Рис/ 28. Гримасування хворого на гебефренічну форму шизофренії.

При епілепсії можуть спостерігатися також негенералізовані припадки, які обмежуються однією лише тонічною судорогою або клопічними судорогами у певній групі м'язів. Іноді припадок пере­бігає у вигляді короткочасної втрати свідомості, після якої хворий,

Рис. 29. Великий епілептичний припадок, тонічна фаза.

навіть не помітивши цього, продовжує ту саму діяльність (аб- санс). Судорожні припадки спостерігаються не тільки при епілеп­сії, але й при різних органічних ураженнях головного мозку з лока­лізацією вогнища у рухових зонах кори. У цих випадках говорять про епілептиформні припадки.

На відміну від епілептичного, істеричний припадок завжди вини­кає психогенно, тобто зумовлений психотравмуючими факторами. Аури при цьому немає.. Хворий встигає впасти так, щоб не розби­тися. Міміка хворого відбиває страждання, біль, страх, іноді — захоплення. Зіниці, як правило, реагують на світло, тоді як для епілептичного припадку характерна відсутність реакції зіниць на світло. При істеричному припадку не буває прикушування язика, мимовільних сечовипускання і дефекації. Істеричний припадок триває звичайно кілька годин, у ньому не можна, як в епілептично­му, виділити фази, що послідовно змінюють одна одну. Після нього не буває присмеркових розладів свідомості (вона лише частково звужена), а також повної амнезії припадку.

До розладів вольової сфери належать порушення потягів.

При деяких психічних захворюваннях спостерігається пору­шення харчового інстинкту, потягу до їжі. Він може бути ослабле­ний, що проявляється у зниженні апетиту і відмові від їжі (анорек- сія), або, навпаки, виявляється надто підсиленим, про що свідчить надмірний апетит (булімія). Трапляється іноді викривлення харчо­вого інстинкту, коли хворі поїдають різні неїстивні речовини, аж до власних екскрементів.

Порушення інстинкту самозбереження виявляються у різних самоушкодженнях (хворі завдають собі опіків, ковтають скло, ле­за тощо) і спробах самогубства (суїцид).

До різних порушень статевого інстинкту належать: садизм (статеве збочення, при якому задоволення досягається у процесі завдавання партнерові фізичного болю; іноді статевий акт здій-

снюється після вбивства партнера), мазохізм (збочення, при якому для досягнення статевого задоволення необхідно відчувати фізичний біль або моральне приниження від партнера), скотолоз­тво, содомія (збочення, при якому об'єктом статевого потягу є тварина).

Дромоманія — іноді епізодичний, а зрідка постійний потяг до бродяжництва.

Клептоманія — потяг до крадіжок без корисливих цілей.

Піроманія — патологічний потяг до підпалювання.

Порушення вольової активності можуть виявлятися в ослаб­ленні її (гіпобулія) або у повному згасанні (абулія). Абулія нерід­ко поєднується з апатією_у у цих випадках стан хворого визначають як апатико-абулічний синдром.

Порушення больової діяльності є відображенням хворобливих змін особистості, вони характерні для шизофренії, органічних за­хворювань головного мозку, психопатії. Суґцидальні дії нерідко зумовлені наявністю депресії.

Розлади свідомості

Свідомість — це вища форма відображення об'єктивної дійсно­сті, яка забезпечує зв'язок знань для планомірної природно спря­мованої психічної діяльності. Вона невіддільна від психіки люди­ни. Нормальна пізнавальна діяльність, функціонування афективно- вольової сфери, адекватне емоційне реагування можливі лише за умови непорушеної свідомості. Водночас поняття «свідомість» і «психіка» не тотожні. Психіка ширша за свідомість, вона містить і неусвідомлювані форми психічної діяльності.

Свідомість забезпечує зв'язок минулого з теперішнім, наступ­ність, неперервність психічної діяльності й адекватне відображен­ня мозком реальної дійсності.

У психіатричній практиці виділяють синдроми порушеної свідо­мості, кожний з яких має свою типову клінічну картину. Водночас існують ознаки, загальні для більшості форм порушеної свідомо­сті. До них належать: 1) нечітке сприймання навколишнього світу, утруднення фіксації вражень; 2) порушення орієнтування у часі, навколишній обстановці, а часто і у собі; 3)відсутність, незв'язність або ослаблення мислення; 4) гострота виникнення і відносна короткочасність цих станів.

Наводимо опис основних синдромів порушеної свідомості.

Оглушення характеризується сповільненням і бідністю психіч­них реакцій — зовнішні подразники ледве доходять до свідомості хворого, тому мовний контакт з ним значно утруднений. Типові оз­наки — в'ялість, загальмованість, сонливість, недостатнє орієнту­вання, виражене зниженням психічної активності. Хворі погано ро­зуміють звернену до них мову, на запитання, які доводиться стави­ти голосно, відповідають не завжди і не відразу, а після багаторазо­вого повторення їх. Відповіді хворих короткі, промовляються дуже тихо, після тривалої паузи. Оглушення спостерігається при інток-

сикаціях, пухлинах головного мозку, черепномозкових травмах, іноді — після епілептичного припадку.

