Психопатії

Психопатії — це аномалії особистості, патологічні стани, що характеризуються нестійкістю, неврівноваженістю психічних про­цесів, недостатністю соціальної адаптації. Вони не є хворобою у строгому розумінні слова, бо щодо них не можна говорити про по­чаток, перебіг і наслідки. Це не означає, що психопатії позбавлені динаміки, але вона має своєрідний характер. Вивчати її по­чав П. Б. Ганнушкін, який показав, що психопатіям властиві стани компенсації і декомпенсації.

Декомпенсація психопатії може бути зумовлена біологічними факторами (наприклад, вона часто спостерігається у віці стате­вого дозрівання) і соціально-середовищними. У стані компенсації психопатичні особистості цілком пристосовані до життя в суспільстві і до трудової діяльності, вони соціально адаптовані; стан декомпенсації у першу чергу характеризується соціальною дезадаптацією.

Основні критерії психопатій розробили П. Б. Ганнушкін (1933) і О. В. Кербиков (1961). До них належать: 1) вираженість патологічних властивостей особистості до ступеня порушення со­ціальної адаптації; 2) відносна стабільність патологічних власти­востей особистості, мала оборотність-їх; 3) цілісність, тотальність патологічних рис особистості, які визначають увесь психічний образ.

Порушення соціальної адаптації спостерігаються у вигляді не­адекватних за формою і ступенем вираженості реакцій на навко­лишнє. Психопатичні особистості з рисами патологічного характе­ру погано уживаються в суспільстві, стають джерелом конфліктів.

Психопатія, що формується, вже у шкільні роки виявляється у порушенні соціальної адаптації. У дитини чи підлітка постійно виникають конфлікти з однокласниками і педагогами, його реакції на незначні образи надмірні; він може йти з дому, прогулювати уроки, не виконувати завдання, зчиняти бійки. Може виникнути стійка відмова відвідувати школу чи інший навчальний заклад — стан навчальної дезадаптації.

Психопатичні особистості становлять близько 5 % загального числа хворих, які перебувають на обліку у психоневрологічних диспансерах і надходять у психіатричні лікарні.

У формуванні психопатії беруть участь конституційно-спадкові, екзогенно-органічні, ендогенні і соціально-середовищні фактори. Значення цих факторів у розвитку різних форм психопатій неод­накове, що стало підставою для О. В. Кербикова, який запропону­вав генетичну систематику їх, згідно з якоіо розрізняють дві основ­ні групи психопатій: ядерні (конституціональні, істинні) і набуті. Останні ділять на постпроцесуальні (наприклад, психопатизація особистості, що настала у зв'язку з шизофренічним процесом після його припинення) органічні (психопатичні зміни внаслідок пере­несених менінгіту, менінгоенцефаліту, черепно-мозкової травми то­що) і крайові, при яких психопатія формується у зв'язку з неспри­ятливим затяжним перебігом неврозу, реактивного психозу, при наявності тривало існуючої ситуації, що травмує психіку. Форму­вання крайових психопатій іде шляхом патологічного розвитку особистості.

Значну роль у формуванні психопатій відіграє неправильне виховання. В. Я. Гіндикін і В. А. Гур'єва дали характеристику ос­новних типів неправильного виховання, яке спричинюється до утворення в дитини патологічного характеру. Це: «кумир сім'ї» — дитину в сім'ї дуже люблять, захвалюють, демонструють її ви­нятковість, виконують усі її забаганки, не привчають до праці; гіперопіка — дитині приділяють надмірну увагу, намагаються зро­бити з неї вундеркінда, позбавляють самостійності, обмежують спілкування з іншими дітьми; гіпоопіка — недостатня увага до дитини, вона залишена на саму себе, її вихованням ніхто не за­ймається; попелюшка — дитина зовсім позбавлена ласки, її систе­матично принижують, ображають, залякують; «залізний кулак» — систематичні погрози і биття дитини, нав'язування їй дорослими своєї волі, відсутність тепла, ласки, заохочень.

За клінічними особливостями розрізняють такі варіанти (типи) психопатій.

Збудливі (епілептоїдні) психопати відрізняються підвищеною збудливістю, запальністю, дратівливістю, частими коливаннями настрою (дисфоріями), схильністю до конфліктів з оточуючими, в сім'ї і в трудовому колективі. У збудливих психопатів легко вини­кають приступи гніву, при цьому вони грубі, неделікатні, погано контролюють свої вчинки. Антисоціальні, агресивні вчинки у них особливо часто спостерігаються у зв'язку з уживанням алкоголю. Звичайно у спокійному стані вони педантичні, помірковані, дещо загальмовані у своїх психічних проявах, в'язкі.

