Лабораторна робота № 1 Тема: складання первинного геологічного опису території по картах

Мета: практичне засвоєння прийомів використання карто­графічного матеріалу при екологічних дослідженнях.

План

1.1 Основні теоретичні положення

1.2 Порядок виконання роботи

1.3 Звітність

1.4 Контрольні питання.

Завдання:

▲ набуття практичних навиків з фізико-географічного опису досліджуваної території;

▲ набуття практичних навиків з геологічного опису досліджуваної території.

Вихідні матеріали:

Лабораторна робота виконується з таких вихідних даних:

▲ навчальні геологічні карти масштабів 1:25000-1:200000;

▲ геологічний розріз;

▲ стратиграфічна колонка;

▲ умовні позначення.

Робота виконується кожним студентом окремо за варіантами.

1.1 Основні теоретичні положення

Мета використання карт – це одержання з карт якісних і кількісних характеристик явищ, оціночних показників, вивчення структури взаємозв'язку, динаміки явищ, прогнозування їх розміщення і розвитку, тобто пізнання довкілля. Метод використання карт для пізнання зображених на них явищ називається картографічним методом досліджень. До нього належать такі групи прийомів.

Науковий опис по картах. Це фіксація результатів якісного і кількісного аналізів, зображених на картах явищ і процесів у формі текстів.

Графічні прийоми. Це побудова по картах різного типу профілів, графіків, діаграм, блок-діаграм та інших двох- і тримірних графічних моделей.

Графоаналітичні прийоми. Це вимірювання по картах координат, довжин, висот, площин, об'ємів, кутів і розрахунки різних показників форми і структури об'єктів і явищ.

Прийоми математично-картографічного моделювання. Це побудова і аналіз математичних моделей по даних, які зняті з карти, створення нових похідних карт на основі математичних моделей.

Наукові описи, які складені по картах або по серії карт, повинні дотримуватись таких правил:

▪ логічність, упорядкованість і послідовність опису;

▪ відбір і систематизація фактів;

▪ уведення в опис елементів порівняння, аналогії, співстав­лення з використанням кількісних характеристик;

▪ об'єктивна оцінка явищ або процесів, що описуються з точки зору конкретного завдання, яке виконується за допомогою карти;

▪ чітке формулювання висновків і рекомендацій.

Описи по картах, як правило, доповнюють цифровими даними, таблицями, які забезпечують наочність певних висновків і рекомендацій. Опис по картах часто використовують для загаль­ного ознайомлення з досліджуваною територією. Визначення раціональної методики відбору картографічних матеріалів для рішення екологічних завдань на початковому етапі досліджень.

При фізико-географічному описі перш за все треба звернути увагу на рельєф місцевості. Рельєф – це сукупність усіх форм земної поверхні, які утворились під дією різнонаправлених ендогенних (внутрішніх) і екзогенних (зовнішніх) геологічних процесів на земну кору. За розмірами рельєф поділяють на великі (макро-), середні (мезо-) і дрібні (мікро-) форми. Великі форми рельєфу – це гірські хребти, гори, великі долини; середні – відроги гірських хребтів, пагорби, невеликі долини, западини; дрібні – невеликі форми, які мають розміри декілька метрів. По відношенню до площини обрію форми рельєфу поділяються на додатні і від'ємні. Додатні – форми, які підіймаються над місцевістю, від'ємні – вгнуті форми, що утворюють пониження місцевості. До додатних форм належать гори, гірські хребти, пагорби і т.і. До від'ємних – западини, долини, яри, балки тощо. Опис рельєфу починають з макрорельєфу. Спочатку встанов­люють загальний характер макрорельєфу, вказуючи його форми. Наприклад, гірський район, рівнина, плоскогір'я, вододільне плато і т.і. Для гірських районів вказують висоту гірських хребтів з підрозділом на середньогірські – від 500 до 1500 метрів над рівнем моря, високі нагір'я – від 1500 до 3000 метрів, високі гори – більше 3000 метрів При характеристиці рівнинних форм макрорельєфу розрізняють типи рівнин. Звичайно йде мова про підвищені рівнини з максимальним підняттям 200-600 метрів над рівнем моря, низовина – до 200 метрів, западина – нижче рівня моря.

