Тема 8. Аналіз фінансової стабільності підприємства

1. Поняття фінансової стабільності.

2. Ступінь забезпеченості запасів і витрат власними й по­зиковими коштами.

3. Показники оцінки фінансової стабільності.

В умовах роботи підприємств на ринковій основі виживаємість й основа стабільного положення є його фінансова стабільність. Вона відображає такий стан фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маневруючи коштами, здатне шляхом елективного їхнього використання забезпечувати безперебійний процес виробництва й реалізації продукції й послуг, а також витрати по його розширенню й відновленню. Тому визначення меж фінансової стабільності підприємства є однією з пак важливіших економічних проблем в умовах пере­ходу країни до ринкових умов господарювання, оскільки недо­статня фінансова стабільність може призвести до неплатоспроможності підприємства, до відсутності в нього коштів для фінансування поточної й інвестиційної діяльності, а при збільшенні фінансового стану — в остаточному підсумку, — до банкрутства; надлишкова ж фінансова стабільність буде ста­вити перешкоди на шляху розвитку підприємства, обтяжуючи його витрати зайвими запасами й резервами. Отже, фінансова стабільність повинна характеризуватися таким станом фінан­сових ресурсів, що відповідає вимогам ринку й відповідає по­требам розвитку підприємства.

Фінансова стабільність — одна з характеристик відпо­відності структури джерел фінансування в структурі активів. На відміну від платоспроможності, яка оцінює оборотні акти­ви й короткострокові зобов'язання підприємства, фінансова стабільність визначається на основі співвідношення різних видів джерел фінансування і його відповідності складу ак­тивів.

Фінансова стабільність — це стабільність фінансового становища підприємства, забезпечувана достатньою часткою власного капіталу в складі джерел фінансування. Достатня ча­стка власного капіталу означає, що позикові джерела фінансу­вання використовуються підприємством лише в тих межах, у яких воно може забезпечити їх повне й своєчасне повернення. І з цього погляду короткострокові зобов'язання за сумою не повинні перевищувати вартості ліквідних активів. У цьому ви­падку ліквідні активи — не всі оборотні активи, які можна швидко перетворити в гроші без відчутних втрат вартості в порівнянні з балансовою, а тільки їхню частину. У складі ліквідних активів — запаси й незавершене виробництво. їхнє перетворення в гроші можливо, але воно порушить безпе­ребійну діяльність підприємства. Мова йде лише про ті лік­відні активи, перетворення яких у гроші є природною стадією їхнього руху. Крім самих коштів і фінансових вкладень сюди належать дебіторська заборгованість і запаси готової про­дукції, призначені для продажу.

Діяльність будь-якого підприємства являє собою ком­плекс взаємозалежних господарських процесів, що залежать від численних і різноманітних факторів, в основу класифікації яких покладені різні ознаки (рис. 8.1).

З огляду на ту обставину, що підприємство є одночасно й суб'єктом, і об'єктом відносин у ринковій економіці, а також те, що воно має різні можливості впливати на динаміку різних факторів, найбільш важливим уявляється розподіл їх на внутрішні й зовнішні.

З погляду впливу на фінансову стабільність підприємства визначальними внутрішніми факторами є:

□ галузева приналежність підприємства;

□ склад і структура продукції та надаваних послуг, їхня ча­стка в загальному платоспроможному попиті;

Рис. 8.1. Класифікація факторів, що впливають на фінансову стабільність підприємства

□ величина й структура витрат, їхня динаміка в порівнянні із грошовими доходами;

□ розмір оплаченого статутного капіталу;

□ стан майна й фінансових ресурсів, включаючи запаси й резерви, їхній склад і структуру;

□ технологія й модель організації виробництва й уп­равління і т.д.

