1. Предмет і функції кримінології.

Об'єктом науки кримінології є суспільні явища, пов'язані зі злочинністю та іншими правопорушеннями, причинами

й умовами виникнення злочинності, місцем і роллю особи зло-чинця в системі суспільних відносин, а також із вирішенням завдань щодо профілактики правопорушень.

Предметом кримінології є дослідження закономірностей, законів, принципів, властивостей, проявів розвитку суспільних відносин, які становлять об'єкт кримінології; ці явища певною мірою вивчені, але належать до подальшого дослідження.

Предмет кримінології характеризує загальний зміст науки кримінології, визначає напрями та завдання наукового до-слідження. При цьому проблеми, що вивчаються кримінологією, із погляду їх значущості для науки та практики, нерівнозначні. Одні з них є центральні, створюють власне предмет криміно¬логії, інші мають прикладне, допоміжне значення, стають умовою чи засобом глибокого й усебічного пізнання цього предмета. У процесі свого розвитку кримінологія окреслила власний пред¬мет, до якого нині входять чотири основні елементи:

1. Головним елементом предмета кримінології є власне зло-чинність як історично мінливе, соціальне та кримінально-правове явище, яке становить сукупність усіх злочинів, скоє¬них у державі за певний період. Вона вимірюється такими кількісно-якісними показниками, як рівень, структура, динамі¬ка, характер і географія. Явища, що не є злочинами, але тісно пов'язані з ними (пияцтво, проституція, наркоманія), розгляда¬ються кримінологією як "фонові" явища.

2. Особа злочинця постає як система демографічних, соціаль-но-рольових, психологічних та інших властивостей особи, що вчинили суспільно-небезпечне кримінально-каране діяння. Зазначимо, що злочин - це акт вольовий, свідомо обраний; це результат складного процесу, в якому зовнішні чинники діють не безпосередньо, а через внутрішні фактори. Щоб пізнати детермінанти злочинності, потрібно розкрити механізм зло¬чинної поведінки, а це неможливо зробити, не вивчивши особу злочинця, вплив її індивідуальних властивостей на характер скоєння злочину.

3. Причини й умови злочинності, об'єднані родовим понят¬тям "детермінанти", чи "криміногенні фактори", є сукупністю економічних, соціальних, ідеологічних, психологічних, правових, організаційно-управлінських та інших обставин, які зумовлюють (детермінують) злочинність як свій наслідок. Причини й умови

(детермінанти) злочинності вивчаються на різних рівнях: злочин-ності в цілому, окремих видів злочинів, конкретного злочину.

4. Запобігання злочинності є системою державних і громад-ських заходів, спрямованих на усунення чи нейтралізацію детермінант злочинності та корекцію поведінки осіб, схиль¬них до правопорушень.

Виходячи із завдань, які стоять перед кримінологією, ви¬діляють функції кримінології:

1. Описова: кримінологія виявляє та фіксує певні факти соціальної дійсності, пов'язані зі злочинністю, відображає їхні властивості й ознаки, дає їхній науковий опис.

2. Пояснювальна: розкриваючи на основі емпіричних даних і теоретичних положень суть досліджуваних обєктів, кримінологія дає їм наукове пояснення.

3. Прогностична: вивчаючи тенденції розвитку криміно-логічно значущих процесів і явищ, кримінологія прогнозує їхній майбутній стан.

4. Практично-перетворювальна: кримінологічні опис, по-яснення та прогнозування так чи так підпорядковані інтересам наукового управління соціальними процесами, пов'язаними з протидією злочинності. Тож, боротьба зі злочинністю в значенні розуміння фокусує решту проблем, які вивчаються криміно¬логією. У цьому й полягає практично-перетворювальна фун¬кція науки, оскільки кримінологічні знання лише тоді мають цінність, коли вони озброюють суб'єкти профілактики зло¬чинів, слугують для них керівництвом до дій.

За видами впливу практично-прикладні функції можна поділити на економічні, правові, соціально-психологічні, гч організаційио-управліпські та ін.

