Тема: Україна в іі пол.. Хіх ст.. Піднесення національного руху.

Очікувані результати: після цього заняття ви зможете:

• на основі історичних фактів висвітлити основні причини та наслідки реформ 60-70 х рр.. російського царизму на українських землях.;

• розкривати колоніальну політику Австро -Угорщини на території українських земель;

• аналізувати соціально-економічне становище українських земель після скасування кріпосного права.

• характеризувати особливості суспільно- політичного життя українців в ІІ пол.. ХІХ ст..

План.

1.Скасування кріпосного права, реформи 60-70 х рр. ХІХст. Соціально – економічний розвиток західноукраїнських земель..

2. Національний та суспільно-політичний рухи в Україні у другій половині XIX ст.

У середині XIX ст. Російська імперія, до складу якої входило 80% українських земель, переживала глибоку кризу, суть якої полягала у невідповідності існуючих феодальних структур та відносин провідним світовим тенденціям розвитку, що утверджували нове буржуазне суспільство. Характерними рисами кризовості у цей час були: занепад поміщицьких маєтків; посилення експлуатації селян; панування екстенсивних методів господарювання; гальмування розвитку капіталістичних процесів стримування формування ринку вільної робочої сили, розвитку підприємництва тощо; наростання соціального напруження у суспільстві; глухе бродіння у народі, що таїло в собі загрозу широкомасштабного «селянського бунту»; посилення процесу відставання Росії від європейських держав-лідерів.

Основні причини скасування кріпосного права:

1. Криза феодально-кріпосницької системи господарювання.

2. Поразка царської Росії в Кримській війні.

3. Загроза селянської війни.

Скасування кріпосного права (19. 02. 1861р.), селянська реформа внесли істотні зміни в крайове становище селянства на Україні, а саме:

• селянин мав право самостійно вирішувати сімейні та господарські питання;

• набувати у власність нерухоме майно;

• займатися торгівлею і різними промислами;

• селянин ставав об’єктом судового процесу – за ним закріплювалося право подавати позов і відповідати в суді, тощо.

Скасування кріпосного права вело за собою такі реформи:

1864р. – Судова реформа, Земська реформа

1874р. – Військова реформа

1876р. – Реформа міського самоврядування

кінець 70-х років – Шкільна реформа

Реформи 60 – 70-х років мали буржуазний характер, але залишали багато феодальних пережитків; створювали умови для розвитку нового ладу – капіталізму. Значно прискорюється промисловий переворот. Село стає для промисловості постачальником дешевої робочої сили, а з-за кордону йде приплив іноземного капіталу. Швидкими темпами розвивається залізнична мережа. В сільському господарстві широко застосовують механізацію, найману працю, вирощування зернових і технічних культур.

Внаслідок революції 1848—1849 рр. на західноукраїнських землях, що входили до складу Австрійської імперії, склалися умови для розвитку капіталізму.

Вирішальну роль у переведенні народного господарства на ринкові відносини відіграла реформа 1848 р. Незважаючи на її обмежений характер (скасування панщини за викуп) та збереження значних залишків старого ладу (всесилля великих землевласників, системи відробітків), вона все ж відкрила шлях до вільного підприємництва і формування ринку вільнонайманої робочої сили. Цим було створено передумови для зростання товарності сільського господарства й здійснення промислового перевороту.

Будівництво залізниць тісніше зв'язало край із західними провінціями Австро-Угорщини, сприяло поліпшенню умов збуту західноукраїнської продукції, розширенню як внутрішнього, так і зовнішнього ринку, а також товарів західної промисловості. Особливо швидкими темпами розвивалася нафтова промисловість. Водночас розвивалися озокеритова промисловість, видобуток бурого вугілля, виробництво солі.

Підвищення попиту на ліс для промислових цілей у цей період сприяло розвиткові лісової промисловості. Наприкінці XIX ст. починається становлення металообробної і машинобудівної промисловості з виробництва нафтового устаткування, сільськогосподарських машин. Розвивається і промисловість, пов'язана з переробкою сільськогосподарської продукції: винокурні заводи, тютюнові фабрики, борошномельні, пивоварні підприємства, на початку 90-х років — цукрові заводи.