На картах, крім горизонталей, які проходять через точки місцевості з однаковими значеннями, обов'язково є характерні точки – відмітки висот. У цих точках значення даються в абсо­лютних відмітках. У формах рельєфу розрізняють основні орографічні лінії: вододіли і тальвеги. Вододіл – лінія або смуга місцевості, яка поділяє поверхневий стік протилежних схилів. Тальвег – лінія, яка з'єднує найнижчі точки дна долини.

Гідромережа має дуже важливе значення для досліджування району. На картах масштабів 1:25 000 – 1: 100 000 звичайно наносяться усі ріки і струмки, канали, каналізовані ділянки рік. Озера і ставки показують при площі більше за 1 кв. мм (на карті). При меншій площі озера і ставки показують лише тоді, коли вони мають або лікувальне значення, або розташовані у безводних місцях. При аналізі річкової мережі досліджуваного району необхідно звернути увагу на розповсюдження і загальний малюнок річкової мережі. Мають велике значення напрямок течії річки, її притоки, наявність алювіальних відкладів (давніх і сучасних), їх розповсюдження, наявність заплави та її розміри, наявність старих русел, заплавних озер, боліт, ширина і довжина долини річки, схили долини, їх форма, розчленованість, крутизна. Наявність на ріках мостів, переправ, пляжів, урвищ також має велике значення. Зображення рік, як правило, супроводжується позначками або підписами, які характеризують напрямок течії, глибину і т.і.

Шляхи сполучень: залізничні, автомобільні, польові дороги, станції, вокзали, роз'їзди відображаються на картах масштабів 1:75 000 – 1:100 000 повністю. У малообжитих районах показуються в'ючні та пішохідні стежки. Лісові дороги, як правило, показують більш старанно і детально порівняно з польовими.

Населені пункти – важливий елемент будь-якої карти. Вони характеризують ступінь засвоєння території, її економічний розвиток. В основу класифікації населених пунктів покладені такі ознаки: тип поселення, кількість мешканців, політико-адміністративний поділ. Зображення населених пунктів залежить від масштабу карти: більший великий масштаб дає можливість пока­зувати план заселеної території, а дрібний масштаб – тільки кружки різних типів, які характеризують різну кількість мешканців у даному населеному пункті.

При фізико-географічному описі бажано дотримуватись такої схеми:

▪ географічне положення фрагмента геологічної карти;

▪ загальний характер рельєфу території;

▪ районування досліджуваної території з типів рельєфу;

▪ максимальні і мінімальні відмітки висот;

▪ структурні одиниці макро-і мезорельєфу;

▪ головні вододіли і вододільні підняття; їх напрямки, форма, розміри і абсолютні відмітки;

▪ головні водотоки, тальвеги і долини, їх напрямки, форми, розміри, нахили; відмітки висот характерних точок джерел, злиття, різних заворотів русел; наявність приток, їх кількість та інша інформація, яку можна зняти з карти;

▪ для річок, долина яких повністю знаходиться на досліджуваній території, вказати джерела, середні течії, гирла;

▪ вказати тип кожної річки: гірський, рівнинний;

▪ для озер, ставків, боліт вказати місце знаходження, тип і площу;

▪ яри, зсуви, осипання та інші екзогенні геологічні утворення; їх щільність, протяжність і глибина урізання;

▪ антропогенні форми рельєфу;

▪ існуючі виробки корисних копалин; кар'єри, терикони, свердловини тощо;

▪ населені пункти: кількість населених пунктів, їх назви і розташування;

▪ типи населених пунктів: місто, селища міського типу, селища сільського типу;

▪ шляхи сполучень: наявність розміщення, напрямки залізничних, автомобільних та грунтових доріг, через які населені пункти вони проходять;

▪ споруди, що можуть супроводжувати шляхи сполучень,

▪ інші шляхи сполучень: трубопроводи, газопроводи тощо.

