2. Типи грошовий систем

Тип грошової системи залежить від форми організації грошового обігу в країні. Первісний тип грошового обігу пов'язаний з викорис­танням металевих грошей.

Перші монети з'явилися в Китаї та в стародавній Лідійській дер­жаві у VII ст. до н. е., перші паперові гроші існували в Китаї у VIII ст. до н. е. У 1500 р. уряд Китаю змушений був зупинити випуск паперо­вих грошей через труднощі, пов'язані з їх надлишком та інфляцією.

У XVI—XVIII ст. існувала система біметалізму, тобто в обігу одно­часно перебували монети із золота й срібла. Біметалізм мав три різно­види:

• система паралельних валют (співвідношення між монетами вста­новлювалося стихійно);

• система подвійної валюти (співвідношення між монетами вста­новлювалося державою);

• система "кульгаючої" валюти (срібні монети були знаком золота).

Між сріблом і золотом встановлювалося певне співвідношення. З часом ціни, зокрема й на ці монети, змінювалися і встановлене спів­відношення втрачало силу, що зумовлювало зникнення з обігу одно­го з видів грошей. На основі цього було виведено закон Коперника-Грешема: "погані" гроші витісняють з обігу "добрі". При біметалізмі "поганими" вважа­лися гроші, вартість яких на ринку цінних металів була нижчою за їх офіційну грошову вартість, а "добрими" були гроші, які коштували дорожче за офіційну ціну.

Витіснення "добрих" грошей "поганими" зумовило перехід від біметалізму до монометалізму — грошової си­стеми, у якій роль грошей виконує один метал. Найпоширенішим став золотий монометалізм, а його найдосконалішою формою — золото­монетний стандарт.

Майже все XIX і частина XX ст. пов'язані з пануванням системи золотого стандарту. Що ж до точних дат, то тут існує деяка невизна­ченість. Вважають, що епоха золотого стандарту почалася в Англії наприкінці XVIII ст., хоча законодавче його закріплено у 1816р. Стверджують також, що епоха золотого стандарту починається з 1821 р., коли Британська імперія зробила фунт стерлінгів конверто­ваним у золото. Незабаром і США конвертували долар. Перша світо­ва війна істотно підірвала систему золотого стандарту в більшості країн світу. У США, наприклад, вона перестала існувати в 1933 р., тоб­то після Великої депресії. Тому дехто вважає цей період закінчен­ням епохи золотого стандарту. Та фактично елементи цієї системи існували й після Другої світової війни, і лише у 1971 р. вона зникла остаточно, коли у США припинили купівлю-продаж золота за фіксо­ваними цінами.

Для системи золотомонетного стандарту характерні карбування й обіг золотих монет, вільний розмін паперових грошей на золо­то відповідно до встановленого законом вмісту металу в грошовій одиниці.

Розквіт золотого стандарту належить до кінця XIX — Початку XX ст. Саме в цей період багато країн здійснили грошові реформи. Показовою щодо цього є грошова реформа у царській Росії в 1897 р., коли в обіг було запроваджено золоті рублі, які вільно обмінювали­ся на паперові гроші. Рубль дорівнював 0,77 г золота. Для порівнян­ня: золотий вміст долара становив 1,6 г, фунта стерлінгів — 7,3, фран­ка — 0,29 і марки — 0,25 г золота.

З початком Першої світової війни золото поступово перестає ви­конувати функцію загального еквівалента, грошового товару. Цей процес був дуже тяжким. Війна потребувала багато коштів, виникали дефіцити державних бюджетів, що підірвало золотогрошову систему. У більшості країн золоті монети вилучаються з обігу. У по­воєнний період золотомонетний стандарт залишився лише у США. В Англії і Франції було запроваджено золотозливковий стандарт, за якого монети в обіг не випускалися, але забезпечувався обмін банкнот на золоті зливки. Стандартна вага зливків становила 12,5 кг. Де­які країни запровадили систему золотодевізного стандарту. Така система не передбачала прямого обміну національних грошо­вих одиниць на золото, але їх можна було обмінювати на іноземну (девізну) валюту, розмінну на золото.

Система золотодевізного стандарту, юридично оформлена рішен­ням Генуезької конференції(1922 р.), існувала недовго. У період сві­тової економічної кризи 1929-1933 рр. вона зазнала краху.

