Міністерство культури України

Донецька область

Артемівське музичне училище ім. І. Карабиця

Основи філософських знань

Конспект лекцій

Навчально-методичний посібник

для підготовки до семінарських занять, заліків, іспитів

з основ філософських знань

для студентів ВНЗ I-II рівнів акредитації

напряму «Мистецтво»

спеціальності «Музичне мистецтво»

(для всіх спеціалізацій)

Артемівськ, 2014

Автори: Рилік Н.І., Шибаєв Ю.Ф.

Упорядник-перекладач: Магда П.М.

Рецензенти: Кононов І.Ф.

Сліпченко Л.П.

Посібник призначений для підготовки до навчальних занять з основ філософських знань студентів вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації, викладачів. Матеріал охоплює основні віхи історії філософії, містить тлумачення основних категорій, розкриває зміст філософських концепцій. Навчальний посібник розрахований на самостійну роботу студентів: має перелік додаткової літератури до кожного змістовного модуля, питання для самоперевірки, теми для написання рефератів та нарисів, додаткові відомості з предмету, факти з життя відомих філософів, цитати з їхніх праць. Розрахований на широке коло читачів.

Зміст.

Змістовний модуль №1.

Розділ І. Історія розвитку світової та української філософської думки.

1. Урок №1. Тема 1. Філософія як специфічний вид знання, теоретичний рівень суспільної свідомості. 5

2. 1а) Самостійна робота. Тема: Філософія в системі суспільної свідомості. 9

3. Урок №2. Тема 2. Філософія Стародавнього світу та Європейського середньовіччя. 13

4. 2а) Самостійна робота. Тема: Філософія епохи Відродження. 19

5. 2б) Самостійна робота. Тема 3. Філософія Нового часу, ХІХ-ХХ ст. 21

6. 2в) Самостійна робота. Тема: Некласична філософія ХХ ст. 26

7. Урок №3. Тема 4. Філософська думка в Україні. Джерела, історія розвитку,

основні течії філософської думки в Україні. 32

8. Урок №4. Українська філософія у XV ст. 38

9. 4а) Самостійна робота. Тема: Філософська думка української діаспори. 40

10. Урок №5. Семінарське заняття. Тема: Гуманістичний зміст історії

виникнення і розвитку філософії. 46

Змістовний модуль №2.

Розділ ІІ. Онтологія та гносеологія.

11. Урок №7. Тема 5. Філософське розуміння світу. 48

12. 7а) Самостійна робота. Тема: Єдність суспільства, природи, матеріального

буття і людського духу. 52

13. Урок №8. Тема 6. Проблема свідомості у філософії. 56

14. 8а) Самостійна робота. Тема: Загадкові явища людської свідомості і психіки. 61

15. Урок №9. Тема 7. Основи філософського вчення про розвиток. 67

16. 9а) Самостійна робота. Тема: Антиподи діалектики: софістика, метафізика.71

17. 9б) Самостійна робота. Тема: Пізнання як об’єкт філософського аналізу.

Суть процесу пізнання. 73

18. Урок №10. Семінарське заняття №2. Тема: Єдність природи, суспільства і людини, матеріального буття і людського духу. 83

Змістовний модуль №3.

Розділ ІІІ. Соціальна філософія. Філософська антропологія. Аксіологія.

19. Урок №12. Тема 9. Філософський аналіз суспільства. Людина і світ. 85

20. 12а) Самостійна робота. Тема: Сенс життя людини як опанування людиною генетично зумовленого потенціалу. 95

21. Урок №13. Тема 10. Філософія та культура. 105

22. 13а) Самостійна робота. Тема: Мистецтво як форма суспільної свідомості, що організує суспільне життя. 110

23. Урок №14. Тема 11. Цінності в житті людини і суспільства. Глобальні проблеми сучасності. 115

24. 14а) Самостійна робота. Тема: Проблема переходу від техногенної цивілізації до антропогенного гуманного світу. 120

25. Урок №15. Семінарське заняття №3. Тема: Глобальні проблеми людства: екологічний і моральний імперативи виживання людства. 126

Слово до користувача.

