Основні партнерські групи і їхній внесок у діяльність підприємства

Основні партнерські групи	Внесок партнерської групи	Необхідний вид компенсації	Ціль фінансового аналізу
1	2	3	4
Власники	Власний капітал	Дивіденди	Фінансові результа­ти й фінансова ста­більність
Кредитори	Позиковий ка­пітал	Відсотки	Ліквідність — здат­ність підприємства мобілізувати готівку, щоб сплатити борги
Керівники (адміністра­ція)	Знання справи й уміння керу­вати	Оплата праці й частка при­бутку понад оклад	Вся інформація, ко­рисна для управління
Персонал (службовці)	Виконання ро­біт відповідно до розподілу праці	Заробітна плата, премії, соціальні умови	Фінансові результати підприємства і його ліквідність
Постачаль­ники коштів і предметів праці	Поставка кош­тів і предметів праці	Договірна ціна	Фінансовий стан; лік­відність
Покупці (клієнти)	Збут продукції	Договірна ціна	Фінансовий стан і стан запасів готової продукції й товарів
Держава, сус­пільство в особі подат­кових органів	Послуги сус­пільства, дер­жави	Сплата по­датків пов­ністю й у строк	Фінансові результати підприємства

Рис. 2.1. Зміст аналізу

Фінансовий аналіз є частиною загального, повного аналізу господарської діяльності, що складається з:

□ фінансового аналізу;

□ управлінського аналізу.

Важливим інструментом оцінки, планування й управлін­ня діяльністю підприємства є економічні показники. Загальна схема формування фінансових показників представлена на рис. 2.2.

F	основні виробничі кошти та інші позаоборотні активи;
N	продукція;	V	оплата праці персоналу;
λ1	Фондовіддача (N/F);	S	З/із продукції;
A	амортизація;	К	авансований (власний і позиковий капітал);
M	матеріальні витрати;	Р	прибуток;
λ2	матеріаловіддача (N/M);	Е	оборотні активи;
R	виробничий персонал;	С	джерела формування оборотних активів.
λ3	продуктивність праці (N/R);

Рис. 2.2. Формування узагальнюючих показників господарської діяльності підприємства

Кожний блок, як відносно відособлений, включає систему аналітичних показників, з яких формуються узагальнюючі по­казники.

Узагальнюючий показник складається під впливом ціл­ком певних економічних й інших факторів. Виходячи із за­вдань аналізу, особливе значення має класифікація факторів (рис. 2.3).

Рис. 2.3. Класифікація факторів для аналізу фінансової діяльності підприємства

Класифікація факторів, що визначають фінансові показни­ки, є основою класифікації резервів. Існують резервні запаси, наявність яких необхідна для безперервної ритмічної діяль­ності підприємства, і резерви як невикористані можливості зростання виробництва, поліпшення його якісних показників.

Резерви в повному обсязі можна виміряти розривом між досягнутим і можливим рівнем використання ресурсів, вихо­дячи з накопиченого виробничого потенціалу підприємства.

Виробничий потенціал підприємства — це максимально можливий випуск продукції по якості й кількості в умовах ефективного використання всіх коштів підприємства. На відміну від виробничої потужності виробничий потенціал підприємства характеризується оптимальним у даних умовах науково-технічного прогресу використанням усіх виробничих ресурсів. Сукупний резерв підвищення ефективності вироб­ництва на підприємствах характеризується різницею між ви­робничим потенціалом і досягнутим рівнем випуску продукції. З позиції підприємства резерви діляться на:

□ зовнішні (загальні народногосподарські, галузеві й регі­ональні);

□ внутрівиробничі (екстенсивні, інтенсивні).

При проведенні фінансового аналізу використовуються різноманітні методи й прийоми.

Рис. 2.4. Класифікація факторів екстенсивного й інтенсивного розвитку виробництва

Метод фінансового аналізу — спосіб системного ком­плексного взаємозалежного вивчення фінансової діяль­ності господарюючого суб'єкта.

У процесі фінансового аналізу застосовуються дедуктив­ний й індуктивний методи дослідження.

Дедуктивний метод дослідження фінансових процесів припускає вивчення їх по ланцюжку від наслідків до причин. Наприклад, виконання плану прибутку господарського суб'єкта спочатку аналізується по загальній сумі, а потім по складових частинах прибутку:

□ прибуток від реалізації продукції;

□ прибуток від іншої реалізації;

□ прибуток від фінансових операцій;

□ чистий прибуток,

потім проводиться аналіз виконання окремих факторів на зміну планового прибутку.

