Контрольні запитання
1. За допомогою яких пристроїв ведуть контроль за дотриманням режиму праці і відпочинку водіїв?
2. Які параметри руху повинен реєструвати контрольний пристрій за дотриманням режиму праці і відпочинку водіїв?
3. Як встановлюється контрольний пристрій за дотриманням режиму праці і відпочинку водіїв на транспортному засобі?
4. Які дії водіїв у разі, якщо експлуатація контрольного пристрою за дотриманням режиму праці і відпочинку водіїв неможлива через його технічну несправність?
5. Які органи здійснюють контроль за дотриманням режиму праці і відпочинку водіїв при перевезеннях?
Практична робота № 8
Побудова графіків руху автомобіля і роботи водіїв
Мета: закріплення навичок розробки графіків руху автомобіля і роботи водіїв у різних формах.
Задача
Дано маршрут (практична робота №1).
Завдання
Побудувати об'єднаний графік руху автомобіля і роботи водіїв на маршруті в табличній формі. Приклад графіка в табл. 8.1)
Таблиця 8.1
Пропонований варіант організації перевезень по ЕСТР (фрагмент)
Оформити звіт з розрахунками.
Методичні вказівки
Основні законодавчі і нормативно-правові документи, що регламентують режими праці і відпочинку водіїв.
Основні вимоги до режиму праці і відпочинку водіїв визначені Європейською угодою, що стосується роботи екіпажів транспортних засобів, що роблять міжнародні автомобільні перевезення (ЕСТР-AETR) від 1 липня 1970 р. Угода вступила в дію 5 січня 1976 р. Угода ЕСТР застосовується на території кожної договірної сторони, до кожного міжнародного автомобільного перевезення, здійснюваного транспортним засобом, зареєстрованим на території будь-якої договірної сторони (договірна сторона - країна, що підписала чи приєдналася до конвенції ЕСТР). В даний час таких країн нараховується 48: Албанія, Андорра, Вірменія, Австрія, Азербайджан, Бєларусь, Бельгія, Боснія і Герцеговина, Болгарія, Великобританія, Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Казахстан, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Молдова, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Російська Федерація, Словаччина, Словенія, Франція, Хорватія, Чехія, Швеція, Естонія, Югославія й ін.
Угода визначає, що кожна країна-учасниця угоди буде застосовувати на своїй території до міжнародних автомобільних перевезень, автотранспортними засобами країн, що не є сторонами цієї угоди, положення не менш строгі, чим викладені в названому документі.
Угода встановлює, що під час будь-якого міжнародного автомобільного перевезення підприємства і водії повинні дотримувати протягом усього періоду роботи, відпочинку і керування автотранспортним засобом розпорядження, встановлені державним законодавством у тому районі, де вони звичайно працюють. Однак жодна країна не повинна вимагати дотримання розпоряджень її державного законодавства підприємствами і службовим персоналом автотранспортних засобів іншої країни, якщо ці розпорядження є більш строгими, чим ті, котрі передбачені в угоді.
Угода містить умови, яким повинні відповідати водії транспортних засобів, що здійснюють міжнародні автомобільні перевезення, а також встановлює членам екіпажа цих засобів тривалість щоденного і щотижневого відпочинку, щоденну тривалість керування автотранспортним засобом, максимальний час безупинного керування, максимальну тижневу і двотижневу тривалість керування автотранспортним засобом.
У додатку до угоди приведений зразок особистої контрольної книжки, що повинен вести кожен водій, що виконує міжнародні автомобільні перевезення.
Угода передбачає, що водій повинний послідовно протягом дня відзначати в особистій контрольній книжці усі види своєї виробничої діяльності, а також години відпочинку. Протягом усього перевезення водій повинний мати контрольну книжку при собі і пред'являти її по кожній вимозі контролера.
Всі країни, що підписали угоду, узяли на себе також обов'язки по контролю за дотриманням водіями, зайнятими на міжнародних перевезеннях, вимог по регламентації режиму праці і відпочинку і вживати необхідних заходів у випадку їх порушення.
Відповідно до першого виправлення до угоди, що вступила в силу 3 серпня 1973 р., при наявності на транспортному засобі механічного контрольного пристрою (тахографа), що забезпечує реєстрацію часу керування членами екіпажа транспортним засобом, часу відпочинку, а також швидкості, пройденого відстані й інших параметрів, водії можуть цілком чи частково звільнятися від заповнення особистої контрольної книжки.
