13.2 Визначення поверхні нагрівання котлів

Поверхню нагрівання котлів визначають, виходячи з максимальних теплових навантажень на опалення, вентиляцію, гаряче водопостачання та технологічні навантаження (якщо вони є).

Сумарну поверхню нагрівання котлів , визначають за формулою:

,

(13.1)

де – максимальне теплоспоживання, Вт;

– теплова напруга поверхонь нагріву котла, Вт/м².

При встановленні котлів у межах опалювальної будівлі, їх кількість повинна бути не менше двох із загальною поверхнею нагрівання рівною розрахунковій, і не більше чотирьох, що цілком забезпечить можливість регулювання теплової потужності котельної установки при коливаннях зовнішньої температури. Резервні котли не встановлюють. Для ефективного використання площі котельні слід встановлювати однотипні котли.

У котельні малої потужності насоси і вентилятори встановлюють безпосередньо перед котлами, а в котельнях середньої і великої потужності допоміжне устаткування розміщують в окремому приміщенні. Для обслуговування арматури і контрольно-вимірювальних приладів обладнуються площадки і сходи з металевим огородженням висотою 1 м і шириною 600÷800 мм. Для забезпечення можливості розширення котельні без перерви в її роботі, одну з торцевих стін залишають вільною. У котельні передбачають не менше двох вихідних дверей, що відкриваються назовні.

13.3 Димові труби і лежаки

Димові труби від котлів, в залежності від потужності котельної установки, можуть бути внутрішньостінними, приставними та окремими.

Внутрішньостінні труби встановлюють для відводу димових газів від котлів невеликої потужності, наприклад, від котлів типу ВНИИСТО-Мч. Приставні труби примикають до стін будівлі і мають самостійний фундамент. Конструктивно вони не повинні бути пов’язані зі стіною. Такі димові труби застосовуються в котельних малої і середньої потужності.

Орієнтовна площа перетину внутрішньостінних або приставних димарів котельної тепловою потужністю до 750 кВт підраховується за емпіричною формулою:

, см2,

(13.2)

де – максимальна теплова потужність котлів, що обслуговують лежаки, Вт;

– висота труби від колосникового штахету до вихідного перетину труби, м.

Висоту труби вбудованої котельні приймають такою, щоб відмітка верху труби перевищувала відмітку гребеня даху не менше ніж на 1 м, але за будь-яких умов була б не менше 12 м.

Площу перерізу лежака у світлі можна орієнтовно визначати за формулою:

, см2,

(13.3)

де – максимальна теплова потужність котлів, що обслуговують лежаки, Вт.

Переріз і висота окремих труб визначається теплотехнічним розрахунком. Із санітарно-технічних розумінь димарі окремих котелень, що працюють на твердому і рідкому паливі, повинні бути висотою не менше 20 м при максимальній розрахунковій витраті палива до 1 т/год. і 30 м при максимальній витраті палива 1÷5 т/год.

Якщо в радіусі 200 м від котельні розташовані будівлі висотою більше 15 м, то мінімальну висоту труби приймають рівною 45 м.