2. Кримінологія в системі наук

Кримінологія пов'язана з багатьма юридичними науками, а особливо тісно з кримінальним правом

Кримінально-правова теорія та заснований на ній кримі-нальний закон дають юридичну характеристику злочинам і злочинцям (суб'єктам злочину), що необхідне кримінології. Своєю чергою, кримінологія надає кримінальному праву, законодавцю і правозастосовній практиці інформацію про рівень злочинності, її структуру, динаміку, ефективність профілактики злочинів, розробляє прогнози щодо майбутніх змін цього негативного явища. Це дає змогу вчасно реалізову¬вати нормотворчу діяльність з визнання діянь злочинними чи переведення їх зі злочинів до розряду інших правопо¬рушень (криміналізація чи декриміналізація).

Зв'язок кримінології та кримінального процесу полягає в тому, що суспільні відносини, які регулюються кримінально-процесуальними нормами, націлені на недопущення реально можливої та припинення розпочатої злочинної діяльності за допомогою оперативних служб кримінальної міліції чи без-посереднім застосуванням передбачених законом заходів при-мусу (тримання під вартою, арешт майна, вилучення документів тощо), через виявлення причин і умов вчинення конкретних злочинів. Кримінально-процесуальні норми (статті 23, 23і, 232 КПК України) закріплюють обов'язковість виявлення при¬чин і умов, що сприяли вчиненню злочину, та вжиття заходів щодо їх усунення. Вивчення ж причин й умов злочинності (пев¬ного злочину), запобігання злочинності - основні елементи пред¬мета кримінології. Тож кримінологічні знання допомагають у практичній діяльності при розслідуванні кримінальної справи.

Криміналістика розробляє методику виявлення та фіксації фактичних даних про причини й умови вчинення злочинів, типо-логічні характеристики ситуацій вчинення злочинних проявів, способів дій злочинцш, а також організаційно-технічні й тактичні засоби захисту особи та майна від злочинів, що ускладнює вчинення останніх. Кримінологія ж указує основні напрямки для їхньої розробки, що випливають із даних про структуру й ди-наміку злочинності, та типові криміногенні ситуації, а також роз-глядає ці рекомендації як складову частину системи профі-лактичних заходів й аналізує ефективність їх застосування.

Взаємодія кримінально-виконавчого права та криміно¬логії найактивніше здійснюється щодо боротьби з рецидивом злочинів, у царині результативності виконання покарань, а також ресоціалізацїї та адаптації осіб, які вчинили злочин після відбуття покарання. При цьому кримінально-виконавче право вивчає власне порядок і процес відбування покарання в аспекті реалізації його цілей і проблемних ситуацій, пов'язаних з цим, а криміно¬логія - причини й умови рецидиву та заходи щодо їх усунення. Кримінально-виконавче право й кримінологія спільно розроб-ляють рекомендації щодо запобігання рецидивові, підвищення ефективності виправлення засуджених осіб.

Зв'язок кримінології з адміністративним правом полягає в тому, що адміністративне право вивчає правопорушення, перед-бачені Кодексом України про адміністративні правопорушення. Взаємозв'язок адміністративних правопорушень зі злочинами полягає, насамперед, у тому, що частина правопорушень пере-ростає у злочини. Тож завданнями ранньої профілактики є запо-бігання цим проступкам. Крім того, низка правопорушень (пия-цтво, проституція, жебрацтво) є підґрунтям для вчинення злочинів.

Кримінально-правова статистика, як і кримінологія, вивчає масові суспільні явища: сукупність (систему) злочинів, учинених за певний час на певній території; осіб, які їх учиня¬ють; допомагає з'ясувати причини й умови вчинення злочинів, а також намітити систему заходів профілактики злочинів тощо. Основними способами збору, обробки й аналізу вказаної вище інформації є статистичні методи масового спостереження, групу-вання, аналізу тощо.

Зведені дані кримінально-правової статистики органів внутрішніх справ, прокуратури, Міністерства юстиції України, суду, податкової та митної служб і результати конкретних кримшо-логічних досліджень дають узагальнену картину злочинності. Знеособлені дані загальносоціальної статистики (демографічної, медичної, економічної та ін.) використовуються при дослідженні причин та умов злочинності й тенденцій її розвитку.

