1.4. Короткий екскурс в історію соціальної психології

 

Короткий екскурс в історію вітчизняної і зарубіжної соціальної психології має неабияке значення і з погляду підвищення ерудиції, і для повнішого й точнішого уявлення про нинішній стан цієї на­уки, її завдання та перспективи розвитку.

У розвитку соціальної психології можна умовно вирізнити три основні періоди:

1)                 накопичення соціально-психологічних знань у межах філософії та загальної психології (VI ст. до н. є. - середина XIX ст.);

2)                 виокремлення описової соціальної психології із філософії (со­ціології) та загальної психології в самостійну галузь знань (50- 60-і роки XIX ст. - 20-і роки XX ст. );

3)                 оформлення соціальної психології в експериментальну науку (20-і роки XX ст. - дотепер).

Уже в перший період давні філософи ставили та вирішували важливі соціально-психологічні проблеми. В античній Греції та Давньому Римі було розроблено різні обґрунтування типології людей. Платон виходив із переваги певних частин душі в різних людей, станів, народностей. Аристотель визначав людину як по­літичну, суспільну тварину. Глибока портретна типологія людей за моральними якостями, накреслена Теофрастом у давнину, розкри­вала соціальні типи того часу. Геракліт, приміром, поділяв усіх лю­дей на два класи: а) хто керується логосом, розумом і вміє керувати своїми потребами; б) хто залежить від тих своїх потреб, що мало відрізняються від потреб тварин.

Давні філософи звертали увагу на те, що спілкування відбува­ється не лише через мову, а й через наслідування, "витікання ато­мів" (Демокрит). Отже, проблема спілкування, що є центральною для сучасної соціальної психології, була окреслена вже в давнину, а потім розроблялася у філософії нового часу в працях Т. Гоббса, Дж. Локка, М. Ломоносова.

На особливу увагу заслуговують постановка і вирішення антро­пологічних і психологічних питань у французькій філософії XVIII ст., німецькій класичній філософії.

Другий період в історії соціальної психології можна назвати і описовим, і емпіричним. У його межах творили французькі мате­ріалісти XVIII ст., Л. Фейєрбах, І. Кант та інші вчені, що порів­нювали, логічно та якісно аналізували різний історичний, етно­графічний, антропологічний, мовний матеріал, не піддаючи його кількісній обробці й експериментальній перевірці. Цей період ці­кавий тим, що соціально-психологічні явища (народний дух, юрба, наслідування, передача настрою, різні історичні типи мислення та свідомості) були виокремлені в самостійну групу і для їх вивчення розроблені спеціальні способи та прийоми дослідження. Першими історичними формами соціально-психологічних теорій були:

психологія народів, що склалася в середині XIX ст. у Німеччині й пов'язана з іменами М. Лацаруса, Г. Штейнталя, В. Вундта ("Народний дух", "Надіндивідуальна душа" та ін.);

XIX            психологія мас, що сформувалася у Франції в другій половині XIX ст. і пов'язана з поглядами Г. Тарда, Г. Лебона і С. Сигеле (вплив раси, вождів, наслідування, навіювання, зараження; головні ознаки маси: знеособленість, втрата інтелекту, відпові­дальності, домінування почуттів тощо);

теорія інстинктів соціальної поведінки В. Мак-Дауголла, розроб­лена ним наприкінці XIX - на початку XX ст. Праця В. Мак-Дауголла "Вступ до соціальної психології" вийшла друком у 1908 році, цю дату вважають часом остаточного утвер­дження соціальної психології як самостійної наукової дисципліни. Учений вважав рушійною силою соціальної поведінки людини ін­стинкти, які успадковані та є основою сім'ї, торгівлі, війни тощо.

Третій період в історії соціальної психології пов'язаний із пра­цями В. Мьоде, Ф. Олпорта, В. Бехтерева, які у 20-х роках XX ст. пе­рейшли до експериментального вивчення соціально-психологічних явищ. Основним об'єктом дослідження стала мала група. Акцент був зроблений на розвиток власне експериментальних методик, то­му значення теоретичних розробок недооцінювалося. У 30-х роках XX ст., коли на Заході спостерігалося найбільше зростання інтер­есу до експериментальних досліджень, теоретичні праці були не­популярні. Згодом інтерес до них помітно зріс.

У зарубіжній соціальній психології сформувалися чотири на­прями, що з різних теоретичних позицій підходили до розгляду со­ціальної поведінки людини: біхевіоризм (і необіхевіоризм), психо­аналіз (і неофройдизм), когнітивізм, інтеракціонізм.

Якщо три перші напрями - це соціально-психологічні варіанти основних рухів психологічної думки, то інтеракціонізм - соціоло­гічне джерело соціальної психології, саме тому тут приділяється увага проблемам комунікації за допомогою символів, мови, струк­тури особистості, її рольової поведінки; норм та настанов як регу­ляторів соціальної взаємодії.

З 20-х років соціальна психологія стає провідною в розвитку психології у США, Англії, Німеччині, Франції, Японії. Вона дося­гла значних результатів у вивченні низки конкретних явищ. Остан­нім часом соціальну психологію розглядають як інтрадисциплінарну науку, коли інтеграція наук приводить до формування нових проблем і перебудови наукової логіки (етнопсихологія, психолінг­вістика, психологія управління, політична психологія тощо).

Історія вітчизняної соціальної психології є частиною світової, проте має й свої специфічні ознаки. Вітчизняні психологи були се­ред перших учених, які вдалися до психологічного експерименту у групових умовах. Нині в галузі соціальної психології в Україні проводяться і теоретичні, і експериментальні дослідження, що зба­гачують науку новими знаннями про людину та її взаємини з собі подібними.