Астенічні психопати характеризуються легкістю виникнення станів утомленості, млявістю, нерішучістю. Вони надміру чутливі до образ, мають підвищену вразливість. Дуже незначні не­приємності і найменші життєві ускладнення їх бентежать. Астені­ки схильні до зниженого, настрою, самоаналізу, невпевнені в собі, погано переносять фізичні і психічні навантаження — вони спри­чинюють загальну слабість, утомленість, головний біль.

Психастенічні психопати відзначаються тривожно-помисливи­ми рисами характеру, підвищеною боязкістю. Вони так само, як і астеніки, надміру чутливі, легко вразливі, у них спостерігається підвищена виснажуваність. Характерна особливість — високо роз­винене почуття обов'язку, чесність, педантичність. Психастеніки дуже багато уваги приділяють аналізу своїх вчинків, обгрунтуван­ню правильності їх, справедливості. У них легко виникають докори сумління. Виконавши якусь роботу, вони неодноразово перевіря­ють якість її. Звичайно увечері найяскравіше виявляється ця схильність психастеніків до «копання» в собі: аналіз усього зроб­леного 1 сказаного за день заважає їм заснути. У психастеніків особливо легко виникають різні нав'язливості.

Психастеніки схильні вірити в добрі і погані прикмети, у них нерідко спостерігаються захисні ритуали. У стані компенсації пси­хастеніки є добрими працівниками, добросовісними і педантични­ми. З настанням декомпенсації їхня працездатність знижується головним чином за рахунок зменшення кількісних показників — наростає невпевненість у собі, що змушує психастеніка знову і зно­ву перевіряти якість своєї роботи.

Істеричні психопати відрізняються надмірною емоційністю. У поведінці вони демонстративні, театральні, завжди намагаються бути в центрі уваги. З цим нерідко пов'язана властива їм неправ­дивість, схильність до вигадок, фантазування. Таке прагнення до патологічного фантазування називається фантастичною псевдо- логією.

Бажаючи привернути до себе увагу, істерики іноді навіть за­вдають собі ушкоджень. Наприклад, одна хвора неодноразово по­трапляла на лікування до терапевтичних і хірургічних відділень з приводу різних внутрішніх кровотеч. Виявити причину їх ніяк не вдавалося, і лише після того, як за порадою психіатра за нею було встановлено нагляд, з'ясувалося, що вона ховає в матрац голку від шприца, якою під ковдрою завдає собі ушкоджень, а кров насмоктує собі в рот і або ковтає, або імітує кровотечу з рота.

Істерики відрізняються підвищеною навіюваністю, схильні до самонавіяння. Тому в них легко виникають самонавіяні паралічі, парези, інші прояви, які зовні нагадують симптоми ряду соматич­них захворювань. Відомі навіть описи істеричної, самонавіяної вагітності.

Шизоїдні психопати ніби відгороджені від навколишньої дійсності, аутичні. Для них характерна підвищена чутливість до різних несприятливих психогенних факторів і в той же час емоцій­на холодність. Шизоїди заглиблені у світ власних переживань і майже не виявляють інтересу до навколишнього. Нерідко вони справляють враження диваків («не від миру сього»), людей, не здатних розв'язувати важливі житейські проблеми.

Циклоїдним психопатам властива виражена емоційна лабільність з переважанням станів зниженого (гіпотимії) або піднесеного (гіпертимії) настрою. В одних хворих усе життя пере­важає один з названих видів настрою, в інших настрої чергуються, однак не досягають такого ступеня вираженості, як при МДП. Слід зазначити, що МДП розвивається переважно в осіб цикло­їдного складу.

Поведінку нестійких психопатів визначає їхнє оточення. У сприятливому середовищі вони можуть не порушувати загаль­ноприйняті норми поведінки, добросовісно трудитися. Але такі особи легко підпадають під вплив антисоціальних елементів, потрапляють до компаній злочинців і при цьому виявляють потяг до алкоголю і наркотиків. Для них характерні слабкість вищих емоційно-вольових спонук, підвищена навіюваність, мін­ливість. Деякі психіатри називають нестійких психопатів «без­вільними».