Шановні викладачі та студенти!

Жага знання, притаманна людству, живиться впевненістю: пізнаємо світ – зможемо краще прилаштуватися до нього, а можливо, і зробити його краще. В основі вчинків, діяльності людей лежать світоглядні принципи, переконання. Важко знайти ще одну навчальну дисципліну, яка могла б стільки корисного зробити для будівництва храму духу кожної людини, як філософія. І хоча філософія не дає готових рецептів, все ж вона може навчити мистецтву роздумів, розмірковувань, толерантному сприйманню думок та позицій опонентів, правильному обранню пріоритетів. Особливо актуальна вона у наш час, коли домінують фінансові та економічні виміри, паразитарні потреби. Філософія звертає увагу суспільства на самоцінність людини незалежно від статусу та здібностей кожного.

На жаль, незважаючи на очевидну кризу європоцентризму в системі української освіти проявляються елементи болонської системи. З урахуванням особливостей організації навчального процесу в мистецьких закладах культури, де крім групових занять значна кількість часу відводиться на індивідуальні заняття та щоденну самопідготовку з фаху, часу для якісного оволодіння гуманітарними, загальноосвітніми дисциплінами практично не лишається. До того ж важко (або й неможливо) знайти підручник з основ філософських знань, який у повній мірі відповідав би навчальній програмі.

Саме ці факти спричинили до написання пропонованого вам навчально-методичного посібника. Структура його повністю відповідає програмі навчальної дисципліни для внз культури і мистецтв І-ІІ рівнів акредитації «Основи філософських знань» (затвердженої 15.08.2013 Державним методичним центром навчальних закладів культури і мистецтв України).

Підготовлений навчально-методичний посібник відрізняється від інших тим, що всі теми курсу «Основи філософських знань» викладено дуже стисло, конспективно, строго за навчальною програмою. У ньому також подані: перелік термінів з кожної теми (обов’язкові для усвідомлення та запам’ятовування), питання для самоконтролю (для підготовки до колоквіумів, контрольних робіт), орієнтовні теми для написання рефератів та есе, перелік рекомендованої літератури. Для тих, хто цікавиться питаннями філософії, автори пропонують невеличкі ілюстративні сторінки у розділах «Цікаво знати». Вважаємо, що надані методичні рекомендації для підготовки до семінарських занять теж допоможуть організуватися і якнайкраще підготуватися до тем, винесених на семінари.

Автори також сподіваються, що морально-етичні проблеми сучасності не лишаться поза увагою студентів. Розуміючи, що наші студенти – натури творчі, намагалися ілюструвати деякі питання фрагментами з творів мистецтва. Сподіваємося, що наш посібник допоможе всім, хто ним скористається.

Успіхів на шляху до самовдосконалення!

Змістовний модуль № 1 (за опп). Розділ і. Історія розвитку світової та української філософської думки.

Уроки № 1-6.

Урок №1. Тема 1. Філософія як специфічний вид знання, теоретичний рівень суспільної свідомості.

План.

1. Поняття, джерела, предмет філософії.

2. Способи філософствування. Структура та функції філософії.

3. Основні філософські парадигми.

4. Світогляд як духовно-практичне освоєння світу: структура, рівні, типи світогляду.

1. Філософія (гр. любов до мудрості) – одна з форм суспільної свідомості, теоретичний рівень світогляду, система світоглядного знання. Виникла приблизно 2500 років назад. Вважається, що поняття «філософія» ввів Піфагор (VІ ст. до н. е.), а пояснив його Платон. Філософія, будучи теоретичною дисципліною, характеризуючись такими рисами, як абстрактність та універсальність, повинна становити глибинну структуру свідомості людини. Вона також є фундаментом людської культури.

