Модулі 2-3:

3	Загальна характеристика звукового складу української мови. Милозвучність української мови – характерна ознака всіх її стилів.	09.09.2014
4	Норми вимови. Орфоепічні норми – правильна вимова голосних і приголосних звуків, звукосполучень і наголосу в словах.	10.09.2014
5	РЗМ. Конспект як різновид стислого переказу висловлювань, що сприймаються на слух. Конспект прочитаного.	16.09.2014
6	РЗМ. Тематичні виписки, план (складний), тези.	17.09.2014

Урок 3. Звуковий склад української мови.

Милозвучність – характерна ознака всіх стилів.

Теоретичний матеріал:

Розділ науки про мову, що вивчає звуки мови і мовлення, їхні властивості та зміни в мовному потоці, називається фонетикою. Вивченням правильної вимови займається орфоепія.

Найменшою одиницею мови та мовлення є звук. Звуки творяться органами мовлення. Всього в українській мові 38 звуків, з яких 6 – голосні (утворюються тільки за допомогою голосу) і 32 приголосних. Приголосні утворюються за допомогою голосу та шуму (сонорні та дзвінкі) або тільки шуму (глухі). Сонорні: [р] [р’] [л] [л’] [м] [н] [н’] [й].

Приголосні звуки бувають тверді і м’які. У процесі мовлення вимовляється більша кількість звуків (за рахунок напівпом’якшених приголосних, наближення ненаголошених голосних до іншого звуку).

Основний принцип українського правопису - фонетичний, тому переважно читаємо, як написано. Українська мова повнозвучна - у ній немає коротких звуків; дзвінкозвучна - глухі у кінці слова чи складу не оглушуються [казка], а не [каска], ['лід], а не [літ] (хоча є окремі випадки уподібнення: [к'іхт'і] - кігті, [йаґбй] – якби).

Українські голосні звуки вимовляються чітко, у ненаголошеній позиції отримують лише призвук: [е^и], [и^е] та ненаголошений о перед складом з наголошеним у та наголошеним і вимовляється як [о^у]: [ко^ужýх], [го^улýбка], [то^уб’і], [со^уб’і].

Закон милозвучності української мови вимагає усунення насамперед збігу голосних, а потім – збігу приголосних.

Точна передача на письмі вимови звуків з тими змінами, яких звук зазнає у процесі мовлення, за допомогою спеціальних графічних знаків - транскрипція.

Основні правила фонетичного запису слова такі:

1. Не вживаються великі букви, букви я, ю, є, ї, щ, ь. Розрізняємо звуки [г] і [ґ].

2. Текст чи слово, що транскрибується, береться у квадратні дужки.

3. Значки е^и, и^е, о^у використовуються для передачі слабкої (ненаголошеної) позиції голосних: [се^ило].

4. Скісна рисочка над голосним позначає наголос: [é].

5. Менша скісна рисочка вгорі після приголосного означає м’якість [лʹ].

6. Кома вгорі після приголосних передає напівпом’якшення [в’].

7. Для позначення довготи звука вживається двокрапка [н:].

8. Для позначення злитої вимови використовується дужка вгорі (над буквами).

9. Одна вертикальна риска - звичайна пауза, дві - тривала на межі речення, бо не використовуються розділові знаки.

10. Слова у транскрипції не переносяться.

13. Одноосновні прийменники, сполучники, частки з наступним словом пишуться разом: [йáґже] (як же), [бе^изтéбе^и] (без тебе).