Геологічна карта дозволяє сприймати геологічну будову місцевості у тримірному вимірі й говорити про будову земної кори на значних глибинах. На геологічних картах показані умовними позначками площа і місця розповсюдження різних за віком і літологічним складом гірських порід, їх залягання, характер дислокованості.

Шаруваті товщі на геологічній карті розчленовані по віковій ознаці: гірські породи, які мають різний склад, але однаковий вік, показують одним кольором. Для зручності користування геологічними картами усі умовні позначення уніфіковані.

Геологічний опис починається з дуже уважного вивчення умовних позначень. З геологічної карти зняті відклади четвертинного віку і показані породи, які залягають безпосередньо під ними. Четвертинні відклади показані лише у районах, де невідомо, які породи залягають під ними, або вони мають дуже великі товщі, або в долинах річок. Після вивчення системи умовних позначань треба дуже уважно вивчити по карті райони виходу порід різного віку. Для цього необхідно поступово проглянути весь фрагмент геологічної карти із заходу на схід і визначити найбільш великі райони розповсюдження порід різного геологічного віку, починаючи з найдавніших до сучасних.

Вивчення стратиграфічної колонки дозволяє зробити висновки про геологічну історію досліджуваного району. За допомогою стратиграфічної колонки робиться літолого-стратиграфічна характеристика району. Опис починається з найбільш давніх порід. Вказується вік, товщина та літологічна характеристика кожної стратиграфічної одиниці. Обов'язково в описі проставляється стратиграфічна індексація відкладів і узгодженість залягання між окремими шарами. Після того, як закінчився опис стратиграфічної колонки, обов'язково дається опис четвертинних відкладів: літологічна характеристика і розташування на місцевості.

Наступним етапом роботи є вивчення тектонічної будови даного району. Окремо описуються ділянки із складчастим, нахиленим та горизонтальним заляганнями порід. Визначаються тип розломів, їх вік, напрямок, супідрядність і розташування на місцевості. Ретельно вивчаються наявність, розповсюдження та форми залягання інтрузивних порід. Це дає можливість зробити висновки про інтенсивність гороутворення, яке супровод­жувалось впровадженням в осадові породи вивержених утворень (абісальних магматичних порід – інтрузій), визначити епоху складкоутворення досліджуваної території.

Вираховується кількість структурних поверхів.

Після опису підрозділу можна зробити висновки про те, до якого з трьох категорій структур належить цей фрагмент геологічної карти: до щитів, платформ, складчастих зон.

Досить велике місце у геологічному опису зазвичай займає глава про корисні копалини. Для більш повного опису треба ще раз уважно продивитись стратиграфічну колонку, умовні позначення та наявність пробурених свердловин в межах досліджуваної ділянки. Якщо на карті є пробурені свердловини, обов'язково вказати їх розташування і описати розріз кожної свердловини. Опис корисних копалин починати з більш важливих для народного господарства. Визначити на карті місця виходу на денну поверхню порід, з якими пов'язані корисні копалини.

При геологічному описі бажано дотримуватись такої схеми:

Літолого-стратиграфічна характеристика розрізу:

▪ літологічна характеристика;

▪ інтрузивні утворення;

▪ прояви молодого вулканізму;

▪ четвертинні відклади.

Тектоніка:

▪ тип складчастості;

▪ типи і види складок;

▪ розривні порушення;

▪ кількість структурних поверхів;

▪ епоха складкоутворення;

▪ категорія структури;

▪ наявність на фрагменті карти пробурених свердловин;

▪ наявність на карті закартованих родовищ корисних копалин;

▪ наявність на карті рудопроявів;

▪ наявність прогнозних структур для пошуків нафти, газу, води;

▪ наявність будівельних матеріалів.