Література

1. Вовк Д. Принцип верховенства права в Україні: проблеми визначення та дії // Юридический вестник. – 2003. – №3. – С.110-114.

2. Гайворонський В. Яким має бути механізм впровадження принципу верховенства права // Право України. – 2005. - №10. – С.114-117.

3. Гуменюк І. Концепція соціальної держави: теоретико-методологічні засади формування змісту // Право України. – 2008. - № 7. – С. 9 – 13.

4. Гуменюк І. Формування системи соціального захисту населення // Право України. – 2007. - №.11. – С. 44 – 48.

5. Крупчан О. Сучасний науковий погляд на право і демократію: актуальне дослідження проблеми // Право України. – 2007. - №. 10. – С.161 – 163.

6. Магновський І. Демократична, соціальна, правова держава і громадянське суспільство: єдність та обумовленість // Право України. – 2005. - №7. – С.25-29.

7. Панкевич О.З. Соціальна держава та права людини «другого покоління»: Загально-теоретичне дослідження. – Львів: Світ, 2006. – 176 с.

8. Ребкало В.А., Шкляр Л.Є. Політичні інститути у процесі реформування системи влади: Навчально-методичний посібник. – К.: Міленіум, 2003. – 172 с.

9. Сіленко А., Коляденко В. Соціальна держава: тернистий шлях до визнання. Світовий досвід і перспективи України: Монографія. – Одеса: ТЄС, 2002. – 357 с.

10. Скрипнюк О.В. Соціальна, правова держава в Україні: проблеми теорії і практики. До 10-річчя незалежності України: Монографія. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2000. – 600с.

11. Соколов А.Н. Правовое государство: от идеи до ее материализации. – Калининград: ФГЦ ИПП «Янтарный сказ», 2002. – 456 с.

12. Яковюк І. Виникнення та розвиток концепції соціальної держави// // Вісник Академії правових наук України. – 2001. - № 2 (25). – С. 25-34.

13. Якубенко В. М. Соціальна держава чи правова? // Держава і право. Збірник наукових праць. - 2002. - Вип. 18. - С. 50-56.

14. Якубенко В. Принципи соціальної держави // Право України – 2002 - №6. – С.33-38.

Тема 9. Держава і особистість

Питання, що виносяться на розгляд на семінарському занятті.

1. Правовий статус особистості: поняття, структура, види.

2. Історія ідей прав людини. Теорія поколінь прав людини.

3. Права людини і права громадянина. Система основних прав та свобод людини і громадянина. Юридичні обов’язки особистості.

4. Система гарантій прав особистості в демократичній державі.

5. Міжнародні стандарти в галузі прав людини. Міжнародний захист прав людини.

6. Роль правоохоронних органів у забезпеченні прав і свобод людини.

Методичні рекомендації

Характер взаємодії держави та особи є важливим показником стану суспільства в цілому, а також його завдань та перспектив розвитку. Неможливо зрозуміти сучасне суспільство та сучасну людину без вивчення розмаїття відносин людини і держави. Тому з’ясування проблеми співвідношення держави та індивіда зумовлює необхідність аналізу змісту, ознак і взаємодії категорій “людина”, “особистість”, “громадянин”. Саме ці поняття характеризують належність людини як біологічного суб’єкта до суспільства та держави і визначають особливості її статусу.

Становлення та розвиток прав людини має тривалу історію і супроводжується боротьбою доктрин і традицій, характерних для тієї чи іншої країни. Виходячи з генеративного підходу, виділяють чотири покоління прав людини, на основні етапи розвитку і закріплення у правових актах яких необхідно звернути увагу при підготовці відповідей на питання.

Правовий статус характеризує становище особистості у взаємовідносинах із суспільством та державою. Набір правових статусів чималий або в теоретичному аспекті найважливіше значення мають: загальний (конституційний), спеціальний (родовий), індивідуальний статуси, тому необхідно звернути увагу на їх характеристику.

Далі необхідно звернути увагу на схоже та відмінне у правовому статусі особистість та у правовому статусі громадянина. Права людини стали об’єктом регулювання не лише окремої держави, а й міжнародного співтовариства. Міжнародно-правові акти мають верховенство над внутрішнім законодавством. Це дає можливість громадянину, права якого порушено, звернутися по захист до Комітету з прав людини при ООН, якщо він вичерпав можливості захисту, надані національним законодавством. Тому знання норм міжнародного права у сфері прав людини є необхідною умовою формування професійно-правової культури.