Судова система Японії

1. Конституційні основи правосуддя.

2. Суди першого рівня.

3. Вищі суди.

4. Верховний суд Японії.

5. Судді.

6. Незаінтересовані учасники судових процесів.

1. Конституційні основи правосуддя.

До 1868 р. Японія являла собою феодальну державу, символом якої був імператор. За тих часів у японській політичній філософії ніколи не виникало ідеї розподілу влади.

У 1889 р. новий центральний уряд імператора проголосив імператорську Конституцію, в якій було задекларовано сучасний принцип поділу влади. Але незалежність трьох влад (законодавчої, виконавчої та судової) не була повною.

Згідно з Конституцією загальне керівництво судами здійснював міністр юстиції, який був членом Кабінету, хоч судді під час виконання судових повноважень і не залежали від нього. У країні існували спеціальні суди, зокрема адміністративні і військові, а юрисдикція звичайних судів обмежувалася цивільними справами щодо суперечок між приватними особами та кримінальними розслідуваннями. Навіть якщо внаслідок незаконної адміністративної діяльності порушувалися чиїсь права, то в багатьох випадках до вищих державних органів можна було звертатися тільки з проханням про добровільну зміну ухваленого рішення. Іноді справу розглядав адміністративний суд, який попри свою назву був радше адміністративною установою чи квазісудовим агенством. Він заслуховував справи як суд останньої інстанції, користуючись спеціальною процедурою, що відрізнялася від цивільних і кримінальних процедур у звичайних судах.

Після закінчення Другої світової війни у вересні 1945 р. в Японії було проведено демократичну реформу. Конституція 1946 р., яка набрала чинності з 3 травня 1947 р., внесла значні зміни в державну політичну структуру. Разом з реформами в законодавчій і виконавчій галузях управління зміни відбулися й у судовій системі.

Згідно з Конституцією Японії всю судову владу було передано Верховному суду та іншим судам загальної юрисдикції. Адміністративні та військові суди було скасовано. Заборонено було утворювати надзвичайні суди й надавати остаточну судову владу виконавчому органу. Таким чином, суди стали відповідальними за всі юридичні справи, включаючи й ті, що велися між приватними особами і державою, а також пов'язані з адміністративною діяльністю. Більше того, Конституція надала судові повноваження вирішувати питання про конституційність будь-якого закону, наказу, постанови чи офіційного акта. Слід зазначити, що протягом останніх десятиліть суди не раз ухвалювали рішення про неконституційність деяких найважливіших урядових постанов внутрішнього та зовнішньополітичного характеру.

Крім вищезгаданих, суд має й інші повноваження, спеціально визначені в законах. Найважливішим з них є право вирішувати справи, з приводу яких не виникає суперечок. Нагляд за реорганізацією або ліквідація корпорації, призначення адміністратора трастової компанії, оголошення некомпетентності та розподіл майна, забезпечення захисту малолітніх злочинців під час процесу є прикладами безспірних справ. Система судових наказів про передачу заарештованих до суду також була запроваджена у 1948 р.; це давало можливість незаконно затриманим особам подавати позов на підставі судового наказу про недоторканність особи.

Незалежності судової системи нині надається надзвичайно великого значення. В Конституції чітко сказано, що всі судді у своїй діяльності мають керуватися тільки конституційними положеннями та законами; вони можуть бути звільнені зі своєї посади тільки в разі імпічменту або коли їх законно оголошено неспроможними виконувати свої обов'язки за станом здоров'я. Виконавчі органи не можуть застосовувати до суддів жодного дисциплінарного заходу; вони мають отримувати за свою роботу адекватну винагороду, яка не може бути зменшена протягом усього часу перебування на посаді.

Новий закон про організацію суду, який почав діяти з травня 1947 р., одночасно з новою Конституцією запровадив цілком нову судову структуру.

Згідно з цим законом існує 5 видів судів: Верховний суд, вищі, сімейні, районні (місцеві) та прискорені суди. Суду присяжних у Японії немає. Ця інституція не дістала практичної підтримки після її введення в 1923 р. — традиції Сходу виявилися сильнішими.