В міру посилення оглушення може настати сопор, при якому загальмованість іще більше виражена. З усіх зовнішніх подразни­ків сприймається тільки біль — на укол шпилькою хворі реагують здриганням. У мовний контакт хворі не вступають.

При коматозному стані — комі — свідомість повністю втра­чається. Активні рухи відсутні, рефлекси і всі види чутливості при­гнічені. Немає реакції на больові, світлові і звукові подразники. Зіниці широкі. Нерідко виявляються патологічні рефлекси.

Оглушення, сопор і кома належать до синдромів виключення свідомості, при яких відсутня патологічна продукція (маячення, галюцінації) і афективні розлади (тривога, страх). Ці синдроми також називають непродуктивними розладами свідомості.

До другої групи синдромів порушеної свідомості належать про­дуктивні розлади свідомості.

Онейроїдний стан (онейроїд, сновидний стан) нагадує сон ная­ву (рис. ЗО). Його характеризує поєднання фантастичних галю- цинаторних переживань з викривленим сприйманням дійсності. Хворі байдуже ставляться до навколишнього або (рідше)збудже­ні. По закінченні онейроїдного стану амнезії може не бути.

Рис. ЗО. Фрагменти переживань хворого в онейроїдному стані" в зображенні хворо­го. Галюцинації мають фантастичний характер, хворий бачить себе на фоні планет,

хмарим

Іноді при онейроїдному стані спостерігаються явища подвійно­го орієнтування, що виникають періодично. Навколишня обстанов­ка оцінюється двояко — хворий то говорить, що він у лікарні, то твердить, що навколо — підвали інквізиції або космічний простір (тобто він періодично перебуває то в одному, то в іншому місці). Іноді хворий вважає, що одночасно перебуває у різних місцях, не вбачаючи у цьому протиріччя. Подвійним може бути й орієнту­вання у часі.

На відміну від деліріозного, для онейроїдного стану характерна невідповідність між яскравими, образно-фантастичними і емоційно насиченими переживаннями і зовнішнім виглядом хворого, який здебільшого з байдужим поглядом лежить у ліжку, іноді впадаючи у стан заціпеніння, субступору.

Онейроїдний стан спостерігається при деяких формах шизо­френії і при гострому перебігові екзогенно-органічних психозів.

Для деліріозного стану характерне порушення орієнтування в навколишній обстановці і календарному часі при збереженні пра­вильного орієнтування у власній особистості. Хворі відчувають на­плив галюцинаторних переживань, переважно здорових (рис. 31), та ілюзій. Вони сповнені страху, тривоги, рухового неспокою, зви­чайно при цьому стані спостерігається безсоння. Після виходу з делірію амнезія, як правило, відсутня, іноді можлива часткова ам­незія. Зорові галюцинації при деліріозному стані вирізняються строкатістю, множинністю. Вони рухливі, спрямовані на хворого. У випадках алкогольних психозів вони мають зоологічний, стра­хітливий, дратівливий чи гумористичний характер, дуже яскраві, сценічні. Хворі беруть активну участь у цих сценах, їхня поведінка відображує хворобливі переживання. Нерідко; особливо коли га- люцінації мають страхітливий характер, хворі шукають порятунку, допомоги в оточуючих.

Тривалість делірію — від кількох годин до кількох днів. Інтен­сивність психопатологічної симптоматики посилюється уночі і слабшає вранці. Уривчасті маячні ідеї, які з'являються у хворого у деліріозному стані, в ряді випадків спричинюють розвиток досить стійкого резидуального маячення.

Рис. 31. Фрагменти переживань хворого в деліріозному стані в зображенні хворого. Галюцинації мають яскравий образний характер, хворий е учасником подій, які розігруються перед ним.

Делірій спостерігається при інфекційних та інтоксикаційних психозах, черепномозкових травмах. Деліріозний стан при різних захворюваннях має свої особливості, наприклад, алкогольний де­лірій відрізняється від атропінового тощо.

При аментивному стані спостерігається порушення всіх видів орієнтування. Основним симптомом аментивного стану є сплута­ність; мислення і мова незв'язні. Хворі не знають, де вони знахо­дяться, нездатні зв'язувати свої сприймання в одне ціле, рухи їх безладні. Хворі поводяться неспокійно у ліжку або підводяться і йдуть кудись. Оскільки хворі самостійно не їдять, їх доводиться годувати з рук. При цьому вони нерідко випльовують їжу, неохай­ні в ліжку.

