Соціально-правовий стан психічно хворих

Дотримання прав психічно хворих здійснюється відповідно до норм діючого законодавства і ряду спеціально розроблених з цією метою положень.

Госпіталізацію психічно хворого у психоневрологічний стаціо­нар здійснюють при наявності ознак порушень психіки і за направ­ленням лікаря. Якщо черговий лікар у приймальному відділенні вважає направлення хворого до стаціонару необгрунтованим, то він може відмовити у госпіталізації, але повинен мотивувати при­чини свого рішення і занести ці відомості до спеціального журна­лу. Іноді у випадку явного психотичного стану через відсутність психіатра направлення, до лікарні виписують інші медичні праців­ники — лікарі будь-якої спеціальності, фельдшер чи медична се­стра. Ця обставина не дає підстав лікареві приймального відділен­ня лікарні поставитися до направлення хворого на стаціонарне лі­кування менш серйозно. У ряді випадків хворих приймають до лікарні без направлення у зв'язку з неправильною поведінкою.

У тих випадках, коли поведінка психічно хворого небезпечна як для нього самого, так і для оточуючих, його кладуть до психонев­рологічної лікарні за невідкладними показаннями. Про це роблять відповідний запис у направленні, в якому також конкретно вка­зують причини суспільної небезпечності хворого. У цих випадках, якщо хворий чинить опір, лікар має право просити про допомогу органи міліції. Якщо хворий потрапив до лікарні за невідкладними показаннями, його обов'язково протягом першої доби повинна оглянути лікарсько-консультаційна комісія (ЛКК), а потім по­вторно оглядати щомісяця. Питання про його виписування з лікар­ні вирішує кваліфікований консиліум лікарів.

В особливих випадках психічно хворого уміщують до психонев­рологічної лікарні на примусове лікування. Рішення про це прий­має суд, який розглядає скоєний хворим злочин і має акт судово- психіатричної експертизи, у якому психічно хворий визнаний нео­судним (див. «Психіатрична експертизам с. 249).

Медичний персонал психіатричних лікувальних закладів зо­бов'язаний суворо зберігати таємницю про хворих, що перебу­вають на лікуванні. Розголошення відомостей про хворого особи­стого і медичного характеру карається як адміністративно, так і в судовому порядку (у тих випадках, коли це завдає істотної шкоди хворому). До медичної документації про хворого допускаються особи, які мають до неї пряме відношення. На медичні документи психічно хворих ставлять спеціальний штамп, що попереджає про заборону знімати з цих документів копії, пересилати їх до інших закладів, видавати на руки.

Одним із складних питань правового характеру е питання пра­цездатності психічно хворих. Тим, хто знаходиться на стаціонарно­му лікуванні, ічамбулаторним хворим у разі тимчасової втрати ними працездатності видають лікарняний листок. Видачу його кон­тролює і санкціонує ЛКК. Якщо період непрацездатності триває понад чотири місяці, хворого направляють на лікарсько-трудову експертну комісію (ЛТЕК). У разі стійкого зниження чи втрати працездатності комісія визнає хворого інвалідом й встановлює йо­му групу інвалідності відповідно до ступеня вираженості психічних порушень. Такому хворому призначають пенсію. У тих випадках, коли ЛТЕК вважає, що переведення хворого на інвалідність після чотирьох місяців лікування є передчасним, вона дозволяє продов­жити листок непрацездатності на строк до восьми місяців.

У ряді випадків психічно хворі подають заяви про звільнення з роботи через хворобу, у зв'язку з маячними переживаннями, що значно утруднює направлення їх на ЛТЕК. У таких випадках пси­хіатричний лікувальний заклад звертається до адміністрації під­приємства, на якому працював хворий, з проханням про поновлен­ня його на роботі і оплату листка непрацездатності на час лікуван­ня до проходження хворим ЛТЕК. У деяких випадках психічно хво­рих звільняють з роботи як таких, що довго хворіють. За подібних обставин лікарня також порушує клопотання перед адміністрацією підприємства про скасування наказу про звільнення і збереження за хворим його робочого місця.

Пенсія за непрацездатністю залежить не лише від групи інва­лідності у хворого, а й від стажу роботи його.

