МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ЦЕНТРАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ З ВИЩОЇ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ

ВИЩИЙ ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД УКРАЇНИ

«УКРАЇНСЬКА МЕДИЧНА СТОМАТОЛОГІЧНА АКАДЕМІЯ»

БЕЗПЕКА

ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

навчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів ІІІ – ІУ рівня акредитації

Спеціальності: 7.110101 – «Лікувальна справа»

7.110104 – «Педіатрія»

7.110105 – «Медико-профілактична

справа»

Полтава – 2008

УДК

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ЦЕНТРАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ З ВИЩОЇ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ

ВИЩИЙ ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД УКРАЇНИ

«УКРАЇНСЬКА МЕДИЧНА СТОМАТОЛОГІЧНА АКАДЕМІЯ»

БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів ІІІ – ІУ рівня акредитації

Спеціальності: 7.110101 – «Лікувальна справа»

7.110104 –«Педіатрія»

7.110105 – «Медико-профілактична

справа»

Рекомендовано центральним методичним кабінетом з вищої медичної освіти МОЗ України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів ІІІ – ІУ рівня акредитації (протокол № від « « « 2008 р.)

Полтава – 2008

УДК

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів ІІІ – ІУ рівня акредитації.

Підготували: проф. Катрушов О.В., доц. Матвієнко Т.М., доц. Нечепаєва Л.В., к.мед.н. Буря Л.В., к.мед.н. Подзорова А.В., к.мед.н. Саргош О.Д., викладач Коваленко Т.І.

Під загальною редакцією:

• д. мед. наук, завідувача кафедри загальної гігієни, екології та охорони праці в медицині проф. Катрушова О.В.

Навчальний посібник представлений у повній відповідності до програми навчальної дисципліни «Безпека життєдіяльності».

Посібник розрахований на студентів вищих навчальних закладів ІІІ – ІУ рівня акредитації. Спеціальності: 7.110101 – «Лікувальна справа», 7.110104 –Педіатрія», 7.110105 – «Медико-профілактична справа».

Рецензент:

Д. мед. наук, проф. Коробчанський В.О. – зав. каф. загальної гігієни та екології №1 Харківського державного медичного університету.

З М І С Т

Тема 1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності	5
Тема 2. Фізіологічні та психологічні чинники безпеки життєдіяльності сучасної людини	20
Тема 3. Негативні фактори середовища життєдіяльності та їх вплив на здоров’я людини	40
Тема 4. Валеологічні та синологічні засади формування безпеки життєдіяльності	54
Тема 5. Шкідливі звички та пов’язана з ними небезпека життєдіяльності людини	72
Тема 6. Безпека харчування як складова безпечної життєдіяльності людини	91
Тема 7. Небезпечні та життєво небезпечні інфекційні захворювання у практиці медичного працівника	104
Тема 8. Професійні шкідливості у життєдіяльності лікаря	117
Тема 9. Підсумковий модульний контроль. Тести. Задачі.	133

Тема 1

Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

1. Актуальність теми: Сучасна людина живе у світі природних, техногенних, соціальних та інших небезпек, які постійно загрожують її здоров'ю, інколи і життю. За таких обставин безпека життєдіяльності, як і безпека самої людини, стає першорядною. Для майбутнього спеціаліста є важливим вивчення можливих небезпек, закономірностей їх проявлення, способів попередження та захисту від них.

2. Конкретні цілі:

Знати, засвоїти: основні поняття безпеки життєдіяльності (а = II).

Вміти, оволодіти: навичками розпізнавання небезпек, факторів навколишнього середовища, що впливають на людину (а = III)

3. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)

Назви попередніх дисциплін	Отримані навики
Хімія Фізика М. біологія Фізіологія Анатомія людини	Визначати основні принципи безпечної життєдіяльності людини. Аналізувати і оцінювати небезпечні для життя, здоров'я і професійної діяльності ситуації та самостійно приймати рішення про вжиття термінових заходів.

4. Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття.

4.2. Теоретичні питання до заняття:

1. Життєдіяльність як фізіологічно-структурне поняття.

2. Взаємозв'язок життєдіяльності з навколишнім середовищем у системі «людина-середовище-діяльність».

3. Основні поняття та визначення безпеки життєдіяльності.

4. Небезпечні, шкідливі, нейтральні та необхідні фактори.

5. Поняття безпеки, небезпеки, ризику та їх взаємозв'язки.

6. Класифікація негативних чинників і визначення їхнього рівня в індивідуальній діяльності.

7. Методика прогнозування можливості виникнення негативних чинників.

8. Принципи, методи та засоби забезпечення безпечної життєдіяльності.

Зміст теми:

Життєдіяльність як фізіологічно-структурне поняття.

Під життєдіяльністю людини слід розуміти властивість людини не просто діяти в життєвому середовищі, яке її оточує, а процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей, суспільства і людства загалом в єдності їхніх життєвих потреб і можливостей.

Усвідомлення кінця і єдиності людського буття сприяє проясненню змісту і цінності людського життя. Усвідомлення неповторності кожної його миті здатне прояснити міру відповідальності людини за свої справи, зрозуміти її призначення і ціль життя. Тому кожна людина повинна піклуватися про безпеку свого життя і життя людей, що її оточують, про своє здоров'я і довголіття, не марнуючи його.