Хворі в аментивному стані створюють враження таких, що від­чувають страх. У них різко порушена активна увага, мовний кон­такт з хворими неможливий. Галюцинаторні переживання нечис­ленні, переважно це обмани слуху. Характерний зовнішній вигляд хворих в аментивному стані — блищать очі, пропасний рум'янець на запалих щоках, запечені і потріскані губи, сухий язик. Пульс прискорений, дихання стає частішим, температура тіла нерідко підвищена. Після виходу з аментивного стану спостерігається пов­на амнезія.

Аментивний стан триває від кількох діб до кількох тижнів. При інфекціях та інтоксикаціях нервової системи, що перебігають з різко вираженим її виснаженням, можливі переходи з аменції в дерілій і навпаки. Після виходу з аментивного стану у хворих іще протягом тривалого часу спостерігається підвищена виснажу- ваність психічних процесів, вони надзвичайно чутливі до різ­ного роду несприятливих зовнішніх факторів, астенізовані, осла­блені.

Присмерковий стан здебільшого спостерігається при епілепсії, однак можливе його істеричне або травматичне походження.

Присмерковий стан виникає гостро і характеризується вираже­ним більшим чи меншим ступенем звуження свідомості, внаслідок чого мислення і дії хворих обмежені. У вузькому колі уявлень збе­рігаються властиві йому зв'язки, можливі елементарні дії, але весь світ ніби блокується, особистість хворого втрачає з ним зв'язок, тому порушуються орієнтування, страждає цілісність сприймань, стають неможливими цілеспрямована діяльність і адекватне мис­лення. Навколишня обстановка сприймається неясно, фрагмента­ми, вчинки хворого відбивають галюцинаторні і маячні переживан­ня. Для поведінки хворого характерні численні автоматизми. Реак­ції у відповідь викривлені.

У тих випадках, коли присмерковий розлад свідомості перебі­гає із злобно-тужливим афектом, як це буває при епілепсії, часто спостерігаються агресивні і руйнівні дії. Цьому сприяє наявність страхітливих галюцинацій і маячних ідей переслідування.

Присмерковий стан може тривати від кількох хвилин до кіль­кох днів і навіть тижнів. Після виходу з нього спостерігається пов­на амнезія. Винятком є істеричні присмеркові стани, при яких зви-

чайно звуження свідомості не досягає значного ступеня вираже_: ності, а після виходу з них повної амнезії не спостерігається. Істеричний присмерковий стан, як правило, виникає в результаті психогенно травмуючої ситуації.

Різновидом присмеркового стану є амбулаторний авто­матизм, при якому хворі безцільно блукають. У зв'язку із збере­женням автоматизованих навичок і дій вони можуть виконувати складні, зовні ніби цілеспрямовані й упорядковані дії і, після вихо­ду з цього стану, не можуть зрозуміти, що з ними було, як вони опинилися далеко від дому, від свого повсякденного маршруту. До присмеркових розладів свідомості належать фуги — короткочас­ні стани амбулаторного автоматизму, які характеризуються різким руховим збудженням, часто хаотичним і безглуздим. Хворий не­сподівано кидається кудись бігти чи робить стереотипні рухи, на­приклад кружляє на одному місці.

Сомнамбулізм також є різновидом присмеркового розла­ду свідомості, коли хворі ніби у сонному стані роблять безцільні дії автоматичного характеру, концентруючи свою увагу на обмежено­му колі предметів, цілком перебуваючи під впливом уявлення, що виникло.

Вихід із присмеркового стану відбувається здебільшого гостро, критично. У тих випадках, коли вихід із стану порушеної свідо­мості відбувається поступово, можливе збереження часткових спо­гадів про пережите у період присмеркового стану, що має велике значення у розвиткові залишкового, резидуального, маячення, яке часто спостерігається у хворих на епілепсію.

СПЕЦІАЛЬНА ПСИХІАТРІЯ

ПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ ПРИ СОМАТИЧНИХ НЕІНФЕКЦІЙНИХ І ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ, ІНТОКСИКАЦІЯХ

Психічні розлади при соматичних неінфекційних та інфекцій­них захворюваннях, інтоксикаціях являють собою психози, у ви­никненні яких основна роль належить екзогенним факторам. Серед екзогенних психозів можна виділити симптоматичні, що являють собою нервово-психічні порушення, зумовлені наявністю захворю­вання інфекційної або неінфекційної природи, або інтоксикації, та екзогенно-органічні психози, при яких екзогенний фактор спричи­нюється до виникнення органічного ураження головного мозку. Такий поділ певною мірою умовний, бо екзогенно-органічний пси­хоз у своєму розвитку завжди проходить стадію симптоматичного психозу. Головний мозок завжди відповідає на різні екзогенні шкідливості певним набором синдромів — станами порушеної сві­домості й епілептиформними припадками. Такі гострі екзогенного типу реакції виникають незалежно від характеру екзогенної шкід­ливості. В одних випадках вони проходять безслідно, а в інших пе­реростають у хронічне органічне ураження головного мозку (орга­нічний психосиндром).

Таким чином, екзогенний симптоматичний психоз може скінчи­тися одужанням або перейти в хронічний екзогенно-органічний психоз.