Індуктивний метод дослідження фінансових процесів припускає вивчення їх по ланцюжку від причин до наслідків. Наприклад, індуктивний метод аналізу собівартості продукції (робіт, послуг) означає, що спочатку вивчаються окремі статті витрат, а потім вимірюється їхній вплив на загальну суму собівартості продукції (робіт, послуг).

Види й прийоми фінансового аналізу представлені на рис. 2.5.

Рис. 2.5. Види й прийоми фінансового аналізу

Ціль фінансового аналізу полягає в забезпеченні ефектив­ного управління фінансовими процесами на основі досліджен­ня стану й динаміки об'єктів аналізу.

У процесі проведення фінансового аналізу застосовують­ся різні прийоми аналізу.

Прийом аналізу – спосіб вивчення динаміки економічно­го показника й причин цієї динаміки.

Основні прийоми фінансового аналізу:

□ порівняння показників;

□ зведення й групування;

□ вирахування середніх показників і відносних величин; □ прийом балансового вв'язування;

□ елімінування (прийом ланцюгової підстановки; прийом різниць; сальдовий прийом; прийом «участь на паях»; інтегральний прийом);

□ графічний прийом;

□ кореляційний аналіз;

□ регресійний аналіз.

Універсальним прийомом аналізу є порівняння. Воно доз­воляє дати оцінку будь-якому показникові стосовно іншого або зміні цього показника. При проведенні аналізу фактичний, тобто звітний показник рівняється з базисним показником — плановим або показником минулого періоду.

При порівнянні даних повинна бути забезпечена їхня порівнянність в оцінці, методиці вирахування, структурі, ка­лендарних строках й умовах роботи.

Шляхом зведення інформаційні матеріали поєднуються в аналітичні таблиці, що дозволяють робити необхідні співставлення й висновки.

Аналітичні угруповання дозволяють у процесі аналізу ви­явити взаємозв'язок між різними економічними явищами й показниками, визначити вплив найбільш істотних визначаль­них факторів і виявити закономірність і тенденції в розвитку економічних процесів.

При групуванні показники поєднують за основними озна­ками в однорідні групи. Це дозволяє розчленувати сукупні явища на окремі складові й виявити у такий спосіб характерні закономірності.

У процесі аналізу обчислюються й вивчаються середні по­казники, які визначаються на основі масових якісно одно­рідних даних і дають узагальнену характеристику досліджува­них процесів та явищ.

Широко застосовуються у фінансовому аналізі відносні величини: відсотки; коефіцієнти; індекси, що дозволяють роз­крити й вивчити якісні сторони аналізованих показників.

Балансове вв'язування застосовується при аналізі кількіс­них показників грошових фондів, запасів сировини й товарів та ін.

Узагальнення результатів аналізу впливу окремих фак­торів на досліджуваний показник також оформляється балан­совими розрахунками й таблицями.

Якщо між показниками фінансової діяльності існує фун­кціональна залежність, що має строго математичну залеж­ність, і її не можна визначити прямим підрахунком, то таку за­лежність вимірюють за допомогою прийомів елімінування.

Елімінування — логічний прийом, при якому послідовно виділяється вплив одного фактора й виключається дія всіх інших факторів. У фінансовому аналізі застосовуються такі прийоми елімінування:

□ прийом ланцюгової підстановки;

□ прийом різниць;

□ сальдовий прийом;

□ інтегральний прийом.

Прийом ланцюгових підстановок застосовується для розрахунків впливу окремих факторів у загальному комплексі їхнього впливу на рівень фінансових показників. Цей прийом використовується в тих випадках, коли зв'язок між показни­ками можна виразити математично у формі функціональної залежності.

Сутність прийому ланцюгових підстановок полягає в то­му, що послідовно замінюючи кожний базисний показник звітним, всі інші показники при цьому розглядаються як незмінні. Така заміна дозволяє визначити ступінь впливу кож­ного фактора на сукупний фінансовий показник. Число лан­цюгових підстановок залежить від кількості факторів, що впливають на сукупний фінансовий показник.

Приклад: Оборотність оборотних коштів у днях:

Z = ,

де: О — середній залишок ОК;

Т — одноденний виторг від реалізації продукції.

Прийом різниць полягає в тому, що попередньо визна­чається абсолютна або відносна різниця (відхилення від ба­зисного показника) по досліджуваних факторах і сукупному показнику.

