ІІ

Основні етапи розвитку соціологічної теорії

Після вивчення цієї теми студенти зможуть осягнути

• об’єктивні чинники, які обумовили появу нового напряму наукового знання — соціології;

• основні соціологічні погляди Г. Спенсера, Е. Дюркгейма, М. Вебера, К. Маркса та інших представників класичної соціології;

• особливості й етапи розвитку соціологічної думки в Україні;

• наукові ідеї українських соціологів ХІХ — початку ХХ ст.;

• зміст основних етапів розвитку західної та української соціологічної думки;

• основні завдання, що постали на початку ХХІ ст. перед вітчизняною соціологією.

Ключові терміни і поняття

Аномія(із фр. anomie – відсутність закону) – стан соціальної системи, коли значна частина громадян, знаючи про існування обов’язкових норм, ставиться до них негативно або байдуже.

Антагонізм– вираження протилежності інтересів класів суспільства.

Біхевіоризм (від анг.− поведінка) напрям у західній психології і соціології, послідовники якого вважають у міжособистісних стосунках головним не свідомість, а поведінку, як фізіологічну реакцію на зовнішні фактори (подразники).

Історичний матеріалізм– соціологічний метод К.Маркса, яким він користувався у своїх дослідженнях. К.Маркс запропонував матеріалістичне розуміння (інтерпретацію) історії. Воно полягає в тому, що політичні, соціальні і духовні явища детермінуються способом виробництва матеріальних предметів, тобто буття (зокрема суспільне виробництво) є первинним і визначає суспільну свідомість людей.

Концепція (з лат. — розуміння, сприйняття) — система взаємопов'язаних і сумісних поглядів на певні явища і процеси; спосіб їх розуміння і трактування; головна ідея певної теорії.

Макроструктуралізм – термін у найзагальнішому розумінні означає ті соціологічні концепції , в основі яких лежить поняття цілісної соціальної структури та ідея первинності суспільства відносно індивідів. Сучасні макроструктуралістські положення піддані критиці як невірифікаційні.

Міф— це найдавніша форма фантастичного пояснення суті природи і людини, в якому явища дійсності виступають у вигляді чуттєво-образних уявлень.

Натуралізм – погляд, згідно з яким природа виступає як єдиний і універсальний принцип пояснення всього істинного.

Органічна школа в соціології– виникла у другій половині Х1Х ст. під впливом ідей Г.Спенсера. Представники цієї школи, ототожнюючи суспільство і біологічний організм, виступали за впровадження у соціологію принципів еволюційної теорії.

Парадигма — це сукупність переконань, цінностей і методів, які визнаються певним науковим співтовариством. Парадигма — це спільне світорозуміння, поділяючи яке, розмежовані на початках вчені утворюють згуртовану групу — наукове співтовариство

Протосоціологія – увесь доконтівський період розвитку соціального знання, підготовчий період для соціології як аналітичної науки.

Позитивізм– це коли основним джерелом знання вважаються емпіричні(засновані на конкретному досвіді) факти та дані і заперечується науково-пізнавальна цінність лише апріорного мислення і знань.

Раціоналізація– це процес, за посередництвом якого уся сфера людських взаємовідносин стає предметом розрахунків і управління.

Соціальна статика – частина соціології, яка вивчає структури, щозабезпечують соціальний порядок та цілісність суспільства.

Соціальна динаміка– розвиток, зміна, еволюція будь-якого соціального явищау прогресивному або регресивному напрямках.

Соціальний конфлікт– зіткнення двох протилежних точок зору, думок, ідей або практичних дій між людьми, або між створеними людьми у суспільстві різноманітними соціальними інституціями.

Соціальний факт– дії, вчинки і характеристики поведінки людей, соціальних груп, продукти людської діяльності – погляди, думки, оцінки людей, їх взаємодія. Е.Дюркгейм вважав, що соціальні факти є зовнішніми щодо індивідів, примусовими або об’єктивними, і завданням соціології є дослідження соціальних фактів, встановлення їх впливу на соціальні дії особистості.

Утилітаризм(від франц.- користь, вигода) – принцип оцінки всіх явищ тільки з точки зору їхньої корисності і доцільності.

План

1. Протосоціологія

2. Класичний період розвитку соціології

3. Концептуальні напрями сучасної західної соціології

4. Прикладна (емпірична) соціологія

5. Становлення й розвиток соціологічної думки в Україні

Основні етапи розвитку соціології

У тривалій історії становлення та розвитку західної соціології виділяють такі етапи:

- етап протосоціології (від античності до О. Конта), протягом якого формувалося уявлення подібності і різниці між законами природи й законами суспільства, розробляються концептуальні засади політичної, цивільної теорії та економічної теорії, знання про суспільство поступово набирає секулярних форм, формується концепція громадянського суспільства, розбудовуються емпіричні підвалини соціологічного знання;

- другий етап розпочинається з появи ( в 30-40-х рр. XIX ст.) позитивістської соціології і тривав приблизно до кінця XIX ст. Він характеризувався зародженням і початковим розвитком академічної соціології;

• третій етап розвитку соціології охоплює кінець XIX - 20-і рр. XX ст. В його межах відбувається інституціоналізація соціології як навчальної дисципліни, загально соціологічні дослідження поєднуються у цей час з емпіричними дослідженнями, які набувають інтенсивного розвитку;

• четвертий етап припадає на період з кінця 20-х до 70-х рр. XX ст. Це період формування основних теоретичних напрямів соціології, розвиток її галузевих дисциплін, подальшого вдосконалення методів дослідження;

• останній, п'ятий етап розвитку соціології починається з 70-х рр. Для нього характерна інтернаціоналізація соціології, широке поширення різних концепцій і теорій (структурного функціоналізму, символічного інтеракціонізму, феноменології, етнометодології та ін.).

Умовно в історії виникнення та розвитку соціологічної думки України можна виділити чотири етапи:

- перший етап - протосоціологічний, най триваліший в часі, розпочинається він з княжої доби (IX - XIII ст.) і завершується в 60-х рр. XIX ст. Це етап поступового виникнення соціального знання та ідей, елементів наукових поглядів на суспільство, державу, людину, релігію тощо;

- другий етап розпочинається з 60-х рр. XIX ст. і продовжується до 20-х рр. XX ст. Він безпосередньо пов'язаний із виникненням на Заході соціології як окремої науки, ознайомлення з якою породжує в українських мислителів цього періоду певні способи бачення й моделі пізнавальної соціальної реальності, нові підходи і способи аналізу соціальних явищ і процесів. На цьому етапі відбувається становлення вітчизняної академічної соціології, її інституціоналізація;

- третій етап охоплює період з 20-х до 60-х рр. XX ст. Він характеризується, з одного боку, майже безплідністю соціологічних студій в межах марксистської теорії, а з другого боку, значним пожвавленням в 20-30-х рр. наукової і педагогічної діяльності українських соціологів, опинились не за своєю волею в еміграції, знаходились під значним впливом західної соціології;

- четвертий етап бере початок з 60-х рр. XX ст. - періоду політичної відлиги, коли соціологія почитає відроджуватися, спочатку у вигляді конкретно-соціологічних досліджень, а пізніше як самостійна наука і навчальна дисципліна.