Кримінологічний аналіз причин та умов злочинності у сфері економіки, як і спеціальне вивчення злочинів у сфері господар-ської чи службової діяльності, неможливий без знання економіч-ної ситуації, галузевої та прикладної економіки. Зв'язок криміно-логії з економічними науками виявляється не лише при ви¬вченні злочинності у сфері економіки та корисливої злочин¬ності, але й при оцінці ролі матеріальних факторів (чинників) у генезі злочинності, розробці економічних заходів її подолання в окремих галузях народного господарства.

Взаємодія з педагогікою особливо важлива при до¬слідженні злочинів неповнолітніх, жінок, побутових і рецидив¬них злочинів. Знання педагогіки застосовуються також у про¬цесі розробки й аналізу ефективності індивідуальних заходів запобігання злочинам.

Кримінологія тісно пов'язана з психологічними науками. Теоретичні положення й емпіричні дані загальної та соціальної психології потрібні для вивчення всіх особистісних властиво¬стей, що визначають механізм індивідуальної злочинної по¬ведінки. Вивчення морально-психологічних ознак особи злочинця як елемента її загальної кримінологічної характеристики немож¬ливе без поглибленого аналізу емоційно-вольової сфери, особ¬ливостей темпераменту та інших ознак осіб, які скоїли злочини, їхньої антисуспільної спрямованості. Ресоціалізація таких осіб, у свою чергу, вимагає знань педагогіки й методів її впливу. Можна вважати обґрунтованим припущення про виокремлення такого напрямку на стику кримінології та педагогіки, як криміно¬логічна педагогіка, чи педагогічна кримінологія.

Кримінологія також використовує положення загальної, юридичної та прикладної психології для пізнання при¬чин й умов злочинності та злочинів, тому що вони відіграють провідну роль у вивченні й класифікації особи злочинця, мають значення для розробки заходів профілактичного впливу. Стосується це і даних демографії, соціології (соціології права) та політології, що використовуються в процесі прогнозу¬вання та планування боротьби зі злочинністю, а також у спеці¬альній профілактиці злочинів неповнолітніх, побутових і реци¬дивних злочинів, злочинів, вчинених особами без постійного місця проживання, представниками національних меншин тощо.

Кримінологія взаємодіє також із новою науковою дисцип-ліною - юридичною конфліктологією, що досліджує соціальні конфлікти, механізми їх виникнення, шляхи ви¬рішення, різновиди конфліктів (внутрішні, зовнішні тощо).

В останні роки все більшого значення набуває зв'язок кримінології з математикою та кібернетикою. Праці низки кримінологів (Г. Аванесова, Ю. Блувштейна, С. Віцина, А. Зелін-ського, В. Панкратова та ін.) показали можливість плідності співпраці кримінології з цими науками. Математичні методи суттєво підвищують точність кримінологічних досліджень та їхніх висновків (приміром, при визначенні рівня, питомої ваги, латентності злочинності, її прогнозуванні)6.

Отже, соціально-правова природа кримінології припускає її унікальну для юриспруденції комплексність, тісну взаємо¬дію з багатьма науковими й галузевими напрямками. Однак це жодною мірою не позначається на чіткому визначенні пред¬мета кримінології, його елементів, при розмежуванні їх та спо¬ріднених галузей знань і права.

3. Відносно самостійні розділи кримінології

Очевидно, що сучасна кримінологія потребує нових ідей, спрямованих на розширення наукового знання,та розробки ефективних заходів протидії злочинності .У зв’язку з цим, сучасна кримінологія «… здійснює спроби відповідати характеру соціальних проблем»

автором – С.Н.).

Так, одні вчені, наприклад, заявляють про необхідність розвитку нової кримінології «натуралістичної» кримінології, яка «… може стати основою для модернізації протидії злочинності, що має сприяти забезпеченню соціального прогресу…», місія якої «… полягає у подоланні кримінологічного позитивізму, що породжує волюнтаризм і утопізм у протидії злочинності» та сприянні «… розвитку практичних концепцій «кримінологічної безпеки», «кримінологічної глобалістики», «кримінологічного скринінгу (включаючи кримінологічну експертизу)», «активної кримінальної юстиції», «політичної кри-

мінології», «корупційної активності громадян»,«злочинного зловживання правом», «критеріїв

законодавчої криміналізації і декриміналізаціїдіянь»

Інші вчені здійснюють активну розробку таких напрямів, як інституціональна кримінологія (В.М. Дрьомін), політична кримінологія (Д.А. Шестаков, П.А.Кабанов, А.Ф.Кулаков,