У краї зростало відносне аграрне перенаселення, збільшувалася кількість селянських господарств, які опинилися на межі розорення. У пошуках кращої долі значна частина селян Закарпаття уже в 70-х, а Східної Галичини і Буковини — у 90-х роках XIX ст. змушена була емігрувати в інші країни (США, Бразилію, Канаду, Аргентину), на Наддніпрянську Україну ja на Балкани. До Першої світової війни з цих земель виїхало і поселилося за океаном майже один мільйон осіб. Проте ні постійна, ні сезонна еміграція не змогли істотно виправити ситуацію в західноукраїнському селі. Сільське населення дедалі більше пролетаризувалося.

2.З середини 50-х років ХІХ ст. знову починає відроджуватися український національний рух. У 1861р. видається перший в імперії український часопис «Основа». У середовищі інтелігенції України з'явилися «народники», які основним своїм завданням вважали звільнення селян з кріпацтва, вивченням народних звичаїв, мови, фольклору.

У другій половині XIX ст. кращі сили української інтелігенції були зосереджені в Петербурзі. Сюди на постійне проживання прибули після заслання провідники Кирило-Мефодіївського товариства - П. Куліш, В. Білозерський, М. Костомаров. Тут оселився Т. Шевченко, якому царизм не дозволив повернутися в Україну. Шевченків «Кобзар» було видано 1860 р. у Петербурзі не тільки мовою оригіналу, а й у російському перекладі.

У цей час у Петербурзі засновується українське товариство «Громада», в якому найактивнішими були П. Куліш та М. Костомаров. Підтриманий багатими українськими поміщиками Тарновським і Ґалаґаном, Куліш заснував у північній столиці друкарню для видання українських книжок.

Основний зміст діяльності української суспільно-політичних організацій

ІІ половин ХІХ ст.

Назва	Лідери	Цілі
Хлопомани	В. Антонович	Ліквідація кріпаччини, царату, просвіта українських селян.
Старі громади	В. Антонович М. Драгоманов П. Чубинський	Демократичні реформи, створення незалежної держави, розвиток української культури
Молоді громади	М. Драгоманов М. Зібер С. Подалінський	Соціалістична революція, незалежна українська держава, розвиток української культури
«Братство тарасівців»	Студенти Харківського і Київського університетів	Українська незалежна держава, свобода всіх народів Російської імперії, здійснення революційних ідей Т. Г. Шевченка

1863р. – Валуєвський циркуляр, заборонено друкувати навчальну літературу українською мовою.

1876р. – Ємський указ, заборонялося ввозити з-за кордону книги українською мовою, викладати українською мовою, ставити театральні вистави.

Гоніння царського самодержавства на мову й культуру українського народу не тільки не задушили, а навпаки, пожвавили громадівський рух. Він став організованішим і цілеспрямованішим. З найавторитетніших, найдосвідченіших діячів цього руху з'їзди громадівців Києва, Полтави, Одеси обрали Раду — центральний керівний орган «федеративного об'єднання громад» України. До складу Ради увійшли видатні діячі науки й культури, зокрема історик, професор Київського університету В. Антонович, засновник української статистичної науки О. Русов, етнограф і поет П. Чубинський. Серед найактивніших діячів громадівського руху був композитор Микола Лисенко, письменник Михайло Старицький, автор першого фундаментального життєпису Т. Шевченка О. Кониський, письменник П. Рудченко (Панас Мирний). Найрадикальніші представники громадівської інтелігенції — М. Драгоманов, М. Зібер, С. Подолинський — змушені були у 1875 р. виїхати за кордон, щоб урятуватися від репресій царських властей, які звинувачували їх як у малоросійському сепаратизмі, так і в пропаганді соціалістичних ідей. Подолинський С. у Женеві разом з М. Драгомановим і М. Павликом започаткував видання журналу «Громада» ,де пропагували свою оригінальну теорію «громадівського соціалізму», основу якої становила ідея ліквідації приватної власності на засоби виробництва й утвердження колективної власності окремих виробничих асоціацій (громад).

