1. М. Шогамом, а. М. Свядощем, г. С. Бєляєвим та ін.

Активізуюча психотерапія передбачає стимулювання, мобіліза­цію якостей особистості хворого, що збереглися, повернення його у реальні життєві умови. До її складу входить тренування поруше­них у результаті хвороби функцій. Особливо велика роль активі­зуючої психотерапії при змінах психіки за апатичним типом, при різноманітних астенічних (астенодепресивних, астеноіпохондрич- них) станах. її широко застосовують при неврозах, особливо у тих випадках, де потрібно погасити реакцію страху на патогенний фак­тор. Так, функціональні тренування є одним з найнадійніших спо­собів боротьби з нав'язливими страхами. Активізуючу психотера­пію розробляли і впроваджували С. І. Консторум, Н. В. Іванов,

2. М. Мясищев.

При колективній і груповій психотерапії лікувальному впливу піддають не окремих хворих, а цілі колективи їх, групи. Відмін­ність полягає в тому, що при колективній психотерапії разом з пси­хотерапевтичним впливом лікаря на групу хворих використо­вується і вплив усього колективу в цілому на окремих його членів. Основи колективної психотерапії були розроблені В. М. Бехтерє- вим для лікування хворих на алкоголізм. Проведення колективної психотерапії потребує правильного добору груп хворих (наявності в них тих, хто вже одужує, і тих, хто лише починає лікування).

Реабілітація психічно хворих

9*

243

Під реабілітацією в медицині розуміють сукупність заходів лі­кувально-профілактичного і соціального характеру, спрямованих на відновлення працездатності хворого і його становища в суспіль­

стві. За визначенням ВООЗ, реабілітація — це комплексне і спря­моване вживання медичних, соціальних, освітніх і трудових захо­дів з метою пристосування хворого до діяльності на максимально можливому для нього рівні.

Проведення реабілітації психічно хворих грунтується на таких основних принципах, розроблених М. М. Кабановим (1978).

Принцип партнерства полягає в тому, що реабілітацію прово­дять за умови спільної діяльності лікаря і хворого. Між ними існують довірчі стосунки, лікар якомога більше залучає самого хворого до активної співучасті у лікувально-відновлювальному процесі, звертаючись до його особистості. Лише за активного спів­робітництва лікаря і хворого можливе відновлення порушених фун­кцій чи соціальних зв'язків хворого.

Принцип різнобічності зусиль чи впливів полягає в тому, що реабілітація являє собою складний процес, який поєднує зусилля медичного персоналу і хворого, спрямовані на різні сфери життє­діяльності останнього — психологічну, сімейну, професійну, гро­мадську, на його виховання, навчання і сферу дозвілля.

Принцип єдності психосоціальних і біологічних методів полягає у використанні цих методів в обов'язковому поєднанні їх, причому значущість кожного з них залежить від особливостей клінічного і психосоціального стану хворого — характеру його захворювання, ступеня вираженості симптоматики, глибини дефекту психіки, збе­реженості основних властивостей особистості, особливо соціальної дезадаптації, а також від етапу реабілітаційного процесу.

Принцип ступінчатості (перехідності) зусиль, що докладають­ся, впливів і заходів, що проводяться, полягає у поступовому пере­ході від однієї реабілітаційної дії до іншої, від однієї форми орга­нізації допомоги до іншої, від більш простих реабілітаційних заходів до більш складних, за умови обов'язкового дозування їх.

За М. М. Кабановим, розрізняють три основних етапи реабілі­тації. Кожному з них властиві свої завдання і методи роботи.

Перший етап у— відновлювальна терапія, яку проводять у пси­хіатричних стаціонарах і напівстаціонарах (денних і нічних). Основне завдання її — запобігання формуванню психічного де­фекту (інвалідизації) і явищам так званого госпіталізму, тобто втраті особистістю хворого властивостей, потрібних для життя в суспільстві, внаслідок тривалого перебування в лікарні, особли- во — у разі неправильно організованого режиму в стаціонарі. Як­що ж явища інвалідизації і госпіталізму вже є, то завдання реабі­літації — ліквідувати або зменшити їх. На цьому етапі реабіліта­ції поєднуються біологічні заходи впливу (лікарська терапія) з психосоціальними впливами (психотерапія, терапія середови­щем, зайнятістю, розвагами, поступове залучання до праці, стиму­ляція соціальної активності, наприклад самообслуговування, са­модіяльність, самоуправління). Медикаментозний вплив на цьому етапі може відігравати головну роль його завдання — ліквідувати або значно зменшити порушення психіки і тим самим підготувати грунт для поступового розширення психосоціальних впливів.