До зовнішніх факторів, що впливають на фінансову стабільність підприємства, належать:

□ економічні умови господарювання;

□ пануюча в суспільстві техніка й технологія;

□ платоспроможний попит споживачів;

□ економічна й фінансово-кредитна політика уряду й прийняті ним рішення;

□ законодавчі акти з контролю за діяльністю підприємств;

□ загальна політична й економічна стабільність;

□ податкова й кредитна політика;

□ конкуренція;

□ ступінь розвитку фінансового ринку;

□ ступінь розвитку страхової справи й зовнішньоекономічних зв'язків;

□ зміна курсу валют;

□ налагодженість економічних зв'язків з партнерами й т.д.

Фінансова стабільність підприємства визначається ступе­нем забезпеченості запасів і витрат власними й позиковими джерелами їхнього формування, співвідношенням обсягів власних і позикових коштів і характеризується системою аб­солютних і відносних показників.

У ході виробничої діяльності на підприємстві йде постійне формування (поповнення) запасів товарно-ма­теріальних цінностей. Для цього використовуються як власні оборотні кошти, так і позикові (довгострокові й короткостро­кові кредити й позики). Аналізуючи відповідність або невід­повідність (надлишок або нестача) коштів для формування запасів і витрат, визначаємо абсолютні показники фінансової стабільності.

Для повного відображення різних видів джерел (власних коштів, довгострокових і короткострокових кредитів і позик) у формуванні запасів і витрат використаємо наступні показники:

1. Наявність власних оборотних коштів — визначається як різниця величини джерел власних коштів і величини позаоборотних активів:

Е_с = Д_с – F (8.1)

де Е_с — наявність власних оборотних коштів.

2. Наявність власних оборотних коштів і довгостроко­вих позикових джерел для формування запасів і витрат — визначається як сума власних оборотних коштів і довгостро­кових кредитів і позик:

Е_Т = Е_С + К_Т=(Д_С + К_Т) – Е , (8.2)

де Е_Т — наявність власних оборотних коштів і довгостроко­вих позикових джерел для формування запасів і ви­трат.

3. Загальна величина основних джерел коштів для фор­мування запасів і витрат — визначається як сума власних оборотних коштів, довгострокові й короткострокові кредити й позики:

Е_Σ = Е_Т + K_t = (Д_с + Е_Т + K_t) – F (8.3)

де Е_Σ — загальна величина основних джерел коштів для формування запасів і витрат.

На основі цих трьох показників, що характеризують на­явність джерел, які формують запаси й витрати для виробни­чої діяльності, розраховуємо величини, за допомогою яких визначаємо розмір джерел для покриття запасів і витрат:

□ надлишок (+) або нестача (-) власних оборотних коштів:

± Е_с = E_с – Z ;

□ надлишок (+) або нестача (-) власних оборотних коштів і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат:

± E_T = E_T – Z ;

□ надлишок (+) або нестача (-) загальної величини основ­них джерел для формування запасів і витрат:

± E_Σ=E_Σ– Z.

Показники забезпеченості запасів і витрат джерелами їхнього формування (±Е_с; +Е_Т; ±E_Σ) є базою для класи­фікації фінансового становища підприємства за ступенем стабільності. При визначенні типу фінансової стабільності варто використати тривимірний показник:

S = {S₁ (x₁); S₂ (x₂); S₃ (x₃)} , (8.4)

Де x₁ − ± E_с ; x₂ − ± E_Т ; x₃ − ± E_Σ ;

Функція S(x) визначається у такий спосіб:

S (x) = . (8.5)

Виділяємо чотири основних типи фінансової стабільності підприємства:

1.Абсолютна стабільність фінансового стану — визначається умовами

, тобто тривимірний показник S = (1;1;1) .

Абсолютна стабільність фінансового стану показує, що за­паси й витрати повністю покриваються власними коштами. Підприємство практично не залежить від кредитів. Така ситу­ація належать до крайнього типу фінансової стабільності й на практиці зустрічається досить рідко. Однак її не можна роз­глядати як ідеальну, тому що підприємство не використовує зовнішні джерела фінансування у своїй господарській діяль­ності.

2. Нормальна стабільність фінансового стану — визначається умовами

, тобто тривимірний показник S = (0;1;1) .

3. Нестійкий фінансовий стан — визначається умовами

тобто, тривимірний показник S = (0;0;1) .