Потім відхилення по коленому фактору множиться на аб­солютне значення інших взаємозалежних факторів. При вив­ченні впливу на сукупний показник двох факторів — кіль­кісного і якісного — необхідне відхилення за кількісним фактором слід помножити на базисний якісний фактор, а відхилення за якісним фактором помножити на фактичний кількісний фактор.

У випадку, коли відоме відхилення від базисного показни­ка по сукупному показнику й вплив на його розмір всіх фак­торів, крім одного, то вплив цього невідомого фактора визна­чаємо вирахуванням із загального відхилення по сукупному показнику алгебраїчної суми впливу відомих факторів. Цей прийом називається сальдовим.

При фінансовому аналізі використовується прийом участі на паях, при якому розмір впливу кожного фактора на сукупний показник установлюється пропорційно його частці у відхиленні за цим показником.

Для більш вичерпної й глибокої оцінки фінансової діяль­ності застосовується інтегральний прийом, за допомогою якого дається оцінка двом або трьом взаємозалежним якіс­ним показникам. Інтегральний показник визначаємо шляхом взяття кореня (2 або 3) з добутку й досліджуваних показ­ників.

Приклад: Економічна ефективність використання капіта­лу визначається системою із двох показників:

□ капіталовіддачею;

□ рентабельністю капіталу (прибуток на вкладений ка­пітал).

Капіталовіддачу (швидкість обороту капіталу) визна­чаємо відношенням розміру виручки від реалізації до суми капіталу.

Рентабельність капіталу — процентне співвідношення прибутку до капіталу.

Ці показники мають різну динаміку зміни. Тому для за­гальної оцінки ефективності використання капіталу доцільно використати інтегральний показник.

Інтегральний показник використання капіталу являє со­бою середньогеометричний індекс зміни капіталовіддачі й рентабельності капіталу:

K_i = , (2.1)

де: K_i — інтегральний показник використання капіталу, %;

І_к — темп зміни капіталовіддачі;

І_р — темп зміни рентабельності капіталу, %.

За аналізований період зростання капіталовіддачі склало 114%, а рентабельність капіталу — 110%, отже, економічна ефективність використання капіталу зросла в цілому за аналізований період на 112%.

К_i = = 112% .

Графічний прийом аналізу дозволяє виразити залежність між показниками за допомогою графіків або діаграм.

За допомогою графіків і діаграм ілюструємо взаємозв'язок між різними фінансовими явищами, порівнюємо звітні дані за кілька періодів, а також звітні показники із плановими, харак­теризуємо структуру (склад) якого-небудь явища. Графіки є однією з форм оперативного контролю й управління фінансо­вим процесом.

Залежно від цілей і завдань аналізу застосовуємо різні ви­ди графічних зображень:

□ лінійні графіки;

□ стовпчикові, стрічкові, кругові, криволінійні діаграми й т.д.

Кореляційний ірегресійний прийоми аналізу дозволяють кількісно виразити взаємозв'язок між окремими економічни­ми показниками, функціональність яких не може бути визна­чена шляхом безпосередніх розрахунків.

Ці прийоми дозволяють визначити ймовірну залежність між фінансовим показником і факторами, що на нього вплива­ють. Тіснота зв'язку між показниками й факторами вимірю­ється для прямолінійної залежності коефіцієнтами кореляції, для криволінійної — кореляційним відношенням. Чим вище коефіцієнт кореляції, тим вище тіснота зв'язку:

r = , (2.2)

де: r — коефіцієнт кореляції;

у — фактичний показник;

— середній фактичний показник;

y_х — розрахунковий показник.

Кореляційне відношення розраховується за формулою:

η = , (2.3)

де: η — кореляційне відношення;

g — дисперсія групових середніх;

G — загальна дисперсія ознаки.

G² = , (2.4)

де: х — очікуване значення для кожного випадку спостере­ження;

— середнє очікуване значення;

п — число випадків спостереження (частота).

Вихідною базою фінансового аналізу є дані бухгалтер­ського обліку й звітності, аналітичний перегляд яких повинен відновити всі основні аспекти господарської діяльності й здійснених операцій в узагальненій формі, тобто з необхідним ступенем агрегування.

Аналіз фінансового становища підприємства проводиться за допомогою сукупності методів і прийомів, що дозволяють структурувати й ідентифікувати взаємозв'язок між основними показниками:

1. Аналіз абсолютних показників — це вивчення даних, представлених у бухгалтерській звітності: визначається склад майна підприємства, структура фінансових вкладень, джерела формування власного капіталу, оцінюється розмір позикових коштів, розмір виручки від реалізації, розмір оподатковувано­го й чистого прибутку та ін.

