57. Поняття механізму злочинної поведінки

механізм поведінки людини, є процесом взаємодії особи і зовнішнього середовища, ми можемо виділити наступні етапи, чи ланки, такої взаємодії: а) мотивація антигромадського вчинку; б) планування антигромадських дій; в) їх реалізація2.

При розгляді механізму злочинної поведінки необхідно враховувати, що зовнішня для людини середовище та його особисті якості визначають у взаємодії, беручи до уваги всі етапи кримінальної поведінки: формування мотивації, прийняття рішення про вчинення злочину, виконання прийнятого рішення, посткрімінальное поведінку. Важливо підкреслити, що відповідна поведінка на кожному етапі - результат взаємодії середовища і людини, що здійснює злочин. В момент скоєння злочину і раніше середа визначає характеристику людини, він впливає на середу.

Схема механізму злочинної поведінки розроблена академіком В. М. Кудрявцевим 2. Додатково введено блок «Посткрімінальное поведінку», про який докладніше йдеться далі. Проілюструвати схему можна таким прикладом: сформувалась мотивація жити не гірші високообеспеченних громадян і добитися високого матеріального рівня. Потім людина може прийняти одне з таких рішень: обрати законний шлях досягнення благополуччя (закінчити юридичний інститут, вивчити іноземні мови і вступити на високооплачувану роботу) або стати на злочинний шлях збагачення (крадіжка, вимагання і т. п.).

58. Мотивація злочину у механізмізлочинної поведінки

Мотивація являє собою процес внутрішньої (суб’єктивної) детермінації дій.

класифікація, яку запропонував В.В.Лунєєв. Він виділив наступних шість груп мотивів: 1) політичні; 2) корисливі; З) насильницько_егоїстичні; 4) анархістичні та індивідуалістичні; 5) легковажно_без_відповідальні, б) боягузливо_малодушні1.

Класифікуючи різні потреби, можна виділити шість основних груп: 1) матеріальні потреби; 2) потреба в безпеці; З) потреба у соціальному спілкуванні (повага, визнання, схвалення); 4) сексуальні потреби; 5) потреба в знаннях; 6) потреби світогляду1.

у матеріальних потребах розрізняють чотири різновиди: а) життєво необхідні потреби, без задоволення яких людина може загинути; б) потреби нормальної інтенсивності, характерні для даного суспільства, й переважної частини; в)гіпертрофовані (завищені) потреби, задоволення яких для всіх громадян суспільство поки не забезпечує;

г) перекручені потреби, що суперечать інтересам суспільства і розвитку особи (алкоголь, наркотики тощо). Матеріальні потреби викликають корисливу мотивацію вчинків.

Потреби соціального характеру (самі твердження, чи збереження, підвищення престижу чи статусу, перевага над оточуючими) ведуть до формування мотивів агресивного характеру (ненависть, помста, образа, ревнощі й ін.).

Суть інтересу вкладається в задоволення потреби. При цьому інтерес включає усвідомлення не лише потреби, але і тих більшменш тривалих і складних шляхів, якими необхідно пройти до стадії її задоволення.

Поряд з потребами людини і її інтересами сильну мотивуючу роль відіграють бажання та емоції (почуття). Під цим розуміються важко регульовані особистісні прояви (прагнення), в основному органічного (біологічного) характеру.

Під цінностями в соціології розуміють предмети, явища та їхні властивості, що потрібні (необхідні, корисні) людям як засіб задоволення їхніх потреб та інтересів, а також ідея та спонукання як норма, чи мета ідеалу. При визначенні своєї поведінки людина опирається на систему своїх ціннісних уявлень (орієнтації), у якій одні цінності стоять вище інших, їм віддається перевага в порівнянні з іншими, а це, у свою чергу, впливає на мотивацію вчинку, вибір засобів і їх досягнення. Цінності при цьому відіграють потрійну роль.

Складовими елементами ціннісних орієнтацій виступають моральна і правова свідомість особи.

