Архітектурно-просторове вирішення

Включення забудови житлово-виробничих комплексів фермерських господарств в агроландшафт обумовлене їх функціональними особливостями, характером просторово-планувальних зв'язків виробництва, житла і сельбищної території сільських населених місць породжує новий тип архітектурно-ландшафтної композиції, як невелика селянська ферма разом з житловим будником у природному середовищі, яка не має надуманих рішень, викликаних гігантоманією централізованих комплексів.

Архітектурна композиція забудови житлово-виробничого двору передбачає зовнішній та внутрішній огляд комплексу будівель і споруд фермерського господарства. Внутрішній простір створюється на основі принципів та закономірностей побудови єдиного архітектурно-художнього ансамблю. Зовнішній вигляд залежить від умов сприйняття житлово- виробничого двору в окремо взятих конкретних умовах природного середовища та напрямку дорожніх зв'язків.

Виробничо-технологічний процес селянського господарства обумовлює будівництво одноповерхових будівель, що перетворює виробничі та допоміжні підзони в території просторово домінуючої горизонталі. На їх фоні виділяються висотні споруди: водонапірна вежа_, вітряки енергогенераторів. Українське село завжди виділялось вертикалями, традиційно найважливіша споруда розміщалась на підвищеному місці, мала виразний силует. Так динамічність та виразність господарського двору досягається за рахунок використання вертикальних домінант на фоні горизонтальних будівель. Взаємозв’язок одноповерхових виробничо-допоміжних будівель та висотних споруд визначає композиційний прийом забудови житлово-виробничого двору фермерського господарства. При цьому важливо, акцентуючи увагу на архітектурно-художньому вирішенні житлового будинку, об'єднати композиційно житлову зону з виробничою в єдиний архітектурно-просторовий ансамбль (рис.6).

Архітектурно-художнє та конструктивне вирішення будівель і споруд фермерського господарства є невід’ємною частиною сільського будівництва в цілому, яке має багатовікову традицію. Українська народна архітектура створювалась протягом століть шляхом безперервного вдосконалення прийомів і форм, які відповідали умовам жаття, побуту і естетичним уподобанням сільського населення.

Архітектурно-конструктивній і планувальній структурі сільського будівництва характерна простота вирішення, визнана практичними вимогами і бажанням спростити виконання будівельних робіт із спорудження стін і конструкцій даху, що має особливе значення при застосуванні традиційних місцевих матеріалів, таких як черепиця, солома, камінь, дерево. Вирішення фасадів в українському народному будівництві завжди супроводжувалось застосуванням тільки йому характерних архітектурно- просторових елементів.

Національний характер і традиції завжди були присутні в сільському будівництві України. Тут варто зауважити, що автор ні в якому разі, не закликає до механічного наслідування минулого або перенесення характерних елементів народного зодчества на сучасні форми. Саме минуле стримує нове прогресивне, але й нове не може бути без минулого. Тільки в поєднанні цих двох основ може існувати творчий процес.

Використання нових будівельних та оздоблювальних матеріалів, нових технологій при зведенні будівель і споруд надасть житлово-виробничому двору фермерського господарства сучасного вигляду, а застосування архітектурно-конструктивних елементів народного зодчества, як в схилах дахів, які використовуються для складування сіна, місцевих будівельних матеріалів, таких як камінь, дерво характер традиційного селянського двору.