До симптоматичних психозів належать соматогенні, зумовле­ні соматичними захворюваннями неінфекційної природи, інфекцій­ні та інтоксикаційні.

Соматогенні психічні розлади вирізняються різноманітністю проявів. Здебільшого це неврозоподібні стани, що перебігають з астенічною симптоматикою, зниженням настрою, почуттям триво­ги, побоюваннями за своє здоров'я, дратівливістю. У виникненні їх відіграють роль як соматичне неблагополуччя, так і реакція осо­бистості на хворобу, зміна становища людини у сім'ї і в трудовому колективі, побоювання за своє майбутнє. Такі неврозоподібні ста­ни особливо часто спостерігаються і найбільше виражені при пси­хосоматичних захворюваннях*— ішемічній хворобі серця, гіперто­нічній хворобі, бронхіальній астмі, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки. У розвитку цих захворювань внутрішніх органів важливу роль відіграє психічний фактор. Це положення, висунуте В. П. Боткіним та І. П. Павловим, було покладено в осно­ву створеної ними та їхніми учнями теорії нервізму, яку з успіхом розвиває сучасна медицина. Але і соматичне неблагополуччя за­вжди позначається на особистості хворого і проявах її, здебільшо­го неврозоподібною симптоматикою.

При загостренні соматичних захворювань у деяких хворих ви­никають гострі психотичні стани, перебіг яких супроводжують роз­лади свідомості. Наприклад, гострий психоз нерідко супроводжує інфаркт міокарда. Для цих випадків характерні почуття страху, тривоги, психомоторне збудження. Іноді спостерігаються оглушен­ня, порушення орієнтування у місці і часі, явища подвійного орієн­тування (хворий запевняє, що він одночасно перебуває і в лікарні, і вдома). У деяких випадках хворі при інфаркті міокарда перебу­вають у стані ейфорії, вони не усвідомлюють, що хворі відмов­ляються дотримуватися призначеного їм строгого постільного режиму, намагаються зняти поставлену їм крапельницю. Такий стан має насторожувати, бо він може бути наслідком одночасного ураження судин серця і головного мозку; для такого психозу ха­рактерне нерозуміння хворими свого хворобливого стану (анозо- гнозія).

Нерідко за характером розладів свідомості можна визначити тяжкість соматичного захворювання. Так, якщо деліріозний стан змінюється на аментивний, це свідчить про погіршання соматично­го стану хворого, і, навпаки, при переході аментивного стану в де­ліріозний можна чекати початку видужання.

Для злоякісних пухлин характерна астенічна симптоматика, яка зумовлена самоотруєнням (аутоінтоксикацією) організму і пе­ребігає з вираженою емоційною нестійкістю. У тих випадках, коли хворому необережно повідомляють діагноз, розвиваються вира­жені депресивні стани. Такі ятрогенні (зумовлені неправильною, необережною поведінкою медичного персоналу) депресії вима­гають серйозного лікування, а також організації належного на­гляду за хворими через небезпеку суїцидальних спроб. При більш виявленій інтоксикації розвивається делірій із зоровими галюци­націями, а в заключній стадії хвороби — аменція. У зв'язку з інтоксикацією в онкологічних хворих іноді спостерігаються функ­ціональні, оборотні порушення пам'яті за типом корсаковського синдрому.

Симптоми порушення психіки дуже часто входять до клінічної картини захворювань ендокринних залоз. Це пояснюється тим, що психіка і функція ендокринних залоз взаємозв'язані.

При посиленій функції щитовидної залози (гіпертиреоз, базе- дова хвороба) спостерігаються підвищена виснажуваність, над­мірна збудливість, дратівливість, гнівливість, багатослівність. При більш виявлених порушеннях можливі маячні переживання, зорові галюцинації. Найбільш виявленими порушеннями психіки при гі­пертиреозі можуть бути стани порушеної свідомості за деліріоз- ним або аментивним типом.

Для гіпотиреозу (мікседеми), навпаки, характерні торпідність психіки, загальна загальмованість, мала ініціативність. Іноді вини­кають депресивні стани, спостерігаються галюцинації.

При цукровому діабеті першою ознакою гіпоглікемії, яка на­стає у зв'язку з прийманням препаратів, що зменшують рівень цукру, є підвищена дратівливість, гнівливість. Це повинні знати персонал і хворі, щоб вчасно вжити заходів (хворий повинен по­їсти, а якщо гіпоглікемія розвивається швидко — з'їсти один-два шматочки цукру).

Психози нерідко спостерігаються у післяпологовому періоді. В одних випадках це спровоковані вагітністю і пологами перші прояви ендогенних психозів (шизофренії, маніакально-депресив­ного психозу, епілепсії), в інших — психогенно-реактивні психози, які розвиваються особливо часто тоді, коли роділля має тривожно- помисливий характер і боїться пологів. Можуть також розвива­тися соматогенні психози, зумовлені складною перебудовою фізіологічних процесів, тривалим больовим синдромом, змінами в ендокринній системі.