До паранойяльних психопатів належать надміру підозріливі, фанатичні або схильні до сутяжництва особи. Паранойяльні пси­хопати підозріливі, всюди вбачають недоброзичливість, спроби підірвати їхній авторитет, посісти місце пацієнта на роботі. Вони дуже недовірливі, схильні до легкого виникнення маячних ідей рев­нощів. Сутяжним психопатам властиве надмірне прагнення спра­ведливості. Почавши з обгрунтованої якоюсь мірою образи, вони закидають вищі інстанції скаргами на кривдників, вимагають су­воро покарати їх. Вони не припиняють свою діяльність навіть тоді, коли привід для неї втратив актуальність. Наприклад, сутяжний психопат (кверулянт) уже одержав нову квартиру, але продовжує писати численні скарги на колишніх сусідів, позиває до товари­ського суду тощо.

Для паранойяльних психопатів характерна легкість утворення маячних (паранойяльних) синдромів за типом розвитку. У таких випадках говорять про паранойяльний розвиток особистості. Це переважно маячення ревнощів, винахідництва, реформаторства, кверулянтський (сутяжницький) розвиток. Такий розвиток особи­стості розглядають як психотичний стан, і судово-медичною експертизою таких осіб визнають неосудними, хоч у більшості ви­падків психопатичних осіб, які скоїли правопорушення, визнають осудними.

Далеко не завжди клінічна картина психопатії визначається одним з перелічених видів симптомів. У психіатричній практиці спостерігаються особистості, в яких поєднані різні психопатичні симптоми. У цих випадках говорять про мозаїчні психопатії. На думку П. Б. Ганнушкіна, мозаїчні (мішані) психопатії у житті трапляються частіше, ніж чисті форми.

У дитячому віці, коли особистість іще не сформована, частіше спостерігаються не психопатії, а стани, які характеризуються психопатоподібною поведінкою. Якщо стосунки в сім'ї і школі

складаються сприятливі, розвиткові психопати в дитини можна запобігти.

У відповідь на різні психогенно травмуючі обставини (конфлік­ти в сім'ї, неправильний виховний підхід батьків, непедагогічні дії вихователів у дитячому садку чи шкільних учителів) у дітей і підлітків можуть розвиватися патологічні особистісні реакції. При реакціях протесту дитина стає грубою, неслухняною, агресивною щодо оточуючих. Реакція протесту може виявлятися також у відмові від їжі, втечах з дому, виникненні мутизму (при цьому ди­тина перестає користуватися мовою). При реакціях імітації діти і підлітки копіюють поведінку батьків або старших підлітків. Ре­акції імітації можуть спричинитися до асоціальної поведінки: бродяжництва, хуліганських вчинків, дрібних крадіжок, а також до шкідливих звичок: паління цигарок, вживання алкоголю. При реакціях компенсації виникають такі форми поведінки, які маску­ють той чи інший слабкий бік особистості, наприклад компенса­торні фантазії (слабка дитина у мріях уявляє себе безстрашним героєм). Іноді у цих випадках захисні форми поведінки набувають гіпертрофованого, карикатурного характеру (наприклад, дитица з неповної сім'ї розповідає одноліткам про відповідальні посади, на яких нібито працює її батько).

Розрізняють характерологічні і патохарактерологічні реакції. При характерологічних реакціях поведінка дитини міняється лише в певних ситуаціях, завжди можна зрозуміти, чим зумовлена ре­акція дитини, проти чого вона спрямована. При патохарактероло- гічних реакціях відхилення в поведінці дитини більш різноманітні, спостерігаються не лише в тому середовищі і в тій ситуації, в яких виникли, заважають соціальній адаптації дитини.

Лікування при психопатіях полягає у здійсненні комплексу заходів, спрямованих на соціальну реабілітацію хворих. Це засоби соціально-середовищного, медичного і медико-педагогічного впли­ву. Медичний вплив при психопатіях має характер симптоматич­ного. Шляхом призначення транквілізаторів можна впливати на настрій хворого. Астенічним, психастенічним психопатичним осо­бистостям призначають транквілізатори (седуксен, еленіум, тазе- пам, феназепам); ноотропні препарати (аміналон,' пірацетам). Збудливим психопатам у станах збудження призначають нейро­лептики (неулептил).

Велике значення у лікуванні психопатичних проявів має психо­терапія. Психотерапевт повинен стати порадником хворого, допо­магати йому у подоланні всіх складностей життя.

У профілактиці психопатій дуже важливо якомога раніше по­мітити відхилення в характері і поведінці дитини і вжити відповід­них медико-педагогічних заходів — раціонально організувати її побут, навчання і трудову діяльність, влаштувати її в здоровий, стійкий колектив. Важких для виховання дітей-психопатів направ­ляють у спеціальні навчальні заклади. У випадках вираженої со­ціальної декомпенсації психопатів госпіталізують у психіатрич­ний стаціонар.