Характерні риси філософського знання.

1. Має процесуальний, діяльно-активний характер, вчить творчо, нестандартно, неповторно мислити.

2. Світоглядний характер – сприяє найзагальнішому усвідомленню людиною навколишнього світу, а також місця і призначення людини в цьому світі (інтелектуально-розумова складова), що визначає його фундаментально гуманістичний зміст.

3. Ціннісний характер – сприяє напрацюванню людиною систематизованого комплексу оцінок, принципів, що надає світогляду характеру життєвої програми.

Будь-яка навчальна дисципліна має свої джерела, тобто письмові чи усні праці її засновників, матеріальні пам’ятки тощо. У філософії до таких джерел відносять:

І. Міфологію – (гр. оповідь, переказ) – форма суспільної свідомості, яка відображає світорозуміння на ранніх стадіях розвитку суспільства.

За темами міфи поділяють на:

а) космічні ( про початок світу, його структуру, світову гармонію);

б) епічні (про героїв, богів, їх життя і подвиги).

У прадавні часи міфи включали у себе знання, релігійні уявлення, мистецтво, історію. Відомі цикли міфів: слов’янські «Велесова книга», фінські «Калевала», індійські «Рамаяна», «Махабхарата» тощо.

ІІ. Специфічним джерелом філософії вважаються філософські праці видатних мислителів, мудреців людства таких, як Конфуцій, Вівекананда, Сократ тощо.

Об’єктом філософського (світоглядного) знання виступає навколишній світ, дійсність, на яку спрямовано пізнавальну активність суб’єкта-людини , колективу, людства. Таким чином світ, але розглядуваний під кутом зору суб’єкт-об’єктного відношення, є предметом філософії.

Отже, предметом філософії є не світ сам по собі, не людина сама по собі, а відношення «людина-світ».

2. Міра гуманістичної насиченості тієї чи іншої філософської позиції залежить від способу філософствування, який виявляється в його методі. Традиційно методи філософствування поділяються на діалектичний(світ розглядається як мінлива, пластична структура, що знаходиться у постійному русі, розвитку, предмет і процеси цього світу взаємопов’язані між собою) та догматичний, він же метафізичний (альтернативний діалектичному – розглядає предмети і явища поза їх внутрішнім зв’язком, відірвано одне від одного, в застиглому незмінному стані).

Перший спосіб філософствування називають сократо-платонівським. Він виражає людську відкритість світові можливостей, орієнтує на діалог з дійсністю, на мудрість. А мудрість, окрім реального, знає ще й можливе, належне, доброчесне. Таким чином, орієнтоване на мудрість «софійне» знання виявляє себе в діалектиці, тому і софійний спосіб філософствування реалізує себе в діалектичному методі.

Другий спосіб філософствування називають аристотелевським. Він же – епістемний (гр. знання, наука) або метафізичний (гр. після фізики) тлумачить філософію як науку про дійсність, мету вбачає у «збігові», тотожності свого змісту зі змістом дійсності і тим самим спрямоване неначе на отримання істини. Епістемний спосіб філософствування реалізує себе в догматичному (метафізичному) методі.

Структура філософії:

1. Онтологія (гр. вчення про буття) - розділ філософії, що вивчає вищі основи всього сущого, існуючі незалежно від свідомості людини; буттєву складову відношення «людина-світ».

2. Гносеологія (гр. вчення про пізнання) – розділ філософії, що вивчає сутність і закономірності пізнання, теорію пізнання; пізнавальна складова відношення «людина-світ».

3. Аксіологія (гр. вчення про цінність) – розділ філософії, що вивчає цінності людини, суспільства, сущого; ціннісна складова відношення «людина-світ».

4. Праксеологія (гр. вчення про діяльність) - розділ філософії, що вивчає загальні умови й методи правильної, ефективної людської діяльності,; практична складова відношення «людина-світ».

