Орієнтовна продуктивність медоносних угідь

Медоносні угіддя	Площа, га	Медова продуктивність, кг
		з 1 га	з усієї площі

У разі недостатнього медоносного запасу місцевості в радіусі оптимального максимального льоту бджіл (2 км) його доповнюють спеціальними сівозмінами з набором ентомофільних культур, поліпшують медоносами пасовища, луки, міжряддя садів тощо.

Доцільно також засівати невибагливими до якості ґрунтів нектароносними культурами малопродуктивні та деградовані сільськогосподарські угіддя, що підлягають консервації (табл. 9.).

Таблиця 9

Основні показники, що характеризують властивості ґрунтів і зумовлюють необхідність консервації земель по природно- сільськогосподарських зонах

Властивості ґрунтів	Значення показників властивостей ґрунтів, що зумовлюють необхідність консервації земель, %
Легкий гранулометричний склад, вміст фізичної глини (часток діаметром менше 0,01 мм), %	Полісся - до 5 Лісостеп - до 10 Степ і південні райони Лісостепу (крім Західного) - до 20
Важкий гранулометричний склад, вміст фізичної глини (часток діаметром менше 0,01 мм), %	У Прикарпатті - понад 50 У решті зон, провінцій: на лесових породах - більше 75 на нелесових породах - понад 60
Скелетність, вміст скелетних часток, % від об'єму в шарі 0-30 см	Понад 20% від об’єму ґрунту (у шарі ґрунту ЗО см)
Змитість, ступінь змитості ґрунтів, об'ємна маса, г/см3	Розмиті, сильно- та середньозмиті: більше 1,5 - для суглинкових і глинистих ґрунтів; понад 1,8 - для супіщаних і піщаних ґрунтів
Дефльованість, ступінь дефльованості ґрунтів, об'ємна маса, г/см3	Розмиті, сильно- та середньозмиті: більше 1,5- для суглинкових і глинистих ґрунтів; понад 1,8 - для супіщаних і піщаних ґрунтів
Солонцюватість, вміст обмінного натрію, % від місткості катіонного обміну	Для автоморфних ґрунтів - більше 5 Для напівгідроморфних і гідроморфних ґрунтів - понад 10

Проте всупереч усьому, в спеціалізованих пасічних господарствах доцільно у проектах землеустрою передбачати спеціальні сівозміни з розбивкою на поля з ентомофільними сільськогосподарськими культурами. На пересіченій місцевості межі полів можна поєднувати з межами природних контурів.

Для прикладу наводимо такі схеми сівозмін:

І.1- ячмінь із підсівом конюшини, люцерни; 2 - буркун, конюшина; З - ріпак, редька; 4 - гречка, соняшник; 5 - фацелія; 6 - сидеральний пар. II. 1 - буркун; 2-пшеницяозима; 3-кукурудза, ячмінь;4-гречка, гірчиця біта; 5 - фацелія. III. 1 - еспарцет закавказький; 2 - пшениця озима; 3 - гречка; 4 - кукурудза, огіркова трава; 5 - фацелія з підсівом еспарцету. IV. 1 - буркун; 2 - пшениця озима, гречка; 3 - кукурудза, огіркова трава; 4 - гречка, післяжнивний люпин на зелене добриво; 5 - фацелія з підсівом буркуну білого.

Таким чином, запорукою продуктивності пасіки є правильний вибір її місця розташування. Пасіку потрібно розміщувати на південно-східних, південних і як безвихідність - на південно-західних схилах, що сприятиме збільшенню тривалості льоту бджіл, тобто продуктивності їхнього робочого дня. Але безпосередньо льотний бік вуликів встановлюють на північний схід, щоб на льотки падала тінь, аби не допустити перегрівання вуликів у спекотну пору. Проте весною й восени для тривалішого прогрівання бджіл льотки мають бути повернуті на південь.

Для зручності обслуговування пасіки вулики встановлюють на відстані 2-4 м один від одного і розміщують їх групами, в шаховому порядку, попарно, рядами. Між рядами передбачають відстань 4-6 м для транспортного обслуговування .

На великих пасіках (бджолофермах), крім вуликів, потрібно розмістити господарську будівлю, зимівник, ветеринарний пункт, воскоплавильню, повітку тощо.

Для підвищення медозборів пасіку доцільно розміщувати поблизу природних нектароносних угідь із таким розрахунком, щоб зона льоту бджіл була наповнена нектароносами. Найбільш медоносними є липа і гречка. Некгаропродукгивність липи становить 600-1200 кг/га .