Важливим кроком до зниження ролі золота стала Бреттон-Вудська угода (1944 р.) країн антигітлерівської коаліції. Згідно з цією угодою світовими резервами та розрахунковими валютами нарівні із золотом були дві національні валюти — долар США та фунт стерлінгів Англії. Отже, монополії золота в міжнародних розрахунках було покладено край. Водночас США зобов'язалися підтримувати розмін паперових доларів на золото за офіційною ціною 35 дол. за унцію, але тільки для центрального банку та урядових установ інших країн. Висування долара на роль світових грошей потребувало зміцнення його позицій. З цією метою країни — члени Бреттон-Вудської валютної системи встановили твердий паритет своїх валют щодо долара і зобов'язали­ся підтримувати за допомогою валютної інтервенції курси валют на рівні цих паритетів, не допускати відхилень більш як на 1 %.

Бреттон-Вудська валютна система впродовж 50—60-х років спри­яла розвитку міжнародних економічних відносин. Однак вона мала глибокі внутрішні суперечності. Розмін паперових грошей на золото за офіційною ціною був непідсильним тягарем для США. У 1970р. короткостроковий борг США у 6 разів перевищив золотий запас.

Майже монопольна влада долара на світовій арені не сприяла підне­сенню могутності об'єднаної Європи і Японії. Спроби вийти з цього становища привели до реалізації ідеї Дж. Кейнса створити "регульо­вану валюту". Такою валютою стала СПЗ - спеціальні права запозичення — штучна валютна одиниця, випуск якої почався з 1 січня 1970 р. Спочатку ця грошова одиниця була прив'язана до золота, її золотий вміст становив 0,888671 г і прирів­нювався до долара США. Після девальвації долара у 1971 і 1973 р. курс СПЗ збільшився проти долара в 1,2 раза. Пізніше відмовилися від золотого вмісту і почали визначати вартість СПЗ на основі се­редньозваженої величини ринкових курсів п'яти валют — долара США, німецької марки, французького франка, англійського фунта стерлінгів, японської єни.

Економічна криза на початку 70-х років змусила вжити рішучих за­ходів, щоб стабілізувати ситуацію з доларом. З посиленням інфляції різко підвищився попит на золото. Населення прагнуло придбати його для захисту від інфляції. Ринкова ціна золота з 35 дол. за унцію в 1970р. підвищилася майже до 160 дол. у 1974р. Якщо до 1971 р. США утримували долар на фіксованому рівні, то в 1971 р. було ого­лошено, що це зобов'язання не виконуватиметься. На цьому епоха золотого стандарту закінчилася.

Як оцінюють епоху золотого стандарту? Національна комісія США із золота і золотого обігу та Енциклопедія американської еко­номічної історії називають її періодом найбільшого розквіту амери­канської історії. Інвестиції у капітальні кошти були надзвичайно високі, майже не було безробіття, реальні виробничі витрати та витрати обігу знижувалися швидкими темпами.

Система золотого стандарту забезпечувала стабільність як у внутрішній, так і в зовнішній економічній політиці. У цьому її переваги. Водночас золотий стандарт мав певні недоліки. По-перше, стало не­можливо здійснювати незалежну грошово-кредитну політику, спрямо­вану на вирішення внутрішніх проблем країни. По-друге, у воєнні часи, коли різко підвищилася потреба у коштах, збільшення випуску па­перових грошей поставило під сумнів конвертованість їх на золото. Країни, які намагалися у такій ситуації зберегти конвертованість па­перових грошей на золото, швидко втрачали свій золотий запас.

Ось чому в січні 1976 р. у Кінгстоні (Ямайка) було підписано угоду, яка поклала початок новій — четвертій світовій системі — ямайській. Ця угода набрала чинності з 1 квітня 1978 р. Основними ознаками нової системи було, по-перше, витіснення золота з міжнародних розрахунків шляхом ліквідації золотих паритетів валют і встановлення офіційної ціни на золото. Міжнародний валютний ринок припинив приймати золото як оплату квот і відсотків за кредити. По-друге, офіційно було визнано "плаваючі" валютні курси, тобто курси, які встановлюються на валютному ринку залежно від купівельної спро­можності, попиту та пропозиції. По-третє, ямайська угода хоча фактично й зафіксувала переважне становище долара США, але нарівні з доларом міжнародними резервними та розрахунковими валюта­ми визнано євро, швейцарський франк та японську єну.