Нестійке фінансове становище характеризується пору­шенням платоспроможності: підприємство змушене залучати додаткові джерела покриття запасів і витрат, спостерігається зниження прибутковості виробництва. Проте ще є можливості для поліпшення ситуації.

4. Кризовий (критичний) фінансовий стан — визначається умовами

, тобто тривимірний показник S = (0;0;0) .

Кризове фінансове становище — це грань банкрутства: на­явність простроченої кредиторської й дебіторської заборгова­ностей і нездатність погасити їх у строк. У ринковій економіці при кількаразовому повторенні такого положення підпри­ємству загрожує оголошення банкрутства.

Одна з основних характеристик фінансового стану під­приємства — ступінь залежності від кредиторів й інвесторів. Власники підприємства зацікавлені в мінімізації власного капіта­лу й у максимізації позикового капіталу у фінансовій структурі організації. Позичальники оцінюють стабільність підприємства за рівнем власного капіталу й імовірності банкрутства.

Фінансова стабільність підприємства характеризується станом власних і позикових коштів й аналізується за допомо­гою системи відносних фінансових коефіцієнтів.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу. Визначає частку коштів, інвестованих у діяльність підприємства його власниками. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більш фінансово стійке, стабільне й незалежне від зовнішніх креди­торів підприємство.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу розрахо­вується за формулою:

К_КВК = , (8.6)

де: ВК — власний капітал;

ВБ — валюта балансу.

Коефіцієнт фінансової залежності. Коефіцієнт фінан­сової залежності підприємства означає, наскільки активи підприємства фінансуються за рахунок позикових коштів. За­надто велика частка позикових коштів знижує платоспро­можність підприємства, підриває його фінансову стабільність і відповідно знижує довіру до нього контрагентів і зменшує ймовірність одержання кредиту.

Однак і занадто велика частка власних коштів також не­вигідна підприємству, тому що якщо рентабельність активів підприємства перевищує вартість джерел позикових коштів, то за браком власних коштів вигідно взяти кредит.

Тому кожному підприємству, залежно від сфери діяль­ності й поставлених на даний момент завдань, необхідно вста­новити для себе нормативне значення коефіцієнта.

Коефіцієнт фінансової залежності розраховується за фор­мулою:

К_ФЗ = , (8.7)

де: ВК — власний капітал;

ВБ — валюта балансу.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу. Ко­ефіцієнт маневреності характеризує, яка частка джерел влас­них коштів перебуває у мобільній формі й дорівнює відношен­ню різниці між сумою всіх джерел власних коштів і вартістю позаоборотних активів до суми всіх джерел власних коштів і довгострокових кредитів і позик.

Рекомендоване значення — 0,5 і вище.

Залежить від характеру діяльності підприємства: у фондоємних виробництвах його нормальний рівень повинен бути нижче, ніж у матеріалоємних.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу розраховуєть­ся за формулою:

К_МВК = , (8.8)

де: ВОК — власні оборотні кошти;

ВК — власний капітал.

Коефіцієнт концентрації позикового капіталу. Коефі­цієнт концентрації позикового капіталу по суті дуже схожий з коефіцієнтом концентрації власного капіталу.

Коефіцієнт концентрації позикового капіталу розрахо­вується за формулою:

К_КПК = , (8.9)

де: ПК — позиковий капітал (довгострокові й короткостро­кові зобов'язання підприємства);

ВБ — валюта балансу.

Коефіцієнт структури довгострокових вкладень. Ко­ефіцієнт показує частку, яку становлять довгострокові зо­бов'язання в обсязі позаоборотних активів підприємства.

Низьке значення цього коефіцієнта може свідчити про не­можливість залучення довгострокових кредитів і позик, а за­надто високе — або про можливості надання надійних застав або фінансових поручительств, або про сильну залежність від сторонніх інвесторів.

Коефіцієнт структури довгострокових вкладень розрахо­вується за формулою:

К_СДВ = , (8.10)

де: ДП — довгострокові пасиви;

ПОА — позаоборотні активи підприємства

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів. Коефіцієнт довгостроково притягнутих позикових коштів визначається як відношення довгострокових кредитів і позикових коштів до суми джерел власних коштів та довгост­рокових кредитів і позик.

