65. Проаналізуйте розподіл судових витрат у цивільному процесі.

Цивільне процесуальне законодавство (статті 88, 89 ЦПК України) встановлює правила розподілу судових витрат залежно від того, на користь позивача чи відповідача ухвалено рішення у справі.

Так, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволена частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні якої позивачеві відмовлено.

У випадку, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. У разі, коли обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної частини вимог.

У разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.

Якщо суд апеляційної або касаційної Інстанції, не передаючи справи на новіш розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, він повинен змінити розподіл судових витрат (ст. 88 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача.

Якщо сторони під час укладення мирової угоди не передбачили порядку розподілу судових витрат, кожна сторона у справі несе половину судових витрат.

В інших випадках закриття провадження у справі, а також у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію понесених ним витрат, пов'язаних із розглядом справи, внаслідок необгрунтованих дій позивача.

66. Визначте поняття, види і порядок застосування заходів процесуального примусу.

Відповідно до ст. 90 ЦПК України заходами процесуального примусу є встановлені ЦПК України процесуальні дії, що застосовуються судом до осіб, які порушують встановлені в суді правила або протиправне перешкоджають здійсненню цивільного судочинства.

Метою застосування цивільно-процесуальних заходів примусу є припинення порушень процесуальних норм та забезпечення виконання окремими учасниками цивільного процесу своїх процесуальних обов'язків.

До заходів процесуального примусу законодавець відносить (ч. 1 ст. 91 ЦПК У країни):

1) попередження;

2) видалення із залу судового засідання;

3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;

4) привід свідка.

Залежно від спрямованості заходи процесуального примусу можна поділити на дві групи.

1) ті, які застосовуються до порушників порядку в залі судового засідання (попередження і видалення із залу судового засідання);

2) ті, що забезпечують процес доказування

До учасників цивільного процесу та інших осіб, присутніх в залі судового засідання, за порушення порядку під час судового засідання або невиконання ними розпоряджень головуючого застосовується попередження, а у разі повторного вчинення зазначених дій - видалення із залу судового засідання (ст. 92 ЦПК України). Такі заходи можуть бути застосовані відносно будь-якої особи. Однак видалення деяких учасників цивільної справи призведе до неможливості її подальшого розгляду, тому у разі повторного вчинення вказаних вище дій перекладачем суд оголошує перерву і надає час для його заміни.

Ще одним заходом процесуального примусу є тимчасове вилучення доказів для дослідження судом (ст. 93 ЦПК України). Ухвала про його застосування постановляється у випадку неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх неподання.

В ухвалі про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом зазначаються: ім'я (найменування) особи, у якої знаходиться доказ, її місце проживання (перебування) або місцезнаходження, назва або опис письмового чи речового доказу, підстави проведення його тимчасового вилучення. Ця ухвала не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Виконання такої ухвали покладається на органи Державної виконавчої служби.

ЦПК України передбачає також примусовий привід свідка (ст. 94 ЦПК України). Цей захід застосовується тоді, коли належно викликаний свідок без поважних причин не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки. Привід свідка проводиться через органи внутрішніх справ з відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення.

Про привід суд постановляє ухвалу, в якій зазначає: ім'я фізичної особи, яка підлягає приводу, місце проживання, роботи чи навчання, підстави застосування приводу, коли і куди ця особа повинна бути доставлена, кому доручається здійснення приводу. Ухвала про привід до суду передається для виконання до органу внутрішніх справ за місцем провадження в справі або за місцем проживання, роботи чи навчання особи, яка підлягає приводу.

Процесуальний закон забороняє застосовувати такий захід процесуального примусу як привід до суду стосовно осіб, які не можуть бути допитані як свідки (ст. 51 ЦПК України), а також малолітніх та неповнолітніх осіб, вагітних жінок, інвалідів першої і другої груп, осіб, які доглядають дітей віком до шести років або дітей-інвалідів.