Інвалідам І і II групи з дитинства до 16-річного віку пенсію призначають навіть у разі відсутності трудового стажу. Якщо встановлюють групу інвалідності^у віці до 20 років, то для одер­жання пенсії досить наявності одного лише факту роботи, неза­лежно від трудового стажу.

Інвалідам І і II групи, які не мають необхідного їм за віком ста­жу роботи, пенсію встановлюють відповідно до стажу, але не мен­ше 25 % від заробітної плати.

Дуже важливим у правовому відношенні є питання про дієздат­ність хворих, тобто про те, чи можуть вони в результаті душевної хвороби чи слабоумства розуміти зміст і значення своїх дій і керу­вати ними. Не завжди сам факт ндявності психічного захворюван­ня свідчить про недієздатність хворого. При розв'язанні цього пи­тання враховують характер захворювання, стан хворого у момент обстеження, ступінь вираженості психічних порушень. Рішення про необхідність визначення дієздатності хворого приймає суд, який направляє його на судово-психіатричну експертизу.

У тих випадках, коли хворого визнають недієздатним, рішення суду про це передають до опікунської ради міського (районного) виконкому, який призначає йому опікуна. Опіка забезпечує захист державою інтересів недієздатних громадян, охорону їхнього майна і додержання їхніх законних прав. Опікун є юридичним представ­ником хворого,.він повинен піклуватися про нього, стежити за його станом, за виконанням підопічним лікувальних призначень. У разі погіршання стану хворого опікун уміщує його до лікарні.

Обмежено дієздатними вважають і осіб, які зловживають алко­гольними напоями чи приймають наркотики. У цих випадках при­значають піклувальника, без згоди якого підопічний не може роз­поряджатися своїм майном — продавати його, дарувати і т. ін. За­вдяки таким заходам відвертають можливість нанесення особами, які страждають алкоголізмом і наркомайією, матеріальних збитків своїй сім'ї.

У ряді випадків причиною для розв'язання питання про діє­здатність хворого є вже здійснена ним необдумана угода (купівля, продаж, подарування). Якщо хворого визнано на цей період не­дієздатним, така угода втрачає свою законну силу. Недієздатність є також підставою для визнання недійсним шлюбу, який було взя­то хворим чи хворою, або для визнання незаконним укладеного хворим заповіту. Визначення дієздатності є дуже важливим для рішення суду про передавання дитини на виховання одному з батьків, які розривають шлюб. Тут враховують не лише стан хво­рого на сьогодні, але й прогноз перебігу його захворювання.

Опікуном призначають людину, яка має позитивні особисті яко­сті, ,іей5ре зарекомендувала себе у побуті і на роботі, психологічно сумісна з хворим. Найчастіше його обирають з родичів або близь­ких знайомих хворого. Опікуна призначають строком на один рік. У разі необхідності продовжити опіку через рік питання перегля­дають. При недобросовісності опікуна його позбавляють права, а в разі нанесення ним збитку інтересам хворого він відповідає перед законом.

При одужанні чи значному покращанні стану хворого питання про його дієздатність повторно розглядають на судово-психіатрич­ній експертній комісії. У разі зміни нею попереднього рішення суд визнає хворого дієздатним і скасовує своє попереднє рішення про необхідність призначення над ним опіки.

Деякі категорії психічно хворих (відповідно до спеціального переліку захворювань) мають право на пільги для одержання житлової площі. Висновок про невідкладне поліпшення житлових умов приймає ЛКК на підставі запитів квартирних відділів викон­комів чи адміністрації підприємства, на якому працює хворий або члени його сім'ї.

СИМПТОМИ І СИНДРОМИ ПСИХІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

РОЗЛАДИ СПРИЙМАННЯ

Процес сприймання — один з найважливіших етапів пізна­вальної діяльності людини. Йому передують відчуття — людина сприймає навколишнє, бо чує звуки, розрізняє запахи, кольори предметів, бачить ці предмети. В основі відчуттів лежить діяль­ність органів чуття, а сигнали, що йдуть від периферичних відділів різних аналізаторів, зумовлюють відображення у головному мозку окремих властивостей предметів і явищ. За допомогою сприймання у ньому відображуються не лише окремі властивості предметів і явищ, але й увесь предмет в цілому. Таким чином, на етапі сприй­мання образ предмета чи явища містить різні відчуття, що харак­теризують його з різних боків.