До першої стадії (ланки) мають бути включені елементи, що визначають процес формування криміногенної орієнтації та моти¬вації, набуття останньою кримінального змісту. При цьому слід розуміти, що властивість криміногенності та кримінальності ви¬никає у мотивації не відразу, не автоматично на ґрунті анти-суспільної спрямованості особистості. Криміногенна властивість та її міра розвиваються поступово, стосуються, як правило, не всіх, а окремих умов життєдіяльності суспільства, окремих способів та засобів задоволення у них своїх потреб. Особа проходить етап ви¬бору, орієнтації щодо предметів задоволення цих потреб, можли¬вості легальних засобів щодо цього та за відсутності останніх — орієнтації на використання протиправних, злочинних форм і засобів. Кримінальна мотивація таким чином стає результатом поглиблення антисуспільної спрямованості, набуття нею більшої виразності, інтенсивності, стійкості і, за певних умов, криміноген¬ної орієнтації та суспільної небезпечності. Ці зміни щодо криміно¬генної властивості відбуваються під впливом негативних умов середовища, частіше безпосереднього, а також відповідного

сприйняття особою останніх та деформації особистості, їх тісної взаємодії. Згадані негативні умови особистісно-середовищної взаємодії становлять складову першої стадії (ланки) механізму злочинного прояву, що обумовлюють формування криміногенної орієнтації та кримінальної мотивації.

Друга стадія (ланка) механізму злочинного прояву характе-ризується тим, що процес орієнтації у кримінально-потенційно¬му напрямі закінчується, криміногенна мотивація опредме-чується та конкретизується. Це відбувається через пов'язування криміногенної мотивації та її складового кримінального мотиву, наприклад, корисливого, з конкретним предметом його задово-лення, приміром, коштами підприємства. На цій стадії розгор-тання механізму злочинного прояву особа-носій криміногенного мотиву визначає конкретні цілі та спосіб свого вчинку або діяль-ності (приміром привласнення коштів), а також місце, час, засо¬би їх вчинення. Тобто кримінальна мотивація знаходить вираз у мотиві конкретного злочину і в частині останнього мотиваційно-детермінаційну роль надалі реалізує сам мотив. Друга стадія ме-ханізму та криміногенна мотивація щодо цього завершується прийняттям рішення про вчинення злочинного прояву за певних умов. Відповідно до них особа визначає для себе та своїх спільників більш-менш розгорнутий план (схему) здійснення злочинного прояву. Звичайно, у разі планування злочинної діяльності, планом охоплюється значно більше дій, операцій, вчинків щодо її підготовлення, створення необхідних умов, добо-ру засобів, спільників, усунення перешкод і забезпечення зага¬лом її здійснення. Таким чином, і на цій стадії механізму злочин¬ного прояву належне місце у забезпеченні здійснення її функцій, принаймні більшості з них, займають умови навколишнього середовища, умови, які визначають можливості особи реалізува¬ти мотиви і які вона бере до уваги, опрацьовуючи план реалізації своїх дій.

Третя стадія (ланка) механізму злочинного прояву — це безпо¬середнє вчинення злочину. Воно охоплює як злочинні дії (бездіяльність) суб'єкта, так і настання злочинних наслідків. Зовні тут злочинний прояв збігається зі злочинним діянням. Але лише зовні. Останнє — акт діяльності лише особи. Реалізація зло-чинного наміру здійснюється не лише через діяльнісний акт осо-би. У його реалізації активна роль (сприяюча або перешкоджаю-ча, стримуюча) належить умовам середовища, в якому реалізується злочинний намір. Більшість умов та залежностей від середовища особа враховує, плануючи та безпосередньо здійсню-ючи задумане. Проте не все можна передбачити, тим більше його динаміку, залежності, корегування. Тому у ряді випадків, реалізу-ючи злочинний намір, особа ніби стикається з умовами і обставинами, які не були передбачені. Залежно від них та присто-совуючись до них, особа змінює плановану схему, а інколи й відмовляється від реалізації наміру, принаймні за цих конкретних умов. Таким чином, і на цій стадії умовам середовища належить помітна роль.

Загалом соціальна активність та діяльність здійснюються у взаємодії людини з іншими людьми, із зовнішнім середовищем. Намір вчинити злочинний прояв формується особою, її особистістю