відбувається інтеграція життя націй в єдине світове, планетарне ціле.
У філософському контексті культура постає як суспільство в цілому, з точки зору розвитку людини як суб’єкта діяльності, розкриття властивостей і обдарувань людини. Культура постає як опредметнена сутність людини. Міра розвитку культури визначається мірою розвитку людини. Й.Гете писав: «Міра культурного світу є тріумфом виключно людського, все має значення лише настільки, наскільки воно гуманне. Інтеграл культури – людина і людяність. Культура – це культ людського життя, творення людини із «наявного матеріалу»».
Створюючи людину, вона творить саму себе. Культура – це процес злету людини до людяних форм існування. За умов існування суспільних антагонізмів єдність людини з культурою дуже умовна. Замість того, щоб одержувати насолоду від спілкування з культурою, людина вимушена витримувати її тиск. Культура стає чужою, іншою, відчуженою. Культура втрачає гуманістичний характер, вона підноситься над людиною, як чужа їй сила.
б) Історично склалися такі форми культури:
1) етнічна (народна) – створюється як окремими талановитими представниками етносу, так і етнічними колективами, людьми у процесі повсякденного життя; відображає природні цикли, суспільне життя, стан душі людини і народу; представлена фольклором, піснями, танцями, казками, міфами;
2) класична – найвище досягнення в тому чи іншому виді мистецтва. ЇЇ створюють генії та талановиті митці, професіонали високого рівня; представлена музикою, живописом, театром, кінематографом;
3) елітарна (вибрана) – створюється обдарованими професіоналами для вузького кола підготовлених людей; не пов’язана з життям широких народних мас, характеризується ускладненим символізмом, специфічними виразними засобами, глибиною проблематики;
4) масова – виникла в сучасному суспільстві на основі розвитку ЗМІ; розрахована на широке споживання і має такі характерні риси: беззмістовність, кон’юнктурність, комерціоналізованість, орієнтована на задоволення нерозвиненого смаку; швидко реагує на події сучасності, стандартизує духовне життя в суспільстві, здатна знецінювати зразки високої класичної культури.
3. Існування людини в світі має своє призначення, мету, сенс. Так, людство може:
а) побудувати тип культури, який відповідає плану Провидіння, не суперечить мірі Всесвіту;
б) загинути, породивши культуру, яка нищить людей, не відповідає Всесвітній програмі еволюції.
Технократична цивілізація нищить генетику і біосферу.
Протягом історичного розвитку, як результат цього процесу людство напрацювало такі типи культури:
І. Культура протолюдини – тваринний тип плюс генетично обумовлений потенціал людини.
ІІ. Технократична культура – людство – невільник створеної механіки; людиноподібні біороботи.
ІІІ. Технологічна культура – техніка поставлена на службу людині (і навіть обмежує можливості людини).
IV. Біологічна культура – зорієнтована на освоєння генетично обумовленого потенціалу людини та біосфери. Культура впливає на відновлення популяції людей.
Останній тип культури забезпечує досягнення найгуманнішої мети і збігається з більшістю функцій культури в суспільстві на сучасному етапі.
Існують інші типології культур:
а) національні (українська, російська, білоруська);
б) регіональні (слов’янська, американська, африканська);
в) культура певних соціальних суб’єктів (особистості, соціальної групи, суспільства);
г) певні форми культури (політична, соціальна, правова, етнічна).
4. Антикультура – це такі суспільні явища, процеси, ідеї та відносини, які суперечать принципам гуманізму і людяності. Визначити те чи інше явище як антикультуру легко і важко одночасно. До цього ряду явищ відносять брехливість, геноцид, фашизм, расизм. Антикультура результат дегуманізації людських відносин, відходу від загальнолюдських цінностей і пріоритетів, втрати глибинних моральних орієнтацій, що ґрунтуються на розумі, вірі й істинному людинолюбстві.
Контркультура – політичних, соціальних, ідеологічних рухів, дій та ідей західноєвропейської та північноамериканської молоді лівоекстремістської направленості. Виникла на початку 60-х років. Досягла кульмінації під час «травневої революції» 1968 року у Парижі. Вона протистоїть культурі не вороже, а просто, як інша (Маркузе, Сартр, Роззак, Райх). Представники цього напряму розглядали існуючу культуру як організоване насильство над особистістю, як соціальне явище, яке викорінює з людських душ творчі пориви, прагнення до щирості, насолоди життям. Ставили задачу підірвати культуру зсередини: шляхом революції у свідомості, здатної розкріпачити підсвідоме, емоційні сфери психіки, сексуальний потяг, людську чуттєвість за допомогою музики, танців, тілесного контакту. Заперечують класову боротьбу, дисципліну,систематичне просвітництво. Мали на меті:
подолати технократію, сцієнтизм, споживання, прагматизм;
відродити все, що відповідає природі і сутності людини.
У 70-х роках зайшли у глухий кут. Бо, щоб повернути культурі її людиномірність, необхідно спочатку побудувати соціально справедливе суспільство, припинити експлуатацію людини людиною. Цього можна досягти на думку:
Маркса – через соціальну революцію;
Парсонса – через стабілізацію соціальної системи на базі соціалізації особи;
Ніцше – через виховання надлюдини;
Маркузе – через молодіжне бунтарство;
Бердяєва – через заглиблення у духовність.
5. Основні функції культури:
1. Перетворювальна – творча діяльність людей з метою задоволення їхніх різноманітних потреб і потреб суспільства.
2. Пізнавальна (гносеологічна) – культура концентрує в собі кращий суспільний досвід багатьох поколінь людей, накопичує знання про світ, таким чином сприяючи його пізнанню і освоєнню.
3. Комунікативна – культура – єдиний механізм передачі суспільного досвіду від покоління до покоління. Культуру вважають суспільною пам’яттю. Спадкоємність культурної традиції не повинна перериватись, бо це призводить до втрати суспільної пам’яті і зникнення етносів.
4. Регулятивна (нормативна) – впливає на поведінку людей і регулює їх вчинки, дії, вибір матеріальних і духовних цінностей. Спирається при цьому на такі нормативні системи, як мораль і право.
5. Емоційного регулювання життєдіяльності людей – виробляє і застосовує різноманітні форми емоційного настрою і знімає напругу.
6. Ціннісно-орієнтувальна – як система цінностей формує в людини певні ціннісні потреби і орієнтації.
7. Людинотворча (гуманістична) – це інтегруюча функція.
Культура є способом і засобом саморозвитку індивіда, його матеріального і духовного світу. Вона є мірою «олюднення» самої людини, мірою людяності її ставлення до природи, суспільства, інших людей, до самої себе. Ступінь же розвиненості культури може бути різним залежно від умов, у яких розвивається людство, від можливостей, які воно має. Таким чином, культура є мірою розвитку людини.