Мета життя людини виявляється в різноманітних видах діяльності — у роботі, вихованні, сімейному житті, захопленні наукою, літературою і мистецтвом, в активній суспільній діяльності і т. ін. При цьому праця — не самоціль, а реальна основа створення об'єктивних умов для того, щоб кожна людина могла проявити себе, розвивати свої здібності, реалізувати таланти.

Діяльність розуму вирізняється значимістю і цінністю і містить у собі насолоду, яка підсилює енергію. Саме до такого життя й повинна прагнути людина.

Взаємозв'язок життєдіяльності з навколишнім середовищем у системі «людина-середовище-діяльність».

На межі тисячоліть проблема безпечної життєдіяльності стала однією з основних проблем світової спільноти. Відтак Організація Об'єднаних Націй визначила лейтмотивом своєї діяльності на найближчі роки, поряд з проблемами безпеки держав, вирішувати не менш гострі питання безпеки особи.

Причини, які зумовили актуалізацію безпеки життєдіяльності, сьогодні детально вивчаються й аналізуються. Серед них вирізняють виснаження природних ресурсів, зростаюче забруднення довкілля, демографічний вибух, низький рівень екологічної та технічної культури. У світовій спільноті вже розробляються наукові, економічні та правові засади стійкого розвитку суспільства, яке б могло гарантувати безпеку життєдіяльності.

Змінюється також саме розуміння проблеми безпечної життєдіяльності.

До останнього часу поняття забезпечення безпечної життєдіяльності ґрунтувалося на концепції абсолютної безпеки. Її суть полягала в тому, що з розвитком науково-технічного прогресу людство навчиться пізнавати всі закономірності природних явищ, записувати їх у вигляді математичних формул, відтворювати у технологічних процесах і за допомогою чутливих датчиків та потужних комп'ютерів контролювати й прогнозувати розвиток як природних явищ, так і технологічних процесів, уникаючи можливих небезпечних ситуацій. Проте життя засвідчує неспроможність цієї концепції.

Наприкінці XX ст. світова наукова спільнота переходить до іншої концепції забезпечення безпеки життєдіяльності, протилежної попередній - до концепції допустимого ризику. Суть її полягає в тому, що будь-яке середовище перебування людини, яке володіє енергією, хімічно чи біологічно активними речовинами або іншими чинниками, несумісними з умовами життя, має потенційні небезпеки. Кожна така небезпека має свій логічний процес розвитку до реального небажаного наслідку. Оскільки передбачити з цілковитою гарантією цей розвиток неможливо, то при переході від концепції абсолютної безпеки до концепції допустимого ризику змінюється роль особи у забезпеченні власної та суспільної безпеки.

Згідно з концепцією абсолютної безпеки, людині відводилася пасивна роль. Досить знати і виконувати правила з техніки безпеки, щоб середовище перебування людини вважалося повністю безпечним. Про відповідність таких правил певній виробничій ситуації повинен подбати інженер-конструктор нової техніки чи організатор тих чи інших робіт. Це призводило до зниження відповідальності особи за власну та колективну безпеку.

Згідно з концепцією допустимого ризику, середовище перебування людини завжди є потенційно небезпечним, тому недостатньо знати певну кількість правил, які регламентують поведінку людини в ситуаціях. Життя складніше, ніж ми його знаємо, і може призвести до ситуації, для якої правила ще не розроблені. Недаремно спеціалісти з безпеки праці стверджують, що чимало правил з техніки безпеки "написані кров'ю", тобто застерігаюче правило виникає лише після нещасного випадку.

Безперечно, рівень знань населення з питань охорони праці, безпеки руху, пожежної та радіаційної безпеки, цивільного захисту за останні десятиріччя зріс, однак він ще не є достатнім. Сьогодні із збільшенням технічної оснащеності виробничого та побутового середовища і зростанням антропогенного впливу на довкілля розвиток потенційних небезпек не завжди передбачуваний. Звичайно він проходить не в одну, а в декілька стадій, які можуть бути розділені як відстанню, так і часом, й тому їх важко простежувати у всій послідовності. Виживання людства потребує не тільки глибокого осмислення небезпек, які породжуються не­гативними наслідками науково-технічного прогресу, а й нового погляду на них. Майбутнє людства залежить не стільки від вирішення технічних проблем безпеки життєдіяльності, скільки від зміни внутрішньої суті людини, трансформування її життєвих цінностей.

Відтак навчання з питань безпеки життєдіяльності треба розглядати як формування гуманного світосприйняття, елементів технічної та екологічної культури, переконань про можливість встановлення гармонійних відносин між людиною, технікою і природним середовищем та підвищення відповідальності особи за збереження власного й суспільного здоров'я і життя.

При такому підході до забезпечення безпеки життєдіяльності і зниження рівня ризику необхідно, щоб суспільна свідомість адекватно відображала сукупність наявних потенційних небезпек, а наукова спільнота володіла знаннями про закономірності їхнього розвитку і вміла їх відвернути та знизити ризик до допустимого рівня. Особлива роль у цьому відводиться вищій освіті, яка, згідно з критеріями підготовки студентів з питань безпеки життєдіяльності, повинна формувати у майбутніх спеціалістів вміння не тільки забезпечити індивідуальний захист від шкідливого і небезпечного впливу довкілля, а й організувати захист певних соціальних груп людей.

"Всі наші біди - від напівосвіченості"- стверджував М. Монтень (1533-1592). Ця теза висвічує сучасний стан безпеки людства