Лікування при соматогенних психічних порушеннях, неврозо- подібних і психотичних станах насамперед полягає у лікуванні основного захворювання. Однак ці хворі потребують і догляду пси­хіатра, і, в разі необхідності, нагляду. Звичайно лікують їх у сома^ точному стаціонарі. Поява психічних порушень є підставою для тимчасового переведення хворого до психіатричної лікарні тільки при вираженому збудженні, яке не вдається купірувати на місці, або коли неможливо забезпечити нагляд за хворим. У цьому відно­шенні ідеальним є створення у соматичних лікарнях психосоматич­них відділень, в яких хворий, одержуючи спеціалізовану допомогу з приводу основного захворювання, одночасно потрапляє під по­стійний нагляд психіатра.

Психіатричне лікування складається з психотерапії і симпто­матичного призначення невеликих доз психотропних засобів (ан­тидепресантів, транквілізаторів, нейролептиків).

Інтоксикаційні психози можуть бути зумовлені отруєнням хар­човими продуктами, медикаментозними засобами, промисловими речовинами. Розрізняють гострі інтоксикації, спричинені однора­зовим прийняттям токсичної дози отруйної речовини або передозу­ванням її (перевищенням того порога, нижче якого ця речовина знешкоджується і виводиться з організму), і хронічні, зумовлені тривалою дією невеликих доз токсичних речовин.

До гострих інтоксикацій можуть спричинюватись миш'як, сви­нець, ртуть, оксид вуглецю (чадний газ), деякі медикаментозні препарати — барбітурати, нейролептики, великі дози транквіліза­торів, акрихін, атропін тощо.

Гострі інтоксикаційні психози перебігають за типом екзогенних реакцій, для яких характерні астенічні стани з емоційною лабільні­стю і розладами свідомості різної глибини. Деякі з них вирізняють­ся своєрідними симптомами, знання яких допомагає уточнити ха­рактер інтоксикації. Наприклад, при гострій інтоксикації акрихі­ном спостерігається симптом повторюваності сприймань — хво­рому здається, що все, що відбувається навколо, повторюється. При отруєнні тетраетилсвинцем, який додають до бензину на транспорті і в промисловості, хворі скаржаться на відчуття сто­роннього предмета в роті — волосини, ганчірки тощо. До гострих інтоксикаційних психозів належать також антабусні психози, що іноді виникають при лікуванні алкоголізму і перебігають з амен- тивним станом.

У разі передозування антипаркінсонічних препаратів, які за­стосовують для корекції при лікуванні нейролептиками (цикло- дол), виникають деліріозні стани, що характеризуються напливом зорових галюцинацій і ейфорією.

При хронічному отруєнні токсичними речовинами екзогенного походження спостерігається картина органічного психосиндрому, розвивається слабоумство.

Лікування при інтоксикаційних психозах у першу чергу має бути спрямоване на дезинтоксикацію. З цією метою у разі необхід­ності промивають шлунок. Внутрішньовенно вводять 40 % розчин глюкози з аскорбіновою кислотою й ізотонічний розчин натрію хло­риду; внутрішньовенно краплинно — плазмозамінні рідини. Пока­зано пити багато рідини. Залежно від характеру речовини, що спричинила отруєння, призначають протиотруту. При психотичних станах уводять транквілізатори (2—-3 мл 0,5 % розчину седуксену внутрішньом'язово), нейролептики (аміназин, тизерцин).

Інфекційні психози. Психічні порушення при гострих інфекціях зумовлені інтоксикацією головного мозку, викликаною мікроорга­нізмами і токсинами, які вони виділяють. Вони також мають ха­рактер гострих екзогенних реакцій. Найбільш типові у цих випад­ках деліріозні стани (інфекційний делірій). Характерні явища де­зорієнтування у часі і місці при збереженні орієнтування у власній особистості, наплив зорових та ілюзорних переживань. Часто вони мають застрашливий для хворого характер, супроводжуються афектом тривоги, страху, психомоторним збудженням. Особливо часто інфекційні психози виникають в осіб, які перенесли будь-ко­ли захворювання нервової системи (наприклад, черепно-мозкову травму) і які вживають алкогольні напої (навіть якщо протягом останніх років хворий їх не вживав). Особливості інфекційного делірію у ряді випадків дозволяють визначити характер екзогенії. Наприклад, для делірію, зумовленого крупозною пневмоніею, ха­рактерне різке збудження. При висипному тифові делірій передуе підвищенню температури тіла (початковий, або ініціальний, делірій).

У разі затяжного, несприятливого перебігу інфекційних захво­рювань можливий розвиток тривалих психічних порушень, що су­проводжуються вираженою астенією, емоційною лабільністю, іноді галюцинаціями і маячними ідеями. У процесі перебігу їх можуть спостерігатися загострення психопатологічної симптоматики у ви­гляді мінливих за глибиною порушень свідомості, здебільшого у вечірні години.

