3. Вищі суди.

Вищі суди розміщені у восьми найбільших містах Японії; це — Токіо, Осака, Нагоя, Хіросіма, Фукуоку, Сендай, Саппоро та Такамацу. Кожен з вищих судів має власну юрисдикцію над однією з восьми територій Японії. Деякі суди мають галузеві відділення, до шести в кожному. У вищих судах працюють біля 300 суддів. Голови судів призначаються Кабінетом Міністрів та затверджуються імператором.

Як правило, Вищий суд має юрисдикцію щодо апеляцій на рішення, винесені місцевими чи сімейними судами. Однак стосовно кримінальних справ, порушених у прискореному суді, апеляції подають прямо до Вищого суду, тоді як апеляції з цивільних справ, які розглядаються у прискореному суді, спочатку відсилаються до місцевого суду, а згодом повторні та остаточні апеляції — до Вищого суду.

Лише Вищий суд має юрисдикцію щодо адміністративних справ, пов'язаних з виборами, процедури віддавання судових наказів офіційній особі про виконання вимоги позивача, петиції про судовий наказ з приводу передачі заарештованого до суду та справ, пов'язаних з повстанням. Токійський Вищий суд має також виключну юрисдикцію переглядати рішення таких квазісудових установ, як Комісія з питань дотримання справедливості в торгівлі, Агентство з патентів та Довідкове агентство з нещасних випадків на морі, а також приймати рішення з приводу заяв на підставі Закону про передачу злочинців.

Справи у Вищому суді розглядають троє суддів, за винятком справ щодо повстання та перегляду рішень Комісії з питань дотримання справедливості в торгівлі, коли справи заслуховують п'ятеро суддів.

4. Верховний суд Японії.

Розміщений у Токіо Верховний суд є найвищим судом Японії. Він складається з п'ятнадцяти суддів, включаючи голову суду.

Конституція Японії (ст. 81) визнала Верховний суд останньою інстанцією, якій надано повноваження остаточно визнавати відповідність Конституції законів та урядових актів.

Верховний суд має виключно апеляційну юрисдикцію, за винятком випадків, коли він розглядає справи стосовно імпічменту судді національної державної служби як суд першої і останньої інстанції й коли має повноваження ухвалити рішення щодо справи, яка перебуває у нижчому суді і в якій йдеться про прохання відносно судового наказу щодо недоторканності особи, оскільки він може видавати наказ про передачу справи до суду.

Підстави для подання апеляцій до Верховного суду є обмеженими. В цивільних справах основною підставою для апеляції є конституційне питання або питання законодавства, яке підлягає вирішенню в нижчому суді У кримінальних справах вона обмежена конституційним питанням або прецедентом у Верховному суді чи у вищих судах, хоч Верховний суд і може розглядати справи, які включають важливі юридичні питання. Однак у цивільних справах апеляція може подаватися з приводу рішення районного суду, коли на це погоджуються обидві сторони. У кримінальних же справах апеляція на рішення районного, сімейного чи прискореного суду, які оголосили закон чи указ неконституційним, може надсилатися безпосередньо до Верховного суду. Рішення Вищого суду як суду третьої інстанції стосовно цивільних справ звичайно є остаточним, але якщо воно включає конституційні питання, спеціальна апеляція може надсилатися до Верховного суду.

Апеляційні процедури у Верховному суді починаються з подання повідомлення про апеляцію від сторони, незадоволеної рішенням. Верховний суд було створено головним чином для прийняття рішень щодо законодавчих питань; як правило, він виносить рішення тільки після вивчення документів. Якщо апеляція не має підстав, суд може відхилити її без усного слухання. Проте якщо апеляція приймається, рішення виноситься тільки після усного слухання справи.

Верховний суд засідає трьома відділами, кожен з яких складається з п'ятьох суддів. Кожна справа спочатку надсилається до одного з трьох малих відділів; кворум у них становлять троє суддів. Однак якщо виявиться, що справа стосується конституційного питання або треба змінити встановлені судові прецеденти, її мають передати до Великої лави. Кворум Великої лави — п'ятеро суддів. Оголосити закон чи наказ неконституційним можна лише переважною більшістю — вісьмома голосами, тобто більшістю Верховного суду, а не кворуму Великої лави.

Особливу увагу треба звернути на те, що Верховний суд має повноваження встановлювати правила та чинити суд.

Конституція надала судові повноваження, за якими він може визначати правила практики та процедур, вести справи з внутрішньої дисципліни судів та управління судовими справами. За цими повноваженнями Верховний суд може не тільки оприлюднювати правила ведення цивільних, кримінальних та інших процедур, а й здійснювати такі повноваження, як призначення суддів для особливих судів, призначення та звільнення офіційних осіб у суді (крім суддів), управління фінансовими справами суду та інше, що за Конституцією 1889 р. належали міністру юстиції.

При провадженні адміністративних справ Верховний суд керується резолюцією Судової асамблеї, в яку входять усі судді на чолі з головою суду. Для розгляду додаткових справ суд забезпечується допоміжними адміністративними органами, Генеральним секретаріатом Верховного суду.

Розглядати справи суддям Верховного суду допомагають дослідники. В основному це судді, залучені з інших судів.

У 1947 р. при Верховному суді був заснований Інститут правничих студій та досліджень. Це головний інститут, де юристи всієї країни підвищують свою кваліфікацію. Всі судді — аспіранти, громадські обвинувачі та практикуючі працівники поглиблюють там свої знання і проходять практичне навчання протягом двох років після складання іспиту на юриста. Після цього вони можуть претендувати на суддівську посаду.