Ускладнення
Найбільш частим ускладненням оперізувального герпесу є постгерпетична невралгія. У 60% пацієнтів вона зберігається протягом 1 місяця після зникнення висипу, у 25 % - 3 – 6 місяців, у 15 % - більше 6 міс. Біль може виникнути через 30 днів – 6 місяців після відпадання кірочок.
Відносно рідкими ускладненнями оперізувального герпесу є енцефаліт та мієліт. Виникають ці ускладнення найчастіше у дітей до року, при генералізації процесу та на фоні імуносупресії. Захворювання звичайно проявляється через 1-2 тижні після появи висипу на шкірі. У хворого відзначають порушення свідомості, судоми, вогнищеві симптоми, порушення сечовиділення та дефекації, розлади чутливості. Можуть залишитися тривалі резидуальні явища у вигляді втрати пам’яті, смаку, нюху. У деяких хворих енцефаліт супроводжується психозом, парезами, ураженнями черепних нервів з подальшими стійкими порушеннями слуху, зору. Летальність при енцефалітах становить 5-25 % і більше.
Крім зазначених ускладнень з боку нервової системи при оперізувальному герпес і можливі: ретробульбарний неврит, синдром Гієна-Барре, ураження черепних нервів, неврогенний сечовий міхур, кишкова непрохідність, міозит, гранулематозний васкуліт судин головного мозку з подальшим розвитком інсульту. В імуноскомпроментованих пацієнтів можлива дисемінація інфекції з ураженням внутрішніх органів (серця, легені, печінки, головного мозку). Найбільш високий ризик прогресу вального розвитку оперізувального герпесу відзначено у хворих на лімфогранулематоз та лімфому. Генералізовані форми у них виникають в 40 % випадків.
Методи діагностики
Діагностика оперізуючого лишаю базується на клініко-епідеміологічних даних, також слід пам’ятати, що ця хвороба розвивається за наявності певних передумов (імунодефіцтний стан, супутні захворювання).
Підтверджують діагноз виявленням специфічного вірусного антигену у вмісті пухирців імунофлюоресцентним методом.
Серологічна діагностика зводиться до констатації наростання титру вірус нейтралізуючих та комплементзв’язуючих антитіл у динаміці хвороби.
Диференційний діагноз
Диференційну діагностику оперізуючого лишаю треба проводити з наступними клінічними формами: простий герпес, вторинний сифіліс, екзема, піодермія, бешиха.
Головними відмінностями простого герпеса від оперізуючого лишає є : - часті рецидиви;
відсутність вираженого больового синдрому в місцях ураження;
висипання розташовуються звичайно безладно, а не по ходу нерва, не характерна однобічна локалізація висипань;
переважна локалізація висипань – ділянка губ, крила носа.
Нерідко виникають складності при проведенні диференціального діагнозу між оперізуючим лишаєм і вторинним сифілісом, тому що висип, лихоманка, лімфаденопатія, полі органні ураження (у тому числі і ЦНС) виявляються при обох захворюваннях. Основні відмінності вторинного сифілісу:
у частини хворих ще можна знайти твердий шанкр, що гоїться;
загально-інтоксикаційний синдром виражений слабко;
висипання симетричні, найбільш виразні на долонях і підошвах, відсутній зв’язок з нервовими шляхами;
висипання не супроводжуються больовими відчуттями;
поява на слизових оболонках характерних округлих плям (білих, сірувато-білих з червоним ободком);
можливе осередкове випадання волосся на голові;
перетворення папул, розташованих на слизовій, шкірно-слизовій облямівці, у гіпертрофовані сплощені утворення – кондиломи.
При екземі і оперізуючому лишаї можуть спостерігатися подібна локалізація, пухирковий характер висипань, інтоксикація. Відмінні ознаки екземи:
виражена сверблячка в області ураженої шкіри при відсутності болючості;
немає зв’язку локалізації висипань з ходом нервових стовбурів;
не характерна асиметричність уражень;
відсутня інтоксикація.
У ряді випадків при рясних висипаннях маються загальні риси піодермії і оперізуючого лишаю: пустульозний характер елементів висипки, утворення кірочок, зв’язок з імунодефіцитом. Однак є й істотні розходження, зокрема, при піодермії:
відсутні везикульозні елементи;
відсутній зв’язок висипань (їхньої локалізації) з іннервацією;
не характерна асиметричність висипань;
відсутній виражений болючий синдром у зоні ураження;
Бешиха на відміну від оперізуючого лишаю, характеризується домінуванням серед клінічних симптомів раптового або гострого початку хвороби з підвищенням температури тіла до 390С та вище, часто з проявами простуди. Без попереднього невралгічного болю розвивається локальний запальний процес з чіткими обрисами, значним почервонінням та інфільтрацією шкіри. У хворих на бешиху можуть з’явитися порожнисті елементи на поверхні шкіри в зоні ураження (бульозна форма), однак вони значно більші, ніж характерні для оперізуючого лишаю пухирці. Локалізація запального процесу у хворих на бешиху не обмежується зоною іннервації окремого нерва. Бешиха як стрептококова інфекція, на відміну від оперізуючого лишаю, супроводжується нейтрофільним лейкоцитозом, збільшенням ШОЕ.