Другий етап— реадаптація, яку проводять вже не лише в ста­ціонарах і напівстаціонарах, а й у лікувально-трудових майстер­нях, спеціальних цехах і на звичайному виробництві. Його завдан­ня — підготувати хворого до життя і трудової діяльності в позалі- карняних умовах. На цьому етапі більш важлива роль належить психосоціальному впливу, а медикаментозне лікування застосо­вують тільки для купірування загостреної психотичної симптома­тики і як підтримуючу терапію. Найважливішого значення на цьо­му етапі реабілітації набувають трудова терапія (вироблення тру­дових навичок, вибір професії), спеціальна виховна робота з хво­рими і їхніми родичами.

Третій етап — реабілітація у прямому значенні цього слова — проводиться вже тільки у позалікарняних умовах. Завдання цього етапу — відновлення індивідуальної і суспільної цінності хворого. Найважливішими на цьому етапі реабілітації е раціональне влаш­тування побуту та праці, організація правильного ставлення ото­чуючих до хворого, різні види самодіяльності. Медикаментозні за­соби застосовують епізодично, іноді — періодично (купіруюча або підтримуюча терапія психотропними засобами).

Виробничою базою для трудової терапії, яка входить до комп­лексу реабілітаційних заходів, е лікувально-трудові майстерні при лікарнях, диспансерах і напівстаціонарах, спеціальні цехи для ін­валідів. Останнім часом трудову терапію усе ширше проводять в умовах звичайних великих виробничих підприємств. Хворі перебу­вають під наглядом психіатра диспансеру (поліклініки) або мед- санчастини підприємства. Лікар регулює розв'язання питань про вибір професії, режим робочого дня, у разі необхідності призначає медикаментозне лікування. Позитивно зарекомендували себе орга­нізовані на деяких підприємствах напівстаціонари типу нічних профілакторіїв. У сільському господарстві реабілітацію проводять на базі великих радгоспів. Для хворих організовують спеціальні гуртожитки, їх забезпечують харчуванням. Для спостереження за їхнім станом створюють медичні бригади, до складу яких входять лікар-психіатр і три медичні сестри.

У трудову терапію психічно хворого втягують поетапно. Прості форми трудової діяльності змінюються складнішими від терапії заняттями, що зберігають елементи гри, відпочинку, розваги, хво­рий переходить до більш складної трудової діяльності, підкоряєть­ся загальному розпорядку дня на виробництві, виконує спеціально передбачену норму виробітку.

Важливу роль відіграє вибір професії, при якому враховуються не лише особистісні якості хворого, а й характер його захворюван­ня. Розроблено спеціальні клінічні рекомендації з працевлашту­вання психічно хворих. Так, наприклад, при параноїдних станах більше показана індивідуальна робота, а не на конвейєрі; при слу­хових галюцинаціях слід враховувати можливість посилення їх у зв'язку з виробничим шумом; при астенічних станах для хворого треба створювати відповідні умови (сповільнений ритм, робота не на конвейєрі тощо).

У процесі соціальної реабілітації особливо зростає роль серед­нього медичного персоналу. У з'язку з цим у відділенні відновлю- вальної терапії Санкт-Петербурзького інституту ім. В. М. Бехтере- ва проведено спеціальне дослідження взаємин між медичними се­страми і хворими. Було відзначено таку особливо важливу в очах хворих якість медичної сестри, як активність у виконанні реабілі­таційних заходів, складовими якої є вміння встановити контакт з хворим, наявність психотерапевтичного підходу, вміння сприяти спілкуванню хворих між собою, організувати трудову терапію, те­рапію зайнятістю і розвагами тощо. Позитивна характеристика діяльності медичної сестри в очах хворих багато в чому залежить від її задоволення роботою і старанності. Великого значення для хворих у процесі реабілітації набувають такі риси характеру ме­дичної сестри, як емоційність, чуйність, оптимізм, ініціативність, відсутність консерватизму. Лише за цих умов медична сестра від­повідає вимогам, які ставить до неї принцип партнерства.