Для психіатрів дуже важливі патологічні зміни сприймання, що спричинюються до зіпсуття чуттєвого досвіду і виявляються у вигляді обманів чуттів. Вони можуть спостерігатися при психіч­них захворюваннях в ізольованому вигляді або у поєднанні з інши­ми психопатологічними проявами.

Основними видами розладів сприймання є ілюзії, галюцинації і псевдогалюцинації.

Ілюзіями називають хибне сприймання реальних предметів. Відповідно до різних аналізаторів ілюзії поділяють на слухові, зо­рові, нюхові, тактильні і смакові. Так, пальто, що висить на вішал­ці, може сприйматися як фігура готової до стрибка людини, у шумі коліс поїзда можуть вчуватися погрози, докори.

Ілюзії спостерігаються не лише у психічно хворих, а й у здоро­вих людей. Це фізичні ілюзії, що виникають у зв'язку з певними законами фізики (наприклад, ложка, частково занурена у склянку з водою, сприймається як надламана), фізіологічні, поява яких зумовлена фізіологією органів чуття, і психічні (у зв'язку з почут­тям страху у відповідній цьому ситуації).

Ілюзії нерідко спостерігаються при психічних захворюваннях, зумовлених інфекційними і токсичними впливами (інфекційні пси­хози, біла гарячка, виражена астенія).

Галюцинації — це сприйняття, що виникають без відповідного реального подразника, без об'єкта. їх, як і ілюзії, поділяють на слухові, зорові, нюхові, тактильні і смакові. Розрізняють галюцина­ції і за іншими ознаками, наприклад галюцинації наказового ха­рактеру, які називають імперативними. Хворі, в яких вони спосте­рігаються, потребують спеціального нагляду, бо під впливом галю- цинаторних переживань вони можуть робити вчинки, небезпечні для них самих і для оточуючих. Галюцинації, що виникають при засинанні, у стані між неспанням і сном, називають гіпнагогічними (вони характерні для початкових стадій інфекційних та інтоксика­ційних психозів). Іноді слухові галюцинації набувають характеру монологу або діалогу, в якому хворий розрізняє голоси, що схва­люють чи гудять його. При цьому голоси ніби розділяються у про­сторі: одні вчуваються праворуч, а інші — лише ліворуч. Такі галю­цинації називають антагоністичними. Іноді слухові гм.іюцинації мають коментуючий характер, вони супроводять кожний вчинок хворого.

Нерідко певному психічному захворюванню притаманний спе­цифічний вид галюцинацій. Під час інтоксикаційних та інфекцій­них психозів з гострим початком звичайно спостерігаються зорові галюцинації, при шизофренії, як правило,— слухові (рис. 22), рід­ше — нюхові, які поєднуються з маячними ідеями отруєння.

При всій відмінності і різнома­нітності галюцинацій можна ви­значити деякі загальні, властиві їм ознаки. Хворі сприймають га- люцинаторні образи як реально існуючі; вони не мають сумніву в тому, що дійсно чують голоси якихось невидимих людей, бачать звірів, іноді незвичайних. Ці га- люцинаторні образи проектуються назовні, чуттєво забарвлені. Так, хворий може дати чітку характе­ристику голосів, які він чує, він виразно їх розрізняє. Галюцинації виникають мимовільно, незалежно від волі хворого. Іноді (досить рідко) хворий може ставитися до галюцинацій критично (у цих випадках він звичайно приховує свої хворобливі переживання), але найчастіше галюцинуючого хворого неможливо переконати в тому, що це обман чуттів. Зви­чайно поява критичного ставлення до галюцинаторних пережи­вань, які спостерігалися раніше, є ознакою видужання, але слід пам'ятати, що в деяких випадках воно може бути симптомом дис- симуляції: для того, щоб виписатися, хворий починає заперечува­ти наявність у нього галюцинацій і повторює почуте ним від ото­чуючих, що раніше він був хворий і галюцинував.