При організації території сівозмін, встановленні структури посівних площ і чергуванні сільськогосподарських культур необхідно підбирати нектароноси з якомога тривалішим періодом цвітіння. З метою сприяння продуктивному льоту бджіл слід проектувати в зоні льоту кілька полів-нектароносів із різних сільськогосподарських культур для надійного перекриття на випадок несприятливих погодних умов, а також розташовувати пасіку неподалік великих масивів медоносних угідь, враховуючи, що продуктивність бджіл знижується після 1,5 км льоту.

На початку складання проекту землеустрою потрібно провести функціональне зонування землеволодіння чи землекористування, аби уникнути негативної дії зовнішніх чинників на пасіку й запобігти небезпечній зворотній дії бджіл на сільськогосподарських тварин і людей. Наприклад, відстань пасіки до тваринницьких ферм має бути понад 500 м, щоб не забруднювалася навколопасічна територія тане відчувалися неприємні запахи.

Треба якомога далі розміщувати пасіку від придорожніх і призалізничних смуг, бо шум і вібрація ґрунту негативно впливають на її продуктивність. Не допускається розташування пасік в зоні високовольтних ліній, у понижених місцях ландшафту, які спричиняють захворювання бджіл.

Потрібно також оберігати пасіку від панівних вітрів і перегрівання вуликів. Для цього її розміщують біля полезахисних смуг чи інших лісонасаджень, а для орієнтації бджіл під час польоту варто земельну ділянку під пасікою засадити плодовими деревами та ягідниками.

Треба уникати розміщення вуликів на магнітних лініях, виявленню яких допомагає сама поведінка бджіл.

У зв’язку з територіальним розосередженням медоносних рослин, враховуючи період їхнього цвітіння (квітень-вересень), необхідно в проектах землеустрою передбачати тимчасові місця для розміщення кочових пасічних точок. Для цього попередньо складають схему (табл. 10.) квітково-нектарного конвеєра.

Таблиця 10

Схема квітково-нектарного конвеєра

Назва некта роно сів	Пло ща, га	Час цвітіння нектароносів
		квітень	травень	червень		липень	серпень	вересень
		1 2 3	1 2 3		1 2 3	1 2 3	1 2 3	1	2	3

Щоб вдало розмістити пасіку і вписати останню у ландшафт конкретної місцевості, потрібно заздалегідь знати її площу, яка залежить від кількості бджолосімей. Орієнтовно площу під пасіку визначають з розрахунку 30 м² на одну бджолосім’ю.

Кількість бджолосімей залежить від потреби господарства в запиленні сільськогосподарських культур і наявності медоносних угідь у радіусі 2 км від місця розташування пасіки. При належній кормовій базі у великих спеціалізованих пасічних господарствах можна утримувати до кількох тисяч бджолосімей. Якщо ж умови не сприяють концентрації на одній ділянці великої кількості бджолосімей, пасіку розміщують на кількох ділянках по 20-50 і навіть по 150 сімей на відстані одна від одної 3-4 км.

При визначенні кількості бджолосімей необхідно враховувати, що бджоли не використовують весь медовий запас, а лише до половини, а також те, що за рік одна бджолосім’я споживає до 90 кг меду. Крім того, для рентабельного ведення пасічного господарства від кожної сім’ї потрібно одержати хоч би 20-30 кг товарного меду. Виходячи з цього, загальний медовий запас із медоносних угідь ділять на 2 і на 110, одержуючи можливу кількість бджолосімей.

Проект землеустрою землекористувань і землеволодінь пасічного господарства, в якому правильно організовані кормова база та кормовий запас для зимівлі бджіл, забезпечить розвиток бджолосімей і одержання товарного меду. Зміст проекту землеустрою передбачає: визначення кількості бджолосімей та площі земельної ділянки під пасічне господарство: обґрунтоване розміщення постійного пасічного господарства; вибір тимчасових місць для розміщення їх на період вегетації нектароносів і медозбору кочових пасічних точок; складання схеми квітково-нектарного конвеєра; складання схем чергування ентомофільних сільськогосподарських культур у сівозміні; розміщення полів сівозмін.

БУДІВЛІ І СПОРУДИ ДЛЯ ТВАРИННИЦТВА слід проектувати, як правило, одноповерховими, прямокутної форми в плані, однопрогоновими або з декількома паралельно розміщеними прогонами. Кількість прогонів, їх ширина і висота обумовлюються технологічною необхідністю та економічною доцільністю.

Загальна ширина одноповерхових будівель і споруд, як правило, не повинна перевищувати 24 м. Будівлі та споруди в залежності від природно-кліматичних умов та технологічних вимог можуть бути горищні або безгорищні.

