21. Причини насильницької злочинності в Україні.

Причиною насильницької злочинності, – згідно з культуроцентричною концепцією злочинності, – є відсутність у особи належного рівня культури відносин з іншими людьми, що проявляється у вигляді неповаги до фізичної і психічної недоторканості людини.

Умовами, що сприяють насильницькій злочинності є: недостатня ефективність правоохоронної діяльності держави, а також урбанізація, недоліки сімейного виховання, аномалії психіки, алкоголізація, пропаганда культу насильства у засобах масової інформації та інші фактори.

Це підтверджується, зокрема, сучасними кримінологічними дослідженнями. В кримінологічній літературі відзначається, що за останні 800 років насильницькі злочини, і особливо, злочини проти життя, неухильно скорочувались. Якщо у Середні віки насильницькі злочини складали 1/5 частину усіх злочинних діянь, то на даний час їх доля не перевищує 1% (цей показник може значно коливатись в окремих сучасних країнах). Кримінологи вважають, що ці зміни є наслідком підвищення соціальної і етичної цінності людського життя. Прогрес цивілізації нерозривно пов'язаний з ростом зовнішнього і внутрішнього контролю за проявами насильства. Насильство забороняється як на моральному, так і на правовому рівні. Поширюються норми поведінки, в яких утверджується необхідність використання ненасильницьких засобів досягнення будь-якої мети. Породжуваний розвитком цивілізації процес підвищення чутливості людей до насильства поки що поширюється більшою частиною на вищі і середні шари суспільства. Нижчі шари не встигають засвоїти ціннісні орієнтації, що стримують насилля. Особливості, властиві особам молодого віку, теж не є сприятливими для формування ненасильницьких форм поведінки, тому більшість злочинців і жертв злочинів ненасильницького характеру – особи молодого віку.

Дослідження сучасних кримінологів не підтвердили гіпотезу про те, що головна причина злочинності, і зокрема насильницької злочинності – є бідність. Навіть, коли жителям міських нетрів ("трущоб") надаються досить просторі і добротні квартири, соціопатологічні явища серед них не припиняються. Тому це виявляється недостатнім для профілактики злочинності. Міські нетрі ("трущоби") – це не лише місце, а й стиль життя, котрий засвоюється і передається з покоління в покоління. Стратегія виживання в нетрях заснована на насиллі. Засвоєння жителями гетто цієї стратегії і зумовлює стійкість кримінальних стереотипів життя.

22. Сучасний стан корисливої злочинності в Україні.

Корислива злочинність – це злочини, спрямовані на незаконне заволодіння майном чи незаконне одержання майнових вигод з корисливих спонукань.

Корислива злочинність за своєю питомою вагою займає перше місце в структурі злочинності будь-якої сучасної країни. За даними 00Н в країнах, що розвиваються майнові злочини становлять 49%, а злочини проти особи 43%. В розвинутих країнах це співвідношення становить: 82% – майнові злочини, 10% – злочини проти особи. В Україні до 1989 р. корислива злочинність складала 1/3 усіх злочинів, після 1989 року цей вид злочинності зріс на сьогодні до 2/3 загальної маси усіх злочинів.

Для потреб кримінологічної характеристики, враховуючи її відмінності, злочини, передбачені розділом VI Особливої частини КК, вчинювані стосовно права приватної власності, слід розділити на дві класифікаційні групи. Першу класифікаційну групу, що по¬требує окремої видової кримінологічної характеристики, складуть найбільш поширені не поєднані з насильством крадіжки (ст. 185), не поєднані з насильством або іншими обтяжуючими ознаками грабежі (ч. 1 ст. 186) та шахрайства (ст. 190). Кількість та питома вага кожного з трьох названих видів злочинів стосовно загальної чисельності усіх зареєстрованих злочинів становила: у 2004 р. відповідно 231 632, або 44, 6 %; 40 785, або 7,9 %; 15 233, або 2,9 ■%; у 2005 р. — у тому ж порядку: 184 823, що становить 41,7 %; 47 050 - 10,6 %; 18 331 - 4,1 %; у 2006 р. - 131 174, або 31,1 %; 41 657, або 9,9 %; 16 160, або 3,8 %. Як видно, три названі злочини становили у 2004-2005 pp. понад 55 %, у 2006 р. — 44,8 % від усіх зареєстрованих злочинів. їх поширеність, крім крадіжок (про штучність останньої див. нижче), продовжує зростати або ли¬шається фактично незмінною. У Книзі 1 Курсу (глава 4) вже наводилися дані щодо вкрай не¬гативного впливу на боротьбу з крадіжками та іншими майновими злочинами, який мало прийняття 2 червня 2005 р. Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні пра¬вопорушення» (ст. 51). Відповідно до останнього було штучно за¬вищено вартість злочинно вилученого, за якої настає кримінальна відповідальність за вчинення крадіжок та низки інших майнових злочинів. Причому останнє тепер стосується не лише державного або комунального майна, що раніше регулювалося Кодексом України про адміністративні правопорушення, а й усіх інших форм права власності, у тому числі власності громадян. Зроблено це без їх згоди і всупереч вимозі Конституції України щодо непо-рушності приватної власності. В результаті з-під реєстрації та відповідно — притягнення до кримінальної відповідальності «од-ним махом» було «виведено» у II півріччі 2005 р. понад 20 тис. зло¬чинців, у 2006 р. — майже 32 тис, що вчинили крадіжки та інші майнові посягання. Зрозуміло, що наведене привело до «скорочен¬ня» поширеності крадіжок у 2005 р. більш як на 46 тис, у 2006 р. — на 53,6 тис. Насправді ж майже 100 тис. громадян, чиє право приватної власності було порушено фактично у злочинний спосіб та завданні кожному з них збитки у сумі майже 400 грн у 2005 р. та до 525 грн із 1 січня 2006 p., залишилися поза захистом криміналь¬ного закону і навіть без відшкодування збитків, бо зрозуміло, що у разі відмовлення у кримінальному переслідуванні злодіїв міліція не займається їх розшуком. Чи замислювалися над цим народні обранці — захисники народу, які так легко і без будь-яких заува¬жень знехтували правом приватної власності своїх виборців? І\