2. Горизонтальний (тимчасовий) аналіз — це порівнян­ня кожної позиції звітності з попереднім періодом, що дозво­ляє виявити тенденції зміни статей балансу або груп і на підставі цього обчислити темпи зростання й приросту.

3. Вертикальний (структурний) аналіз — проводиться з метою визначення структури фінансових показників, тобто виявлення питомої ваги окремих статей звітності в загальному підсумковому показнику (виявлення впливу кожної позиції звітності на результат у цілому).

4. Трендовий (динамічний) аналіз — заснований на по­рівнянні кожної позиції звітності за ряд аналізованих періодів і визначенні тренда, тобто основної тенденції динаміки показ­ника без урахування випадкових впливів й індивідуальних особливостей. За допомогою тренда проводиться перспектив­ний і прогнозний аналіз.

5. Розрахунок фінансових (аналітичних) коефіцієнтів — це розрахунок співвідношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення . їхнього взаємозв'язку. Відомі десятки відносних показників, але для зручності користування вони об'єднані в кілька груп:

□ ліквідності;

• платоспроможності; □ фінансової стабільності; □ інтенсивності використання ресурсів;

• ділової активності.

Інформаційною базою для проведення аналізу фінансово­го становища підприємства є бухгалтерська звітність. У звітність включені всі види поточного обліку: фінансовий облік, статистичний й оперативний.

Фінансова звітність складається з декількох звітних доку­ментів що утворюють єдине ціле:

□ бухгалтерський баланс (форма 1);

□ звіт про фінансові результати (форма 2);

□ звіт про рух капіталу (форма 3);

□ звіт про рух коштів.

Основні методи читання фінансових звітів:

□ горизонтальний аналіз (порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом);

□ вертикальний аналіз (визначення структури підсумкових фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції на результат у цілому);

□ трендовий аналіз (порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів і визначення тренда, тобто ос­новною тенденцією динаміки показника, захищеного від випадкових впливів й індивідуальних особливостей окремих періодів. За допомогою тренда формуються можливі значення показників у майбутньому, а отже, ведеть­ся перспективний прогнозний аналіз);

□ метод фінансових коефіцієнтів (розрахунок відносин даних звітності, визначення взаємозв'язків показників);

□ порівняльний аналіз (внутрішньогосподарське порівняння за окремими показниками фірми, дочірніх фірм, підроз­ділів, цехів, а також міжгосподарське порівняння показників даної фірми з показниками конкурентів, зі середньо-галузевими й середніми загальноекономічними даними);

□ факторний аналіз (це аналіз впливу окремих факторів на результативний показник за допомогою детермінованих або стохастичних прийомів дослідження. Причому фак­торний аналіз може бути як прямим, тобто полягає в ро­здробленні результативного показника на складові час­тини, так і зворотним (синтез), коли окремі елементи з'єднуються в загальний результативний показник). Існує різноманітна економічна інформація про діяльність підприємства й безліч способів аналізу цієї діяльності.

Аналіз фінансового становища підприємства є класичним способом аналізу. Його проведення включає такі етапи:

1. Збір інформації й оцінка її вірогідності, відбір даних з форм фінансової звітності за аналізований період часу.

2. Перетворення типових форм фінансової звітності в аналітичні.

3. Характеристика структури звіту (вертикальний аналіз) і зміни показників (горизонтальний аналіз).

4. Розрахунок й групування показників за основними на­прямками аналізу.

5. Виявлення й зміна показників за досліджуваний період.

6. Встановлення взаємозв'язків між основними аналізованими показниками й інтерпретація результатів.

7. Підготовка висновку про фінансовий стан підприємства.

8. Виявлення «вузьких» місць і пошук резервів.

9. Розробка рекомендацій з поліпшення фінансового ста­новища підприємства.

Структура аналізу фінансового становища складається з декількох основних блоків (рис. 2.6).

1. Склад і структура балансу.

2. Фінансова стабільність підприємства.

3. Ліквідність і платоспроможність.

4. Рентабельність.

5. Ділова активність.

Ці блоки взаємозалежні і являють собою структуру аналізу, на підставі якої проводяться розрахунки й групуван­ня показників, що дають найбільш точну й об'єктивну карти­ну поточного фінансового становища підприємства.

Рис. 2.6. Структура аналізу фінансового становища підприємства