Н.А.Зелінська, Н.Б.Бараєва, В.М.Бурлаков, В.В.Вандишев, Б.В.Волженкін, Ю.Н.Волков,

Я.І.Гілінський, Г.Н.Горшенков, Г.Л.Касторский, Н.Крісті, С.Ф.Мілюков, Н.І.Пішикіна, В.П.Саль-

ніков, Ю.М.Шмідт), економічна кримінологія (В.М.Попович, Б.В.Волженкін, В.В.Колєсніков),

сімейна кримінологія (Д.А.Шестаков), кримінологія засобів масової інформації (В.М. Бур-

лаков, Г.Н. Горшенков, С.В. Максіна, Д.А. Шес-таков), кримінопенологія (О.В. Старков), кри-

мінотеологія (О.В. Саков, Л.Д. Башкатов, Г.Л.Касторський), гендерна кримінологія (О.В.

Купріянова), військова кримінологія (С.М. Іншаков, В.Є. Емінов, М. Мацкевич), медична

кримінологія (М.П. Клєймьонов), екологічнакримінологія (Б.Б. Тангієв, Г.М. Котов, Ю.Б.

Лєсачкіна), електоральна кримінологія (П.А. Кабанов) та інші напрями

В.М. Кудрявцев, навпаки, ще у 1978 році зайняв чітку позицію, що “порівняльна кримінологія – не самостійна наука, а один з напрямів у дослідженні злочинності її причин та інших компонентів, які складають предмет кримінологічної науки різних країн», відзначивши,що «фактично мова йде про те, що при вивченні всіх або деяких кримінологічних явищ, що спостерігаються в одній країні, аналізуються відповідні явища і процеси, що мають місце в інших країнах – зі схожою або істотно іншою соціально-економічною і політичною системою. Мета цього аналізу полягає в тому, щоб глибше зрозуміти процеси, характерні для сучасного суспільства в цілому і для країн з різними суспільними

системами, розглянути і запропонувати з урахуванням цього найбільш ефективні заходи боротьби зі злочинністю, а також розвивати міжнародне співробітництво у сфері боротьби зі злочинністю. Як бачимо, існують протилежні погляди вчених на місце порівняльної кримінології. При цьому зауважимо, що кримінологи на постра дянському просторі займають чітку позицію щодо визнання порівняльної кримінології розділом/напрямом самої кримінології. А західні кримінологи вважають/схильні вважати її самостійною наукою. Відомий російський кримінолог В.В. Лунєєв хоча і не пише про неможливість використання терміна «кримінологія» (відносно структур-них елементів кримінологічних знань), але, хара-ктеризуючи їх, пише про них як про «відносно самостійні розділи кримінології» та їх «деяку

автономність», коли вони є «... невід’ємною частиною цілісної кримінологічної науки» та

відносить до них «… віктимологію, кримінопенологію, військову кримінологію, екологічну кримінологію, сімейну кримінологію (кримінофамілістику), кримінотеологію (богословську

кримінологію, економічну кримінологію, педагогічну кримінологію, політичну кримінологію,

кримінологію масових комунікацій, кримінологію закона, кримінологію правоохоронної діяльності, а також соціологію злочинності», не виключаючи «…автономізації деяких розділів кримінології в майбутньому», не вбачаючи в цьому«…особливих проблем, оскілки це дозволить заглибитись у розуміння деяких окремих кримінологів. Стисле дослідження позицій учених про місце порівняльної кримінології дозволило нам сформулювати такі висновки.

1. На даний момент упевнено визначити місце порівняльної кримінології - шляхом віднесення її до однієї з галузей/напрямів кримінології або визнання її самостійною наукою – не представляється можливим.

2. У зв’язку з цим необхідна розробка загальнотеоретичних основ порівняльної кримінології, чітке визначення її об’єкта, предмета, функцій,методології, методів і засобів здобуття інформації,що надасть можливість визначити її місце.

3. Визначення порівняльної кримінології як галузі/напряму кримінології або як самостійної науки буде залежати від того, наскільки вона за своїм об’єктом, предметом, функціями, методологією, науковими методами та засобами здобуття інформації буде відрізнятися від «… «єдиної»

кримінології»