Іноді галюцинації неначе переважають у клінічній картині за­хворювання, а решти психопатологічних симптомів або немає, або вони нерізко виражені, рудиментарні. У цих випадках говорять про синдром галюцинозу — вербального (слухового), зорового (хворі бачать сцени, які розігруються перед їхніми очима і в яких беруть участь дивні звірі, ніколи не бачені істоти, люди), тактильного (під шкірою повзуть маленькі жучки).

Рис. 22. Галюцинуючий хворий на шизофренію.

На відміну від істинних галюцинацій псевдогалюцинації ніби позбавлені об'єктивної реальності, проте досить виразно чут­тєво сприймаються. Псевдогалюцинації не мають просторової проекції — хворі чують голос у собі. Цей голос нібито виходить з голови, з грудної клітки, серця, черевної порожнини. Нерід­ко хворі говорять, що вони «бачать внутрішнім оком», «чу­ють внутрішнім вухом». Псевдогалюцинації не сприймаються хворим все ж так реально, як істинні галюцинації, вони мало впливають на його вчинки. Найчастіше псевдогалюцинації спо­стерігаються при шизофренії. Так, хворий на шизофренію, якого ми спостерігали, характеризував свої псевдогалюцина- торні переживання як «яснослабкочутні голоси усередині го­лови».

ПсевдогалюцинаціТ входять до складу синдрому психічного ав­томатизму Кандінського — Клерамбо, до якого належать також переживання хворим відчуження власних думок і дій нібито під впливом зовнішніх факторів. За словами таких хворих, у них виникають «чужі», «зроблені» думки, їм здається, що оточую­чі знають і повторюють їхні думки, що в голові «звучать власні думки», відбувається «мимовільне переривання» думок. Найпо- таємніші, найінтимніші думки хворого стають, на його думку, відомими оточуючим. Як наслідок зовнішніх впливів хворі сприймають і почуття, які вони переживають,— радість, печаль, гнів, страх, хвилювання, тривогу. Звичайно явища психічного автоматизму супроводяться маячними ідеями переслідування і впливу.

Відомий ряд теорій і гіпотез про виникнення галюцинацій. Згід­но з однією з теорій вони зумовлені формуванням патологічного вогнища інертного (застійного) збудження у корі головного мозку. Якщо це вогнище міститься у кірковому відділі зорового аналіза­тора, виникають зорові галюцинації, у корі слухового аналізато­ра — слухові галюцинації. На думку інших дослідників, ідеться про вогнище, часткового, неповного гальмування, що утворюється при перехідних (гіпноїдних) фазах у клітинах кори головного мозку.

До розладів сприймання належить також агнозія — порушен­ня процесів упізнавання предметів при збереженні функції перифе­ричних відділів органів чуття. Так, хворий бачить предмет, але на­звати його не може. Наприклад, подивившись на рисунок, на яко­му зображені окуляри, він говорить, що це велосипед (оптична агнозія, або психічна сліпота). Почувши дзвінок, хворий не може визначити, що це таке (слухова агнозія, або психічна глухота). Спостерігаються явища соматоагнозії, при якій порушено впізна­вання свого .тіла. Деякі органи чи ділянки тіла хворим не усвідом­люються, в інших випадках хворий вважає, що в нього три чи чо­тири руки і т. ін.

Сенестопаті! — нечіткі, неприємні і дуже тяжкі відчуття. Хворі скаржаться, наприклад, на «відчуття переливання у мозку», на «появу бульбашок в очних яблуках», на відчуття стискання, розпи­рання у голові чи хребті тощо.

При деяких захворюваннях, головним чином при органічних ураженнях головного мозку, коли страждає функція тім'яних часток (наприклад, при пухлинах головного мозку), спостері­гаються симптоми порушення схеми тіла. При цьому змінюються уявлення про форму чи величину тіла або відділів. Так, хворий вважає, що його кулаки то непомірно збільшуються, то зменшу­ються до розмірів макового зернятка. Порушення схеми тіла спостерігаються також у разі інфекційних захворювань та інто- ксикацій, але у цих випадках вони мають скороминущий характер, оборотні.