5. Судді.
Судді поділяються на дві групи: власне суддів та їхніх помічників. Жодна особа не може бути призначена помічником судді до того, як вона успішно склала іспит на юриста, два роки навчалася в Інституті правничих студій та досліджень і склала заключний екзамен на підтвердження кваліфікації. Однак помічник судді не має достатньої кваліфікації для того, щоб виносити рішення самостійно. Він може бути членом суду, який складається з трьох суддів, і використовувати деякі обмежені судові повноваження. Щоб дістати призначення на посаду судді, юрист повинен мати не менше 10 років практичного досвіду на посадах помічника судді, судді прискореного суду, громадського прокурора, практикуючого адвоката або університетського професора юриспруденції чи його помічника.
Щодо кваліфікації суддів вищих і нижчих судів існують різні вимоги. Хоч принаймні десятеро з п'ятнадцяти суддів Верховного суду мають бути обрані з-поміж правників, які добре зарекомендували себе як судді, громадські прокурори або практикуючі юристи, решта п'ятеро не повинні мати кваліфікацію юриста, хоч і вони мають бути обізнані з питань права і знати закон. Отож суддівство у Верховному суді, крім кваліфікованих професіоналів, відкрите і для здібних непрофесіоналів.
Усі судді, так само як і судді Верховного суду, призначаються Кабінетом міністрів, за винятком голови Верховного суду, який призначається імператором на пропозицію Кабінету. Призначення суддів Верховного суду та голів вищих судів має затверджувати імператор.
Статус суддів гарантований Конституцією. Основні положення: всі судді є незалежними у здійсненні службового обов'язку відповідно до принципу совісті і керуються лише Конституцією і законом (ст. 76. Конституції); судді отримують винагороду в кожний встановлений строк, яка не може бути скороченою протягом терміну їх повноваження (статті 79 і 80 Конституції). Однак для запобігання шкоди, яка може бути заподіяна невідповідним чи некомпетентним суддею всьому інституту суддівства, встановлено такі правила:
1) суддя може бути достроково звільнений згідно з рішенням Комітету судового імпічменту, який складається з чотирнадцяти членів Парламенту, якщо він припустився серйозного порушення або не може виконувати свої обов'язки за станом здоров'я;
2) призначення суддів Верховного суду оцінює народ на перших загальних виборах до Палати представників після їх призначення. Громадська думка може раз на десять років переглядатися під час національних виборів; суддя буде звільнений, якщо до цього схиляється більшість виборців;
строк перебування суддів на посаді в інших судах обмежується десятьма роками, з правом на повторне призначення;
судді Верховного суду та судді прискорених судів ідуть у відставку після досягнення 70-річного, інші судді — 65-річного віку;
суддя, який невідповідно виконував свої обов'язки чи не зміг належним чином провести процес, підлягає дисциплінарним санкціям з боку вищих судів та Верховного суду.
Таким чином, про судову систему Японії можна сказати, що вона посідає рівні позиції із законодавчою і виконавчою системами не тільки формально і, враховуючи важливість її функцій, справді є однією з трьох влад у державі. Наслідком цього факту є те, що голова Верховного суду за рангом стоїть на тому самому рівні, що й Спікер Палати представників, Президент Палати радників, прем'єр-міністр уряду.