Класифікація показників якості залежно від середовища, в якому формується функція якості

Середовище, в якому формується функція якості	Групи показників якості
Предметне середовище	Показники функціонального призна- чення
Предметне середовище в часі	Показники надійності
Предметне середовище в просторі	Показники транспортабельності
Виробничо-технологічне середовище	Показники технологічного й організаційного рівня виробництва
Середовище економічних відносин	Економічні показники
Середовище екологічних відносин	Екологічні показники
Середовище відносин безпеки	Показники безпеки
Середовище ергономічних відносин	Ергономічні показники
Середовище естетичних відносин	Естетичні показники
Середовище патентно-правових відносин	Патентно-правові показники
Нормативне середовище	Показники стандартизації
Середовище ринкових відносин	Показники конкурентоспроможності

Необхідно зазначити, що з погляду використання тих або інших комплексних або одиничних показників для оцінки якості продукцію, щодо якої проводиться оцінка, доцільно розділити на дві великі групи – продукцію, що витрачається при використанні, і продукцію, що витрачає свій ресурс. У складі першої групи виділяють сировину і природне паливо, матеріали і продукти, а також продукцію, яка швидко втрачає свій ресурс. Друга група підрозділяється на продукцію, що ремонтується, і продукцію, що не ремонтується. У цю групу входять товари тривалого використання, які поступово витрачають свій ресурс [52].

Машини й устаткування є найбільш складною, у технічному відношенні, продукцією, і для оцінки їхньої якості використовують максимальну кількість показників якості.

Якість машин й устаткування забезпечується технічним рівнем та добротністю виготовлення. Технічний рівень продукції може бути визначений як відносна характеристика якості продукції, заснована на зіставленні значень показників, що характеризують технічну досконалість оцінюваної продукції, зі значеннями відповідних базових показників. Технічний рівень продукції є складовою частиною її якості, відбиває в різних показниках (продуктивності, безпеки, в економічних параметрах і ін.) і підвищується в результаті застосування оригінальних конструктивних рішень, використання нових матеріалів, упровадження прогресивних технологічних процесів виробництва, контролю й випробувань продукції.

Продукція, що витрачається при використанні (сировина і природне паливо, матеріали і продукти), на відміну від технічно складних видів продукції, не має таких властивостей, як довговічність, ремонтоспроможність, ергономічність.

До основних методів визначення показників якості відносяться наступні.

Інструментальний метод заснований на використанні технічних засобів і дозволяє кількісно і з високою точністю вимірювати окремі показники якості продукції (наприклад, геометричні розміри, шорсткість поверхні, зміст окремих хімічних елементів, твердість, міцність).

Експериментальний метод є різновидом інструментального методу і припускає використання результатів експериментів, у тому числі з залученням технічних засобів, для визначення параметрів, що неможливо оцінити методом прямого розрахунка.

Експертний метод використовується в тих випадках, коли неможливо застосувати технічні засоби для оцінки окремих показників або якості продукції в цілому і заснований на узагальненні думок членів групи експертів.

Органолептичний метод є різновидом експертного методу і базується на аналізі сприйняття окремих властивостей продукції (колір, запах, смак, форма, гармонійність) членами експертної групи.

Статистичний метод полягає у використанні теоретичних розробок математичної статистики для збору й обробки інформації про показники якості продукції і процесів. Це дозволяє замінити суцільний контроль якості набагато більш дешевим вибірковим при досить високій точності його результатів.

Соціологічний метод ґрунтується на визначенні якості продукції за допомогою проведення опитувань, вивчення думки соціально однорідних груп споживачів і обробки даних таких опитувань.

Розрахунковий метод полягає в оцінці за допомогою теоретично або емпірично отриманих формул визначених показників якості, базуючись на інших показниках, отриманих за допомогою інших методів.

Комбінований метод полягає в одночасному застосуванні декількох методів для оцінки окремих показників якості продукції.

