48. Соціально-психологічні проблеми і злочинність.

В основі загальнокримінальної (вуличної, побутової) злочинності досить часто є насильство. Водночас варто розрізняти насильство як політику, як соціальну проблему, як елемент певної субкультури і як емоційну реакцію чи стан у відповідь на труднощі. На індивідуальному рівні цю проблему пояснюють теорією фрустрації, відповідно до якої насильство є реакцією на перешкоду в досягненні мети.

Ортодоксальна психоаналітична теорія вважає прагнення до насильства перманентним станом, захисною реакцією.

ПСИХОЛОГІЧНЕ НАСИЛЬСТВО - непряма, прихована форма тиску на свідомість, психіку людей через засоби масової інформації, масову культуру, рекет, шантаж, тобто через маніпулювання.

Як типовий приклад психологічного насильства над людиною можна навести наявні класові відмінності, нерівність, умови, за яких люди мають нерівний доступ до таких соціальних благ, як гроші, влада, престиж і культура.

Дослідження проблеми вбивств дали змогу дійти висновку, що серед деяких груп людей, які перебувають на нижніх щаблях соціальної драбини, формується певна "субкультура насильства" - середовище, у якому соціальний контроль послаблюється, а можливість актів фізичної агресії помітно зростає. Субкультура нижчих класів може породжувати певні види злочинів. Важливо і те, що вбивства здійснюіоть головним чином особи з низьким соціально-економічним статусом. Водночас для осіб, які посідаїоть високе суспільне становище, характерний високий рівень самогубств. Пов'язано це з тим, що безправне становище нижчих класів, стан внутрішнього розпачу породжують агресію, спрямовану ніби назовні. Цінності, які домінують у середньому і вищому класах, спрямовують таку агресію всередину.

"Субкультура насильства" є наслідком протиріч між системами цінностей різних соціальних прошарків. Засвоєні в дитинстві норми поведінки можуть значною мірою вплинути на схильність дорослої людини до насильницьких дій стосовно інших людей. Батьки-робітники частіше приймають фізичне покарання як дисциплінарну міру і стежать за зовнішньою благопристойністю поведінки своїх дітей прискіпливіше, ніж батьки із середнього класу, які використовують як міру покарання в основному загрозу позбавити дітей своєї любові замість того, щоб вимагати просто слухняності. У результаті в дитини із середнього класу з'являється почуття розчарування, провини й незадоволення собою, а агресивність, що виникає внаслідок цього, може виявитися спрямованою всередину. Водночас дитина з нижчого класу, найімовірніше, оцінить будь-яку конфліктну ситуацію просто як сутичку й накинеться на передбачуваного противника.

У певних прошарків суспільства існують культурні норми, які перетворюють насильство на прийнятну реакцію за певних обставин. Домогтися успіху шляхом насильства можуть навіть ті, кому закритий будь-який доступ до інших способів його досягнення.

Деякі автори називають XX століття століттям занепокоєння й насильства. До психологічного насильства можна зарахувати мані­пулювання.

МАНІПУЛЮВАННЯ — це вид психологічного впливу, мистецьке виконання якого веде до прихованого порушення в іншої людини настроїв, які не збігаються з її актуальними бажаннями. За допомогою маніпулювання здійснюють шахрайство на "довірі", ворожіння, картярське шулерство і та ін.

Маніпулювання є важливою рисою тюремного життя й характерне для тих ситуацій, у яких людям не вдається законними способами отримати те, чого вони бажають.

В основі сучасної загальнокримінальної злочинності — групова кримінальна діяльність. Але якщо проблема малих груп загалом є однією з традиційних і розроблено її в соціальній психології (йдеться про поняття, структуру, динаміку і класифікацію груп), то з приводу злочинних груп сказати те саме навряд чи можна, хоча про це й існує чимало публікацій.

Кримінально-правовий підхід до поняття злочинних груп ґрунтується на ознаці співучасті. Щодо соціально-психологічного підходу, то його злочинні групи відрізняються від інших низкою параметрів: цілями, структурою, специфікою феноменологічних процесів.

Щодо класифікації злочинних груп, то тут також відсутня єдність. Відповідно до кримінально-правової теорії і практики виокремлюють організовані злочинні групи, банди тощо. Соціальні психологи роблять спроби класифікувати злочинні групи. Однак на сьогодні немає загальноприйнятої, несуперечливої класифікації злочинних груп. Навіть більше, у літературі трапляються такі поняття, як "злочинна трупа", "злочинне угруповання", "злочинне співтовариство" та ін.

49. Організаційно-управлінські причини і злочинність.

До організаційно-управлінських чинників, що зумовлюють економічні злочини, належать недоліки функціонування механізму державного управління економічними процесами та формування його апарату, здійснення контрольно-розпорядчих функцій без урахування їх економічної доцільності й завдань профілактики економічної злочинності. Існування цієї групи детермінант, передусім, пов'язано з недоліками діяльності правоохоронних і контролюючих органів, зокрема щодо їх структурної побудови та організації роботи, виконання ними основних і додаткових функцій, підготовкою і розстановкою кадрів тощо. Наразі відсутній чіткий механізм взаємодії правоохоронних органів між собою, контролюючими органами і установами економічної системи. Досить гостро постає питання співпраці органів Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації та Служби безпеки України щодо координації роботи, обміну інформацією, проведення спільних профілактичних заходів. Скажімо, протягом 2006-2007 рр. органами прокуратури виявлено понад 300 фактів невиправданої тяганини при передачі за підслідністю матеріалів про податкові злочини. Відповідні кримінальні справи, порушені із запізненням, не дістали судової перспективи і не завершились відшкодуванням завданих державі збитків

Зростанню негативних тенденцій в економіці перехідного періоду сприяло руйнування системи контролю, що склалася у рамках адміністративно-командної системи. Часткове зменшення спеціалізованого ревізійного апарату, а потім і його повна ліквідація (водночас зі зникненням органів народного контролю усіх рівнів) створили необмежені можливості для різних фінансових махінацій. Контрольно-ревізійний апарат виявився неготовим до нових економічних умов. У жодній із економічних програм переходу до ринкових відносин про нього і не згадувалося. Поза державним контролем фактично залишилась діяльність службових осіб у таких важливих сферах, як, зокрема, формування і використання бюджету, приватизація, ліцензування окремих видів господарської діяльності, зовнішньоекономічна діяльність тощо.