У сучасній філософії важливими структурними елементами стали також:

- соціальна філософія – наука,що вивчає загальнолюдські засади цивілізаційного існування та розвитку суспільства та людини;

- філософська антропологія – наука, що вивчає буття, мислення, суспільство, історичну практику з позицій потреб, властивостей людини, яка є найвищою метою Всесвіту.

У суспільстві філософія відіграє важливу роль, яка виявляється в ряді функцій:

1. Світоглядна – передбачає розробку гармонійної системи поглядів на відношення «людина-світ», що базується на вивченні закономірностей, причинно-наслідкових зв’язків дійсності і сприяє формуванню світогляду.

2. Гносеологічна – виробляє софійне знання, сприяє розвиткові пізнання.

3. Культурно-виховна – сприяє виробленню критичного ставлення до того, що віджило свій вік і перемозі нового, прогресивного; розвиває аналітичне мислення, засноване на високій доброчесній основі.

4. Методологічна - полягає у розробці теорії пізнання, у нагромадженні, систематизації та передачі теоретичних знань прийдешнім поколінням.

3. Постійно орієнтована на майбутнє людина, в той же час, глибоко укорінена у минулому, завжди несе його з собою. Людина і суспільство живуть одночасно в усіх трьох часових вимірах – минулому, теперішньому і майбутньому, об’єднуючи їх у собі в нерозривну часову цілісність – історію. Тому ідеї, сформульовані в ході історичного розвитку філософії, зберігають свою актуальність і для сучасного, і для майбутнього. Історично склалися декілька парадигм (гр. взірець, приклад) філософії:

І. Північна парадигма (гіперборейська). Носії: слов’яни, арійці. Представники: Ломоносов М.В., Классон, Рибаков Б.А., Уоррен В. та ін.

Деякі принципи світорозуміння:

- світ створений Сварогом;

- будова світу троїста:

1. Світ Яві – проявлений, фізичний;

2. Світ Наві – енергетичний, тонкий;

3. Світ Праві – Світ Божественний.

- світ постійно розвивається, вдосконалюється;

- причина цього процесу – протиріччя, а також творча діяльність Бога;

- Бог відкривається людині через Добро, Милосердя, Любов, Совість.

ІІ. Східна парадигма. Носії: індійці, китайці. Представники: Конфуцій, Вівекананда, Ч. Чандра та ін. Деякі принципи світорозуміння (індійський варіант):

- розмитість меж між людиною і природою;

- світ – єдиний потік матеріальних і духовних елементів –«дхарм»;

- реальність – процес вічного і безперервного становлення;

- мінливий потік буття заважає людині досягти вершин досконалості;

- мета самоспоглядання та самозаглиблення - стан вічного блаженства –«нірвана».

Характерна наявність різноманітних філософських шкіл, таких як: веданта, локаята, йога, міманса тощо. З часом домінуючим стало філософське вчення буддизму. Деякі принципи світорозуміння (китайський варіант):

- праефір (пневма, ци) поділяється на 2 початки: Інь та Янь, Світло і Пітьму;

- людина покликана подолати цю розколотість світу;

- разом з Небом та Землею людство складає велику Тріаду, кожен представник якої утворює свій особливий світ , а разом – «всю тьму речей»;

- реалістична увага до питань управління державою, виявлення стосунків між вищими і нижчими, між батьками і дітьми;

- правило поведінки у природі: не заподіяння шкоди навколишньому середовищу.

ІІІ. Західна парадигма. Носії: греки і римляни. Представники: Сократ, Аристотель, Епікур та ін. Деякі принципи світорозуміння:

- вивчає речово-предметну буттєвість світу в процесі його руху від первісної не розчленованості – Хаосу – до стану гармонійно упорядкованих елементів світу в універсальному світо порядку – Космосі;

- Космос – безмежне, самодостатнє і вічне буття, живе гармонійне ціле;

- людина як духовно-тілесна сутність – центр грецької культури та філософії; «людина – міра всіх речей»;

- як людина, так і світ розглядаються з раціоналістичних позицій.