Характерною ознакою інфекційного делірію є астенічний стан, що виникає після того, як зникає виражена психопатологічна симптоматика, так званий вихід в астенію.

Лікування при інфекційних психозах передбачає терапію основ­ного захворювання і симптоматичне лікування психотропними за­собами.

Особливу групу захворювань становлять інфекційні екзогенно- органічні психози. Це психічні порушення, зумовлені органічними змінами мозку структурно-морфологічного характеру внаслідок його інфекційного ураження. Типовим прикладом таких нейроін- фекційних захворювань є енцефаліти.

Епідемічний енцефаліт — захворювання вірусної етіології. Ві­рус поширюється повітряно-крапельним шляхом. У початковій стадії захворювання спостерігається підвищена сонливість, через що епідемічний енцефаліт називають також летаргічним. У гостро­му періоді хвороби спостерігається деліріозний стан, що передує виникненню неврологічних симптомів. Делірій супроводжується страхом, тривогою, порушеннями впізнавання, елементарними слуховими галюцинаціями (музика, звуки пострілів тощо). Мож­ливі маячні ідеї переслідування. Частою ознакою гострої стадії захворювання є психомоторне збудження. Якщо повне видужання не настало, то чер^з деякий час (кілька місяців, іноді років) вияв­ляються ознаки хронічної стадії захворювання. При цьому спосте­рігаються симптоми паркінсонізму (див. с. 38). Для таких хворих характерні сповільнення перебігу психічних процесів, слабкість спонук, зниження ініціативи. Вони надокучливі, схильні до циніч­них жартів, гіперсексуальні. Ці зміни особистості спостерігаються частіше, ніж виражене зниження пам'яті і деменція. Після перене­сеного епідемічного енцефаліту відзначаються також різні невро- здподібні стани (астенічні, з нав'язливостями та істероподібною симптоматикою).

При кліщовому енцефаліті (резервуаром і переносником вірусу е деякі види кліщів) у гострій стадії захворювання також спостері­гаються психотичні стани, що перебігають з порушенням свідомо­сті (оглушення, делірій, аменція, сопор, кома), а у хронічній стадії відзначаються явища вогнищевої епілепсії. У хронічній стадії за­хворювання можуть з'являтися або такі самі психічні зміни, як при епідемічному енцефаліті, або наростаючі зміни характеру і слабо­умство за епілептичним типом.

Лікування спрямоване на усунення основного захворювання, психотропні засоби призначають симптоматично, дуже обережно, у малих дозах. До засобів лікування вогнищевої епілепсії, що роз­вивається внаслідок кліщового енцефаліту, включають протисудо­рожні препарати.

До інфекційних екзогенно-органічних психозів належать і сифі­літичні психози — сифіліс мозку і прогресивний параліч. Вони ви­никають через кілька років після перенесеного сифілісу приблиз­но у 10—12 % хворих. Ризик виникнення сифілітичних психозів зростає при зловживанні алкогольними напоями, при недостатньо і несвоєчасно проведеному лікуванні з приводу сифілісу, наявності додаткових факторів (черепно-мозкові травми, астенізуючі сома­тичні захворювання тощо).

Прогресивний параліч виникає через 10—15 років після перене­сеного сифілісу (у разі відсутності лікування чи неправильного лі­кування) , здебільшого у віці 40—50 років. Нині він зустрічається дуже рідко — хворі на прогресивний параліч становлять 0,3— 0,5 % від загальної кількості осіб, що перебувають на лікуванні у психіатричних лікарнях.

Розрізняють три стадії у перебігу хвороби.

Перша стадія (псевдоневрастенічна) характеризується вира­женою астенічною симптоматикою. Хворі скаржаться на загальну слабість, головний біль, стають дуже дратівливими, емоційно не­стримними, нерідко плаксивими. Вони неуважні, швидко втом­люються. Уже в цій стадії помічаються зниження пам'яті, забутли­вість. Іноді хворі здійснюють безглузді, безтактні вчинки, бруталь­но жартують. Ця стадія хвороби триває 2—3 місяці, для неї характерні неврологічні симптоми прогресивного паралічу і пози­тивні серологічні реакції на сифіліс при вивченні крові і спинно­мозкової рідини.

При несвоєчасному лікуванні захворювання прогресує, і вже у його початковій стадії з'являються ознаки поглиблення інтелек- туально-мнестичної недостатності, емоційне збіднення особистості, втрата її основних морально-етичних властивостей, схильність до цинічних вчинків. Хворі легковажні, бездумні, часом погано орієн­туються в навколишньому.

Друга стадія (розгорнутого захворювання) характеризується значно вираженою психопатологічною симптоматикою. Розріз­няють кілька форм прогресивного паралічу.