Багатоповерхові будівлі та споруди для тваринництва допускається проектувати лише при техніко-економічному обгрунтуванні та ретельному порівнянні варіантів проектних рішень утримання тварин в будівлях різної ширини та поверховості.

В одній будівлі та споруді, як правило, коли це не суперечить технологічним, санітарним, зооветеринарним, протипожежним та іншим вимогам, слід об'єднувати приміщення основного виробничого, підсобного і складського призначення.

Конструктивні рішення будівель і споруд повинні відображати досягнення науково-технічного прогресу в будівництві та сприяти широкому впровадженню ефективних матеріалів та виробів, спрямованих на скорочення строків будівництва та економію матеріалів.

Слід віддавати перевагу схемам без внутрішніх опор, оскільки при цьому підвищується можливість застосування гнучких планувальних рішень.

Будівлі та споруди з внутрішніми опорами доцільно застосовувати тоді, коли опори використовуються для кріплення перегородок, елементів технологічного обладнання тощо.

В залежності від призначення будівлі та споруди можуть бути утеплені та неутеплені (холодні).

Будівлі та споруди можуть бути повнокаркасними, з неповним каркасом та безкаркасними.

В повнокаркасних будівлях і спорудах несучий каркас складають колони, балки, ригелі,прогони, ферми, рами, арки і т.ін.

У безкаркасних будівлях і спорудах роль окремих елементів каркаса виконують зовнішні та внутрішні стіни.

У будівлях та спорудах з неповним каркасом зовнішні стіни використовуються як несучі елементи, які разом з елементами внутрішнього каркасу сприймають навантаження від покриттів та перекриттів.

Вибір габаритно-конструктивної схеми залежить від виду ґрунтів, враховуючи їх здатність до осідання, та несучої здатності зовнішніх стін.

Тваринницькі будівлі слід проектувати переважно каркасними з застосуванням легких збірних несучих і огороджувальних конструкцій.

При виборі конструктивних рішень перевагу слід віддавати тим, які сприяють організації випуску заводами-виготовлювачами будівель-модулів комплектної поставки.

Допускається застосування конструкцій та виробів з місцевих будівельних матеріалів.

Висота приміщень від підлоги до низу конструкцій підвішеного технологічного обладнання та комунікацій в усіх будівлях повинна становити не менше 2 м в місцях регулярного та 1,8 м в місцях нерегулярного проходження людей.

В горищних будівлях висота (в чистоті) горищних приміщень, що використовуються для зберігання грубих кормів і підстилки, в середній частині горища та в місцях розміщення люків в перекритті повинна бути не менше 1,9 м.

Зберігання сіна, соломи та інших грубих кормів на горищах тваринницьких будівель допускається в одноповерхових будівлях І та ІІ ступенів вогнестійкості при спалимому навантаженні на перекриття, яке не перевищує 50 кг/м2.

Допускається з приміщень для зберігання поточного запасу грубих кормів, інвентарю та підстилки влаштовувати вихід всередину основних виробничих приміщень.

Ворота та двері в приміщеннях для утримання тварин і на шляхах евакуації повинні бути двостулковими і розкриватися у бік виходу з приміщення.

В будівлях для утримання тварин відстань від найбільш віддаленого місця до виходу назовні або в пандусну клітку не повинна перевищувати 30 м.

Підлогу, що систематично змочується рідинами, слід проектувати з похилом. Похили підлоги, лотків та каналів слід приймати:

- в приміщеннях для утримання птиці в клітках та лотків

вздовж проходів в усіх приміщеннях - не менше 0,005;

- в технологічних елементах приміщеньь (у стійлах, денниках,

станках тощо) і поперечні в проходах - не менше 0,015.

Гратчасті (щілинні) підлоги і канали (лотки) для видалення гною механізмами слід проектувати без похилу.

Похил покриттів на вигулах для тварин і птиці й підлог в перехідних галереях між будівлями (для перегону тварин) повинен бути не більше 0,06.

При розробці проектів будівель і споруд для тваринницьких підприємств повинні передбачатися заходи по раціональному використанню природних ресурсів, охороні атмосфери, водних об'єктів та грунту від забруднення, захисту від шуму, вібрації, електричних та магнітних полів, забезпеченню радіаційної безпеки та санітарного очищення території.

Методи і ступені очищення стічних вод повинні визначатися в залежності від місцевих умов з урахуванням можливого використання очищених стічних вод для сільськогосподарських потреб та повинні забезпечувати екологічну безпеку.