4. Світогляд – система поглядів, оцінок, принципів, що відображають найзагальніше усвідомлення людиною навколишнього світу, а також місця і призначення її в цьому світі.

Фактори, що впливають на формування світогляду: родина, суспільство, освіта, виховання, свідомість, почуття, вірування, воля тощо. Розрізняють 2 рівня світогляду:

а) буденний - йому властиві стихійність, масовість, залежність від суспільних ідеалів, протиріччя, ситуативність, ненаучність, емоційність, відсутність гармонійної, завершеної картини світу, позбавлення моменту самоусвідомлення тощо. Це реальний, працюючий світогляд більшості людей; нижчий рівень світогляду.

б) теоретичний – йому властиві системність, науковість, критичність, послідовність, вільнодумство, творчий характер мислення, незалежність від умов життя, абстрактність, філософічність, створення загальної картини світу, самоусвідомлення, момент сумніву; це вищий рівень світогляду, властивий небагатьом представникам людства. Цей рівень світогляду стає підґрунтям для формування переконань, оптимістичної життєвої позиції людини, відображає те, що властиве певним історичним епохам та типам культур.

У різні історичні епохи сформувалися такі світоглядні системи:

- космоцентрична – спрямована на пошук єдиної сутності світобудови;

- геоцентрична – віра у надприродні сили;

- антропоцентрична – усвідомлення того, що людина є центром Всесвіту.

Структура світогляду:

1. Світовідчуття – в основі інформація, яку отримує мозок від наших аналізаторів (зорових, слухових, смакових, нюхових, тактильних).

2. Світосприйняття – в основі інформація, вироблена у вигляді образів мозком, на базі даних аналізаторів.

3. Світорозуміння – в основі інтелектуально-духовна діяльність, спрямована на опанування людиною навколишнього світу і самої себе.

За змінами змісту у процесі практичного освоєння і теоретичного усвідомлення світу у структурі свідомості академік В.І. Шинкарук виділяє:

1. Погляди – вибіркове відображення свідомістю людини дійсності, яке відповідає її потребам та інтересам.

2. Уявлення – збережений і відтворений у свідомості людини образ раніш сприйнятого у світі.

3. Знання – форма систематизації та існування результатів пізнавальної діяльності людини.

4. Переконання – незворушна впевненість у правильності ідеалів, принципів, ідей, поглядів, які підпорядковують собі почуття, волю, розум та вчинки людини.

5. Віра – ставлення до певного знання як до істини.

6. Ідеал – найвища цінність, до якої прагнуть всі почуття, думки та діяння людини, головний принцип світогляду.

За основними світоглядними проблемами структура світогляду включає в себе елементи:

- онтологічний;

- гносеологічний;

- праксеологічний;

- аксіологічний.

За носієм виділяють світогляд:

- індивідуальний;

- масовий.

У суспільстві світогляд набуває різних форм. Серед них:

- догматизм (гр. думка, вчення) – інформація, прийнята як остаточна істина поза процесом розвитку, без внутрішньої критичності;

- скептицизм (гр. недовірливий) – порушення міри критичності в ході міркувань, що призводить до втрати ідеалів;

- монізм (гр. один, єдиний) – за основу всього існуючого береться одне начало;

- плюралізм (лат. множинний) - все існуюче складається з множини самостійних, рівнозначних сутностей, що не зводяться до одного начала;

- раціоналізм (лат. розумний) – переконання у безмежній силі людського розуму, його здатності пізнавати світ;

- сенсуалізм (лат. почуття, відчуття) – переконання у тому,що єдиним джерелом знань є відчуття.

Таким чином, світогляд – своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей, розуму і чуття, інтелекту і дії, критичного сумніву і свідомої переконаності, яка набуває у суспільстві найрізноманітніших форм.