Прикладом використання розрахункового методу визначення показників якості є нижчеподана оцінка найбільш важливих одиничних параметрів.

Рівень дефектності виробу визначається за формулою:

,

де а – кількість підданих перевірці виробів даного виду (величина вибірки);

n – загальна кількість усіх видів дефектів, що зустрічаються в даному виді продукції;

m_i – коефіцієнт вагомості (значимості) i-го виду дефекту (визначається експертним шляхом або пропорційно вартості усунення даного дефекту);

z_i – число виявлених дефектів i-го виду за даним виробом.

За приведеною формулою може бути розрахований як базовий, так і фактичний рівень дефектності конкретного виробу.

Індекс дефектності виробу І_d визначається відношенням рівня дефектності аналізованого виробу Y_d до базового рівня дефектності вихідного виробу Y_d^b:

,

Середній індекс дефектності за кількома видами продукції, що випускається, може бути визначений за формулою:

,

де n – загальне число видів аналізованої продукції;

B_i – обсяг i-го виду продукції, яка вироблена в аналізованому періоді, у натуральному виразі;

C_i – ціна одиниці i-го виду продукції, грн.;

I_di – індекс дефектності i-го виду продукції.

Для оцінки надійності виробу часто використовують показник напрацювання на відмову, що характеризує середнє напрацювання виробу між двома послідовно виникаючими відмовами.

Середнє напрацювання на відмову визначається за формулою:

,

де Т_и – термін служби виробу (або період проведення випробування), ч;

n – кількість відмов за цей термін.

Коефіцієнт застосовності за типорозмірами складових частин визначається за формулою:

,

де – загальна кількість типорозмірів складових частин у виробі;

– кількість оригінальних типорозмірів складових частин у виробі.

Коефіцієнт застосовності за складовими частинами (у штуках) визначається за формулою:

,

де – загальна кількість складових частин у виробі;

– кількість оригінальних складових частин у виробі.

При необхідності розраховують коефіцієнт застосовності окремо за стандартними або уніфікованими типорозмірами складових частин.

Коефіцієнт повторюваності може бути визначений за однією з наступних формул:

, або ,

Показник патентного захисту виробу визначається за формулою:

,

де П – загальна кількість складових частин у даному виробі;

m – число груп значимості (залежно від призначення і характеру конкретного виробу всі його складові частини можуть бути розділені на кілька (звичайно 2 або 3) груп значимості);

– коефіцієнт вагомості i-ї складової частини виробу, захищеної патентами і свідченнями усередині країни, за групами значимості;

П_fi – кількість i-х складових частин виробу, захищених патентами і свідченнями в країні, за групами значимості.

Показник патентної чистоти виробу визначається за формулою:

,

де – коефіцієнт вагомості i-ї складової частини виробу, що підпадає під дію патентів у даній країні, за групами значимості;

– кількість i-х складових частин виробу, що підпадають під дію патентів у даній країні, за групами значимості.

Показник мінімальної величини питомих експлуатаційних приведених витрат для різної кількості років експлуатації до капітального ремонту, що дозволяє прийняти обґрунтоване рішення щодо ефективності випуску альтернативного варіанту довговічності машини (устаткування), визначається за формулою:

,

де V_ПЕ – питомі експлуатаційні витрати для того або іншого варіанту довговічності машини (устаткування), грн;

Ц_НМ – ціна машини (устаткування), грн.;

В_КР – вартість капітального ремонту, грн.

– середньорічні експлуатаційні витрати, грн.;

К_С – сукупні капітальні вкладення в сферу експлуатації, грн.;

Е_Н – нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень;

t – нормативний термін служби машини (устаткування), років;

П_НМ – продуктивність машини (устаткування) за весь термін служби, ум. од. наробітку.

Програма оцінки і контролю якості повинна полягає у встановленні норм за кожною складовою й у розробці індикаторів, що дозволяють стежити за дотриманням цих норм. При цьому кожна складова представляє можливий напрямок диференціації товару стосовно конкурентів.