Суспільно-політичний рух, що розгорнувся після буржуазної революції 1848—1849 pp. в Австрії, зумовив посилення національно-визвольної боротьби українського народу. У другій половині 60-х років з членів Головної Руської Ради сформувалася партія москвофілів. Водночас оформилася ліберально-національна партія народовців.

Соціальну основу москвофілів становили головним чином так звані старі русини, тобто добре забезпечена церковна та світська еліта. Поділяючи експансіоністські прагнення російського царату, вони не визнавали права українського народу на самостійне існування, рішуче обстоювали тезу про «єдиний общеруський народ», до якого зараховували і населення Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття, тобто стали на шлях національного самозречення.

Носієм національної ідеї і продовжувачем традицій національного руху попередніх десятиліть у Галичині виступило молоде покоління світської інтелігенції — вчителі, письменники, журналісти, студенти.

Молода інтелігенція започаткувала новий, так званий народовський, напрям національного руху, що орієнтувався на народ і стояв на ґрунті національного самоутвердження та визнання національної єдності українців Галичини і Наддніпрянщини.

У 1861 р. народовці заснували у Львові клуб «Руська бесіда», товариство «Просвіта» (1868), метою яких було піднесення культури і свідомості народу, а також товариство імені Т.Г. Шевченка (1873) для опіки над письменством. Писемність і національну свідомість народу вони підносили великою мірою за допомогою Шевченкового «Кобзаря».

Наприкінці 70-х — на початку 80-х років народовці створюють свої політичні організації та політичну пресу. З 1879 р. виходить тижневик «Батьківщина» за редакцією Ю. Романчука, а з 1880 — газета «Діло» за редакцією В. Барвінського. Тоді ж почав виходити літературно-науковий журнал «Зоря» (1880), який набув значення всеукраїнського органу.

Галичина стала центром українського друкованого слова. Тут видавали свої твори й письменники Наддніпрянської України: П. Куліш, Марко Вовчок, В. Антонович, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний та ін. Таке співробітництво приносило обопільну користь: східні українці в такий спосіб долали царські заборони щодо українського друку, а західні одержували талановиту літературу для пропаганди єдності українського народу по обидва боки російсько-австро-угорського кордону.

У 90-х роках XIX ст. на західноукраїнських землях відбувається політизація національного руху. Утворилися перші політичні партії, були сформульовані їхні програми та політичні гасла. Завдяки цьому національна ідея почала оволодівати народними масами, а національний рух, що набув політичного змісту, ставав масовим.У1890 р. у Галичині було засновано політичну партію — Русько-українську радикальну партію (РУРП). Це була перша легальна українська політична партія європейського типу і водночас перша в Європі селянська партія соціальної орієнтації. Згодом були створені Українська національно-демократична партія — УНДП (1899) та Українська соціал-демократична партія — УСДП (1899).

Найближчим програмним завданням РУРП і УНДП була національно-територіальна автономія Східної Галичини, Північної Буковини, УСДП — культурно-національна автономія.

Отже, на межі XIX—XX ст. національний рух на всій території України виразно політизувався. Керівництво ним перебрали на себе новоутворені політичні партії, програми яких передбачали докорінні зміни соціально-економічного і політичного ладу, повну ліквідацію національного поневолення України чужоземними імперіями, впровадження цивілізованих основ суспільно-політичного життя українського народу на демократичних засадах автономії або федерації чи навіть повної державної самостійності.

Поміркуємо разом: *Якій вплив мали реформи 60-70 хрр. на соціально- економічний розвиток Наддніпрянщини

**Що дає підстави стверджувати,що економічна політика імперій в Україні мала колоніальну спрямованість?

*Які особливості мала селянська реформа 1861р. в Україні? Які її наслідки для України?

*Які основні ознаки піднесення українського національного руху в ІІ половині ХІХ ст.?

***Проаналізуйте причини,що викликали переміщення центру українського національно-визвольного руху з Наддніпрянщини в Західну Україну.

Де про це читати:

Бойко О. Д. Історія України. – К., Академидав ,2012. – с.245-281