Проста (дементна) форма характеризується наростаючим сла­боумством, благодушно-ейфорійним типом афекту, особистісною

деградацією. Неухильно знижується пам'ять, виявляються грубі розлади лічби. Рано втрачається критичне ставлення до свого ста­ну. Слабоумство має характер глобарного, відбувається _% розпад особистості.

Для експансивної форми прогресивного паралічу типовим є піднесений, що нагадує маніакальний настрій, переоцінка хворим своїх можливостей, нісенітні маячні ідеї величності, багатства, в яких нерідко поєднуються велике і мізерне. Наприклад, хворий за­певняє, що йому належать усі банки світу і маленька перукарня на цій самій вулиці за рогом. Значно виражене слабоумство і ціл­ковита відсутність критичного ставлення до свого стану спричи­нюють безглузді вчинки, наприклад хворі купують безліч непотріб­них їм речей. Свій одяг вони прикрашають орденами, екстрава­гантними бантиками, стрічками, зробленими з картону, паперу, вовни. Хворі називають себе іменами великих полководців, імпера­торів, геніальних винахідників. Вони тримаються величаво, гордо­вито, ейфорійно.

Поступово відбувається спад настрою, і на перший план висту­пають явища слабоумства, такого ж, як і при простій (дементній) формі.

Депресивна форма прогресивного паралічу характеризується пригніченим настроєм, тужливістю, тривогою. Маячні висловлю­вання також мають депресивне забарвлення — це здебільшого іпохондричні і нігілістичні переживання («внутрішні органи не працюють, вони зсохлись, атрофувались»). Нерідко спостерігають­ся ідеї самозвинувачення. Хворий вважає себе винним у всіляких гріхах, кари за які не уникне ні він, ні його рідні. При цій формі прогресивного паралічу також поступово наростають слабоумство і зниження пам'яті.

Ажитована форма прогресивного паралічу відрізняється різ­ким збудженням, що настає раптово. Іноді воно змінюється ступо­ром з негативізмом і відмовою від їжі. У прогностичному відно­шенні ажитована форма є найнесприятливішою, хворі гинуть у стані кахексії.

Третя стадія (маразм) характеризується повним психічним і фізичним розпадом. Хворі втрачають навіть елементарні рефлек­торні навички, неохайні. У зв'язку з трофічними порушеннями у них часто виникають контрактури, пролежні, що не піддаються лікуванню, легко відбуваються переломи кісток (патологічні переломи). У стадії маразму у хворих спостерігається нетри­мання сечі і калу або, навпаки,' затримка їх. Усе це пояснює труднощі догляду за хворими у заключній стадії прогресивного паралічу.

Для діагностики прогресивного паралічу дуже важливі його неврологічні симптоми. Типовими для цього захворювання є роз­лади мови у вигляді порушення вимовляння складів і слів, артику­ляції. Цей симптом (дизартрія) виявляється у довільній мові хво­рих, яким не вдається відтворити слова, що важко вимовляються. Для виявлення дизартрії хворого при обстеженні просять повтори-

ти яку-иебудь скоромовку. При цьому спостерігається характерне «спотикання» на складах.

Для прогресивного паралічу характерний також симптом Ар- гайла Робертсона — реакція зіниць на світло відсутня або ослаб­лена, а на акомодацію і конвергенцію зберігається; зіниці звужені, нерівномірної величини (анізокорія), часто деформовані.

Крім того, до неврологічних симптомів прогресивного па­ралічу належать порушення чутливості шкіри, груба деформація почерку.

Діагностичне значення мають серологічні реакції. З них основ­на роль належить позитивній реакції Вассермана при дослідженні крові і спинномозкової рідини хворих на прогресивний параліч.

Патологоморфологічно виявляють атрофічні зміни нервової тканини, запальні зміни в оболонках і судинах головного мозку, розростання нейроглії. Рельєф кори великого мозку згладжений, звивини сплощені, шлуночки мозку розширені (внутрішня водян­ка). Особливо виражені атрофічні зміни у лобових частках голов­ного мозку.

Лікування при прогресивному паралічі полягає у прищеплю­ваннях малярії. Метод інфекційної терапії запропонував наприкін­ці XIX ст. одеський лікар А. С. Розенблюм, який помітив, що хворі на прогресивний параліч, захворівши на поворотний тиф, психічно одужують. Це повідомлення залишилось непоміченим. На початку XX ст. австрійський психіатр Ю. Вагнер-Яурег запропонував ме­тод маляріотерапії прогресивного паралічу і досяг за його допомо­гою значних результатів (його дослідження були відзначені Нобе­лівською премією). Лікування проводять таким чинрм. Хворому вводять підшкірно 5 мл крові, взятої у хворого на малярію на ви­соті пропасного приступу (тобто коли малярійний плазмодій мак­симально потрапляє у кров'яне русло). Через 8—10 днів почи­наються приступи прищепленої малярії. Після 10—12 приступів починають лікування малярії акрихіном, потім проводять протиси- філітичне лікування. У разі відсутності донорів, що страждають малярією, хворих лікують сульфозином.