Вступив у силу 24 квітня 1992 р. другим виправленням до Угоди передбачена обов'язкова наявність на автотранспортних засобах, що виконують міжнародні перевезення вантажів і пасажирів, механічних контрольних пристроїв (тахографів), що забезпечують реєстрацію часу керування членами екіпажа транспортним засобом, часу відпочинку, швидкості руху, пройденого відстані й інших параметрів.
11 квітня 2007 р. на території ЄС набрали сили нові вимоги у відношенні режиму праці і відпочинку водіїв і новий регламент здійснення контролю за їх виконанням. Нові правила режимів праці і відпочинку визначені в Постанові № 561/2006 (ЄС) Європейського парламенту і ради від 15 березня 2006 р., а регламент здійснення контролю за їхнім виконанням визначений Директивою 2006/22/ЄС Європейського парламенту і ради від 15 березня 2006 р. Нові правила ЄС відрізняються від діючих правил ЕСТР (табл. 8.2).
Міжнародні перевезення у відношенні встановлення режиму праці і відпочинку водіїв регламентує Європейська угода стосовно праці екіпажів транспортних засобів, що здійснюють міжнародні автомобільні перевезення (далі – Угодою), що була укладена в Женеві 1 липня 1970 року, з виправленнями, останнє з яких набрало чинності 28 лютого 1995 року. Вимоги цієї Угоди враховує Положення про робочий час і час відпочинку водіїв автотранспортних засобів, затверджене Наказом Міністерства Транспорту України від 17.01.2002 р. № 18, дія якого розповсюджується на підприємства, установи й організації незалежно від організаційно – правових форм і форм власності, на яких працюють за трудовою угодою (контрактом) водії, а також на фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності, які надають послуги щодо перевезення пасажирів і вантажів автотранспортними засобами.
Право на здійснення автотранспортними засобами міжнародних перевезень пасажирів надається водіям, яким виповнився 21 рік.
Право на керування автобусами на міжнародних маршрутах мають водії, що останні три роки працюють водіями автобусів.
Мінімальний вік водія автотранспортного засобу, що здійснює міжнародні перевезення, повинен бути:
для автотранспортних засобів, припустима максимальна вага яких не перевищує 7,5 тонни, — не менше 18 років;
для інших автотранспортних засобів — не менш 21 року або не менше 18 років за умови, що ці особи мають посвідчення про одержання професійної освіти, що визнається договірною Стороною при застосуванні Угоди, відносно екіпажів автотранспортних засобів, що здійснюють міжнародні перевезення.
Вимоги Угоди не поширюються на міжнародні перевезення, що здійснюються автотранспортними засобами:
а) дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кг (7700 фунтів);
б) призначеними для перевезення пасажирів, у яких кількість сидячих місць, крім сидіння водія, не перевищує восьми;
в) що перевозять пасажирів на регулярних маршрутах, довжина яких не перевищує 50 км;
г) дозволена максимальна швидкість яких не перевищує 30 км;
д) Збройних Сил, органів цивільної оборони, пожежної служби і сил підтримки суспільного порядку або знаходяться в їхньому підпорядкуванні;
е) що використовують служби каналізації, водо-, газо- і електро-забезпечення, телеграфу і телефону, радіо й телебачення, захисту від повеней, а також для технічного обслуговування доріг, збору і видалення сміття, перевезення поштових відправлень, виявлення радіо-й телевізійних передавачів і приймачів;
є)що використовують під час надзвичайних обставин і рятувальних операцій;
ж) спеціальними, призначеними для медичних цілей і аварійних служб;
з) що здійснюють перевезення циркового або ярмаркового устаткування;
і) які є новими або переобладнані, ще не зданими в експлуатацію, а також, що проходять дорожні випробування з метою удосконалення техніки, ремонту або обслуговування;
к) що використовуються на перевезеннях вантажів для особистих потреб, для збору молока на фермах і повернення тари з-під молока й молокопродуктів, призначених для вживання тваринами.
Щоденна тривалість керування автотранспортними засобами водієм, між будь-якими двома періодами щоденного відпочинку або між щоденним періодом відпочинку і щотижневим періодом відпочинку, не повинна перевищувати дев'яти годин. Щоденна тривалість керування автотранспортними засобами може бути збільшена до 10 годин, але не більш двох разів на тиждень. При цьому сумарна тривалість керування автотранспортними засобами за два тижні підряд не повинна перевищувати 90 годин.
Не більше ніж через шість щоденних періодів керування автотранспортними засобами водій повинен одержати щотижневий відпочинок.
Щотижневий відпочинок може бути відкладений до кінця шостого дня, якщо загальна тривалість керування протягом шести днів не перевищує максимального часу, що відповідає шести щоденним періодам керування автотранспортним засобом.