Другу класифікаційну групу злочинів проти права приватної власності, відмінну за своєю кримінологічною характеристикою, становлять посягання, що поєднані з насильством або іншими об-тяжуючими ознаками, зокрема: розбої (ст. 167), яких у 2004 р. налічувалося 5 538 (1,1 %), у 2005 р. - 6 707 (1,5 %), у 2006 р. -6 464 (1,5 %); грабежі, поєднані з означеними ознаками (частини 2, 3,4, 5 ст. 186), - у 2004 р. та у 2005 р. - 0,6 %, у 2006 р. - 0,4 %; ви-магання (ст. 189): у 2004 р. - 1 319, у 2005 р. - 1 153, у 2006 р. -913 — по 0,2 % в кожному з трьох років.

Поширеність розбоїв протягом останніх 5-6 років є досить ста¬лою (5-5,5 тис. на рік) із незначними коливаннями їх кількості та питомої ваги (близько 1 %) до всіх злочинів по роках, зокрема у 2005 р. їх кількість досягла 6,7 тис, що перевищило рівень 2004 р. на 21,1 %. У 2006 р. кількість зареєстрованих розбоїв дещо (на 250 фактів, або на 3,69 %) зменшилася. Відносно сталим (близько 83 %) було і розкриття цих злочинів, у 2006 р. воно знизилося до 80,6 %. Понад 90 % усіх розбійних нападів становлять ті, що здійснюються проти приватної чи колективної власності грома¬дян, тому офіційні статистичні дані щодо розбоїв загалом можна впевнено використовувати для характеристики нападів на приватне майно. У структурі розбоїв переважають напади без обтяжую-чих ознак. За даними О. М. Литвака, за результатами вивчення кримінальних справ розбійні напади на квартири становлять лише 12 %1. Згідно з іншими джерелами розбої з ознаками, що передба¬чені частинами 2 та 4 ст. 187 КК, вчиняються ще рідше. Водночас в останні роки спостерігається помітне збільшення нападів: 1) поєднаних із проникненням до житла; 2) мотивованих замовле¬ним «вибиванням» боргів; 3) вчинених організованою групою, у тому числі на автошляхах; 4) наближених за своїми ознаками до бандитизму, зокрема під час сутички («розборки») між злочинни¬ми угрупуваннями, усунення злочинних конкурентів тощо.

Системні дані щодо кримінологічної характеристики розбоїв за часів суверенної України стали публікуватися з 1997 р. В одному з перших таких видань2 зазначалося, що розбійні напади за кримінологічною характеристикою мали багато спільного з грабежами, які вчиняються із застосуванням насильства, і тому пропонувало¬ся розглядати її спільно. Водночас із загальної маси як більш не¬безпечна була виокремлена група грабежів і розбійних нападів, що вчинялися за заздалегідь сформованим наміром та після поперед¬ньої підготовки. Для розбоїв цієї групи характерні групові напади на квартири та на водіїв автотранспорту, причому адресати та жертви нападу визначалися заздалегідь і досконало вивчалися. Напади часто здійснювалися із використанням холодної, а нерідко й вогнепальної зброї (або її муляжів), застосуванням катувань, мордування, особливої жорстокості. Переважну більшість нападів вчиняли особи чоловічої статі, здебільшого у віці 18-29 років або неповнолітні, з низьким рівнем освіти, відсутністю або недо¬статністю виробничої кваліфікації, трудового стажу, позитивних моральних якостей, з активною протиправною позицією. Харак¬терними для цієї групи злочинців є високий рецидив (44 %), спільна дозлочинна антигромадська поведінка, зловживання алко¬гольними напоями, спонтанна ситуативна мотивація. Водночас відзначалася наявність стійких, добре організованих груп, що ви¬користовували зброю, витончені способи знущання над жертвою з метою отримання необхідного майна.

У наступні роки більш глибокому кримінологічному аналізу були піддані окремі види розбоїв, у тому числі вчинені організова¬ними злочинними групами1, скоєні на автошляхах (основне місце в аналізі останніх посідала організація їх розкриття і розслідуван¬ня)2. Системне дослідження розбоїв, поєднаних із проникненням до житла, здійснила В. С. Батиргареєва, яка видала на цю тему мо¬нографію3. Наведені у ній дані доповнюють кримінологічну харак¬теристику цього виду злочинів визначенням переважаючих ознак їх вчинення щодо місця (80 % у містах), часу (28 % з 20 до 24 години), пори року (зима, пізня осінь та рання весна), виду застосуван¬ня насильства (фізичне — 61 %, психічне 39 %). На підставі ком¬плексної характеристики особи злочинця — розбійника складений його узагальнений кримінологічний портрет та запропоновані шість типів останнього, що отримали умовні назви: «внутрішньо готовий» (поширення 31 %); «завзятий» (18 %); «скритний» (6-7 %); «напружений» (6 % за вкрай несприятливих зовнішніх обставин); «обачний» (3-4 %), «ідейний» (4 %) — зовні з метою «відновлення соціальної справедливості». Як видно, підставами наведеної типології є здебільшого мотив та обставини вчинення розбою, які в основному дають уявлення про умови, що сприяли вчиненню цих злочинів та мають враховуватися у діяльності із за¬побігання останніх.