Сульфозин (1—2% стерильний розчин сірки у персиковому маслі) вводять внутрішньом'язово. При зберіганні препарату сірка випадає у вигляді кристалів, тому перед застосуванням флакон із сульфозином нагрівають у гарячій воді до розчинення кристалів, і лише після цього розчин набирають у шприц. Починають ліку­вання з уведення 1—2 мл препарату, потім дозу поступово збіль­шують до 5—8 мл. Зупиняються на дозі препарату, введення якої зумовлює підвищення температури тіла до 39—40 °С. Курс ліку­вання складається з 8—10 ін'єкцій.

Хворі на прогресивний параліч потребують особливо дбайливо­го догляду. Дуже важливі гігієнічні заходи, профілактика пролеж­нів. Небезпека патологічних переломів вимагає бути дуже обереж­ними в поводженні з хворими, бо навіть різке повертання хворого в ліжку під час обмивання його тіла чи зміни білизни може спричинитися до переломів кінцівок.

Постіль має бути чистою, треба стежити, щоб простирадло бу­ло рівно застелене, щоб після їжі у ліжку не залишалися крихти, бо все це сприяє появі пролежнів. Шкіру, особливо на ділянках, що виступають, обробляють камфорним спиртом. У разі затримки сечі катетеризацію слід проводити дуже обережно, пам'ятаючи про лег­кість травматизації слизової оболонки сечових шляхів. Годуючи хворих, також слід виявляти велику обережність, бо у зв'язку з по­рушенням ковтання їжа може потрапити у дихальні шляхи.

При проведенні маляріотерапії чи сульфозинотерапії треба сте­жити за діяльністю серця, не допускати станів колапсу при значно­му підвищенні або різкому зниженні температури тіла.

Сифіліс мозку розвивається через 3—5 років після зараження. Здебільшого він спостерігається у віці 25—40 років. Захворювання розглядають як прояв III стадії сифілісу.

Порушенням психіки передує стадія псевдоневрастенії, для якої характерні явища підвищеної стомлюваності, дратівливості, загальної слабості, зниження працездатності, головний біль, емо­ційна нестійкість, біль у різних ділянках тіла. Сифілітична астенія зумовлена загальним інфекційно-токсичним ураженням нервової системи, але вже на цьому етапі хвороби виявляються неврологічні симптоми, які свідчать про вогнищеве ураження головного мозку (нерівномірність зіниць, слабка реакція їх на світло, асиметрія рефлексів; намічаються менінгеальні симптоми). У деяких випад­ках виявляється позитивною реакція Вассермана при дослідженні спинномозкової рідини.

Потім іде стадія, що характеризується менінгеальними реакція­ми, сифілітичним менінгітом. Виражені менінгеальні симптоми (Керніга, Брудзинського), спостерігаються стан порушеної свідо­мості, судорожні (епілептиформні) припадки, психомоторне збу­дження.

Третя стадія сифілісу мозку характеризується наявністю судин­них уражень або утворення гум. Значною мірою клініку сифілісу мозку визначає локалізація ураження. При множинних гумах по­рушення психіки має більш загальний характер, розвивається органічний психосиндром. Слабоумство має характер лакунарного і з перебігом захворювання поглиблюється. При великих гумах картина захворювання" може нагадувати психічні порушення при пухлинах головного мозку.

Судинні форми сифілісу головного мозку перебігають з інсуль­тами, вираженою вогнищевою неврологічною симптоматикою (ге- міпарези, афатичні розлади мовлення, епілептиформні припадки).

Сифіліс мозку може супроводжуватись галюцинаторно-пара- ноїдним синдромом. Галюцинації мають характер слухових, зде­більшого вони неприємного для хворого змісту — голоси лають його, ведуть непристойні розмови. Спочатку галюцинації сприй­маються хворим як щось стороннє, він деякий час зберігає до них критичне ставлення. Потім з'являється вторинна маячна інтерпре­тація галюцинаторних переживань, хворий вважає, що він став об'єктом переслідування якоїсь банди. З'являється маячна пози^

дія щодо оточуючих, настороженість, недовірливість. На фоні га- люцинаторно-параноїдної симптоматики епізодично з'являються порушення свідомості.

Сифіліс головного мозку трапляється і як природжене захво­рювання в дітей. Воно характеризується затримкою їх розвитку. Зараження організму дитини відбувається внутрішньоутробно (через плаценту). Клінічно сифіліс мозку в дітей виявляється кар­тиною олігофренії, що іноді має тенденцію до прогресування (си­філітична олігофренія). У деяких випадках інтелектуальна недо­статність виражена нерізко, а на перший план виступають зміни характеру за психопатоподібним типом.

Лікування при сифілісі головного мозку проводять курсами, во­но передбачає призначення антибіотиків (пеніциліну), препаратів вісмуту (бійохінолу або бісмоверолу), йоду (йодиду калію), миш'яку (новарсенолу).