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів показує, яка частина в джерелах формування позаоборотних активів на звітну дату доводиться на власний капітал, а яка на довгострокові позикові кошти. Особливо високе значення цього показника свідчить про сильну залежність від притягну­того капіталу, про необхідність виплачувати в перспективі значні суми коштів у вигляді відсотків за користування креди­тами й т.п.

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів розраховується за формулою:

К_КДП = , (8.11)

де: ДП — довгострокові пасиви;

ВК — власний капітал підприємства.

Коефіцієнт структури позикового капіталу. Показник показує, з яких джерел сформований позиковий капітал підприємства. Залежно від джерела формування капіталу підприємства можна зробити висновок про те, як сформовані позаоборотні й оборотні активи підприємства, тому що довго­строкові позикові кошти зазвичай беруться на придбання (відновлення) позаоборотних активів, а короткострокові — на придбання оборотних активів і здійснення поточної діяль­ності.

Коефіцієнт структури позикового капіталу розраховуєть­ся за формулою:

К_СПК = , (8.12)

де: ДП — довгострокові пасиви;

ПК — позиковий капітал.

Коефіцієнт співвідношення позикових і власних кош­тів. Чим більше коефіцієнт перевищує 1, тим більша за­лежність підприємства від позикових коштів. Припустимий рівень часто визначається умовами роботи кожного підприємства, у першу чергу, швидкістю обороту оборотних коштів. Тому додатково необхідно визначити швидкість обо­роту матеріальних оборотних коштів і дебіторської заборгова­ності за аналізований період. Якщо дебіторська заборгованість обертається швидше оборотних коштів, що означає досить ви­соку інтенсивність надходження на підприємство коштів, тоб­то в підсумку — збільшення власних коштів. Тому при високій оборотності матеріальних оборотних коштів і ще більш висо­кій оборотності дебіторської заборгованості коефіцієнт співвідношення власних і позикових коштів може набагато пе­ревищувати 1.

Коефіцієнт співвідношення власних і позикових коштів розраховується за формулою:

К_ВіП = , (8.13)

де ВК — власний капітал підприємства

ПК — позиковий капітал

Якщо у підприємства досить власного капіталу для прид­бання позаоборотних активів, то ВОК>0, тому що постійні па­сиви більші постійних активів. Це означає, що підприємство генерує більше постійних ресурсів, ніж це необхідно для фінансування постійних активів. Цей надлишок може служи­ти для покриття інших потреб підприємства. У будь-якого ви­робничого підприємства величина власних оборотних коштів повинна бути позитивною, тому що значна сума вкладена у ви­робництво. Тут потрібний довгостроковий і досить надійний спосіб фінансування, щоб звести до мінімуму ризик втратити життєво важливе для підприємства майно. Найдоцільніше фінансувати постійні активи саме постійними пасивами. Це положення цілком відповідає головній умові фінансової стабільності підприємства, вираженій у коефіцієнті поточної ліквідності.

Якщо ВОК < 0, то постійні пасиви менше постійних ак­тивів, і підприємство відчуває нестачу власних оборотних коштів. Це означає, що підприємству не вистачає ресурсів для фінансування іммобілізованих активів. Для підприємства це не катастрофа, якщо масштабні інвестиції в основні кошти ще не встигли окупитися, при гарній перспективі проекту можна говорити про тимчасову нестачу власних оборотних коштів, що згодом зникне: нарощування продажів покриє збитки, дасть прибуток, і її частина — нерозподілений прибуток — збільшить капітал підприємства. Таким чином, постійні ре­сурси збільшаться за рахунок нерозподіленого прибутку й по­глинуть нестачу власних оборотних коштів. Якщо ж нестача власних оборотних коштів спостерігається рік у рік, то скла­дається ризикована ситуація. Фінансування іммобілізованих активів тут випадкове й набуває проблематичного характеру.