7.5 Трубопроводи систем центрального опалення,

їх розміщення і монтаж

Житлові будинки повинні обладнуватися системами опалення, що проектуються згідно зі СНіП 2.04.05-91*. Вбудовані в житлові будинки приміщення громадського призначення повинні обладнуватися системами опалення відповідно до норм проектування цих приміщень.

У системах опалення використовують сталеві не оцинковані чорні водогазопровідні труби (ДЕРЖСТАНДАРТ 3262-75*) та труби електрозварювальні (ДЕРЖСТАНДАРТ 10704-76*).

Водогазопровідні труби поділяються за товщиною стінки на звичайні, посилені та легкі 10, 15, 20, 25, 32, 40 і 50 мм. Найчастіше в техніці опалення застосовуються водогазопровідні труби звичайні. Труби електрозварювальні застосовуються, в основному, для магістральних трубопроводів. З’єднуються вони за допомогою зварювання та фланців. Для з’єднання водогазопровідних труб, зміни їхнього напрямку або діаметра, застосовують з’єднувальні частини (муфти, трійники, хрестовини). У тих ділянках трубопроводів, де може виникнути необхідність у демонтажі, передбачають з’єднання (згін), що являє собою шматок труби довжиною до 300 мм з короткою або довгою різьбою на кінцях із наверненою муфтою і контргайкою.

Розмір водогазопровідної труби відповідає умовному проходу і позначається . Водогазопровідна труба з має зовнішній діаметр 26,8 мм. Її внутрішній діаметр у залежності від товщини стінки становить від 20,4 до 21,8 мм.

Сталеві електрозварювальні труби випускають із стінками різної товщини. Тому в позначенні труб вказують, як правило, зовнішній діаметр і товщину стінки (наприклад, труби 76×3 мм мають зовнішній діаметр 76 мм і товщину стінки 3 мм; їх внутрішній діаметр 70 мм).

Для ущільнення з’єднань при теплоносії з температурою до 100°С використовують льняне пасмо і пасту, що виготовляється із сурику й оліфи. При перегрітій воді та парі в якості ущільнювача застосовують азбестовий шнур на графітовій основі.

Трубопроводи системи опалення поділяють на магістралі гарячої та охолодженої води (теплоносій – вода), паропровід і конденсатопровід (теплоносій – пара), а також на опалювальні стояки і відгалузки до приладів (рис. 7.11).

Рисунок 7.11 – Розміщення магістралей на горищах будівель:

а) – шириною до 9 м; б), в) – шириною більше 9 м відповідно при тупиковому і побіжному русі теплоносія

Для монтажу і ремонту трубопроводу зручнішою є схема прокладки поблизу зовнішніх стін на відстані 1÷1,5 м. В окремих випадках трубопроводи прокладають під стелею верхнього поверху. При нижньому розведенні трубопроводи влаштовують нижче всіх нагрівальних приладів, тобто в підвалі, у підпіллі або в підпільних каналах першого поверху.

Трубопроводи прокладають з ухилом не менше ніж 0,002. У системах водяного опалення з природною циркуляцією ухил збільшується до значення 0,005÷0,010. Опалювальні стояки розташовують уздовж зовнішніх стін.

У рогових приміщеннях їх варто встановлювати в рогах, утворених зовнішніми стінами, для запобігання вогкості.

Якщо стояки і підводки до приладів прокладають відкрито, то відстань від поверхні штукатурки до труби повинна бути 20÷30 мм. Труби, що проходять через перекриття, прокладають у гільзах з обрізків труб із зазором 1÷1,5 мм, щоб забезпечити їх вільне переміщення при температурному розширенні.

У системах парового опалення для компенсації подовжування труб при нагріванні на прямолінійних ділянках великої довжини ставлять компенсатори.

У системах водяного опалення, де коливання температури і довжина прямолінійних ділянок порівняно невеликі, а також є багато рогів і поворотів, компенсатори не потрібні.

При прокладці трубопроводів у місцях, де можливе замерзання теплоносія, а також для зниження марних тепловтрат на ділянках, де тепловіддача не потрібна, трубопроводи слід покривати теплоізоляцією.