У випадку міжнародних пасажирських перевезень, за винятком перевезень на регулярних маршрутах, замість термінів «шість», «шостого» і «шести», викладеним у другому та третьому абзацах цього підпункту, необхідно використовувати відповідно терміни «дванадцять», «дванадцятого» і «дванадцяти».
Перерва для відпочинку і їжі водіям надають тривалістю не менш 45 хвилин і не більш 2 годин, як правило, не пізніше чим через 4 години після початку роботи.
Після керування автотранспортним засобом протягом 4,5 годин водій повинен зробити перерву в керуванні у всякому разі на 45 хвилин, якщо не настає період відпочинку.
Ця перерва може бути замінена перервами тривалістю не менше 15 хвилин кожна, розподіленими протягом періоду керування автотранспортним засобом так, щоб у підсумку перерви складали не менше 45 хвилин. Водій під час перерви не повинен займатися ніякою виробничою діяльністю, крім забезпечення охорони автотранспортного засобу і вантажу.
Перерви, що дотримує водій, не можуть розглядатися як щоденні періоди відпочинку.
За кожні 24 години водій автотранспортного засобу при обліку робочого часу шляхом підсумовування повинен мати безперервний щоденний відпочинок тривалістю не менш 11 годин. Цей відпочинок може бути зменшений до 9 годин не більше трьох разів протягом одного тижня за умови, що до кінця майбутнього тижня водієві надається (компенсується) відповідний відпочинок після повернення з рейсу.
Якщо тривалість щоденного відпочинку не скорочується, то щоденний відпочинок може бути розділений на 2 — 3 окремих періоди протягом 24 годин, один із яких повинен бути не менше восьми годин з урахуванням того, що загальна тривалість відпочинку повинна складати не менш 12 годин.
При керуванні автотранспортним засобом принаймні двома водіями протягом кожних 30 годин кожному з них повинен надаватися відпочинок тривалістю не менш 8 годин підряд.
Щоденний період відпочинку може використовуватися безпосередньо на автотранспортному засобі, якщо на ньому є спальне місце і цей автотранспортний засіб знаходиться на стоянці.
Щотижневий відпочинок водія повинен складати 45 послідовних годин. Цей період відпочинку може бути скорочений:
до 36 послідовних годин, якщо його використовують в місці реєстрації автотранспортного засобу або в місці постійного проживання водія;
до 24 послідовних годин, якщо відпочинок використовують у будь-якому іншому місці.
Будь-яке скорочення тривалості відпочинку, зазначеного в абзацах першого, другого і третьому дійсного пункту, повинне бути компенсоване шляхом надання водієві протягом трьох тижнів відповідного часу відпочинку.
Щотижневий відпочинок, що починається протягом одного тижня і продовжується протягом майбутнього тижня, може бути приєднаний до часу відпочинку за один з цих тижнів.
При пасажирських перевезеннях щотижневий відпочинок може бути перенесений на наступний тиждень і приєднаний до щотижневого періоду відпочинку цього майбутнього тижня.
Будь який відпочинок при міжнародних перевезеннях, що використовується як компенсація за скорочення щоденного і (або) щотижневого відпочинку, повинен приєднуватися до іншого періоду відпочинку тривалістю не менше 8 годин і надаватися за вимогою водія в місці стоянки автотранспортного засобу або проживання водія.
При перевезеннях вантажів або пасажирів паромом або залізницею водій автотранспортного засобу повинен мати спальне місце, і його щоденний відпочинок може перериватися не більше одного разу. Ця перерва не повинна перевищувати однієї години до навантаження або після розвантаження. При цьому митні формальності включають в операції навантаження або розвантаження, а щоденний період відпочинку, що перервався, повинен збільшуватися на 2 години.
Розробка графіків руху автомобіля і роботи водіїв.
Графіки руху автомобіля і роботи водіїв розробляються на підставі результатів нормування тривалості рейса і припустимих режимів праці і відпочинку водіїв. Для розробки графіків потрібно систематизація вихідних даних, що узагальнюють по різних країнах з урахуванням можливих швидкостей руху і прогнозованих затримок у шляху проходження.
Як дату початку руху варто прийняти перше число місяця, визначеного завданням, а час вибрати з урахуванням мінімізації простоїв, зв'язаних з обмеженнями на рух у країнах проходження.
(Варто скласти попередній варіант графіка без прив'язки до календарного часу. Потім прив'яжіть графік до календарного моменту початку руху таким чином, щоб загальний календарний період часу на рух від пункту відправлення до пункту призначення по можливості не змінювався чи збільшився за рахунок обмежень мінімально.)
Таблиця 8.2
Порівняльна характеристика режимів водіння, перерв і відпочинку
