Матеріальна та духовна культура.
? Згадайте визначення матеріального і духовного.
Звертаю увагу студентів до схеми 3 ( Додаток № ) і пропоную відповісти на запитання:
Чи може існувати суто духовна або суто матеріальна культура?
Визначення матеріальної та духовної культури передбачають виокремлення в культурі матеріальних і духовних цінностей. Таке виокремлення є відносним, оскільки будь-яка матеріальна цінність завжди втілює в собі певні знання, ідею, план тощо, а будь-яка духовна цінність передбачає її матеріалізацію в якійсь матеріальній формі чи в якомусь матеріалі.
Якщо згрупувати останні за прикладними сферами, то можна виділити основні – матеріальні і духовні процеси. Їм відповідають й основні сфери культури – матеріальна і духовна. Деякі культурологи ще виділяють і соціальну культуру (тобто культуру людських відносин), а також фізичну культуру (тобто фізкультуру та спорт).
Культура
матеріальна
духовна
Словник:
Матеріальна культура охоплює сферу матеріального виробництва та його продукти – техніку, технологію, засоби зв’язку й комунікації, виробничі будівлі, дороги, транспорт, житло, предмети побуту, одяг тощо.
Тобто до матеріальної культури відноситься все те, що отримало назву штучного середовища проживання людства і є процесом й результатом матеріальної діяльності людини.
Словник:
Духовна культура включає в себе сферу духовного виробництва та його результати – ідеологію, мораль, релігію, мистецтво, науку тощо. Всередині духовної культури спеціалісти часто виділяють:
- художню культуру, що включає твори мистецтва й літератури;
- науково-технічну культуру.
Матеріальна й духовна культура між собою тісно пов’язані, оскільки:
- це результат діяльності людини;
- має духовне начало – ідеї, проекти і задумки людини;
- має матеріальне втілення (зокрема, для художнього твору – скульптура, живопис, література тощо).
Прикладом можуть бути архітектурні будівлі. Вони одночасно є і витворами мистецтва, і служать практичним цілям: будівля театру, храм, готель, іноді й житловий будинок.
Між продуктами матеріального і духовного виробництва маються й суттєві відмінності. Зокрема, в літературному творі головним є не матеріальна оболонка, а духовний зміст. Відтак в деяких технічних витворах нерідко буває досить важко виявити будь-які ознаки духовності.
Бесіда за запитаннями:
1. Дайте визначення поняття культура. На які дві великі частини можна його розділити? З яких елементів складається духовна культура?
Висновок:
Культури прийнято розподіляти на матеріальну і духовну, одна з яких є проектом матеріальної, а інша – духовної творчості. Матеріальний і духовний елементи культури нерозривно пов’язані між собою.
3. Філософські концепції культури. Релігійні основи світової культури. Поняття світової та національної культури.
Започатковує осмислення культури людського суспільства міфологія (нагадаємо, що міфологія – це уявлення давніх людей про світ, богів і героїв). Міфологічне мислення складає великий пласт культури.
У давнину для людини реальне життя не було чимось відмінним від міфологічного світу. Міфологічні культурні, а точніше релігійні уявлення давніх людей тісно пов’язані з силами природи, які уособлювалися в певних богах (тобто панував політеїзм – віра в багатьох богів). Подальший крок у розумінні культури зробила філософія Стародавньої Греції. Нагадаємо, що таке філософія. Це наука, яка виробляє цілісний погляд на світ та місце людини в ньому (грецькою філософія “любов до мудрості”).
1. Концепція - “культурного натуралізму”.
Давньогрецькі філософи Арістотель, Платон, Протагор, Полібій, а також китайський філософ Сима Цянь вважали культуру частиною божественної природи та її виявом. За їхніми уявленнями подібно будь-якій живій істоті культура народжується, живе і вмирає. Етапи її розвитку нагадують зміну пори року.
Традиції такого розуміння культури пізніше збережуть деякі арабські вчені. Зокрема, історик і філософ Ібн-Халбун стверджував, що повний цикл розвитку культури відбувається протягом 120 років. Після цього культура перемагається більш сильнішою культурою (як правило культурою завойовників).
До середини І ст. до н.е. ці слова пов’язувалися саме із землеробською працею. Поступово поняття «культура» поширюється на такі сфери людської діяльності, як виховання, навчання, вдосконалення самої людини. У листах Марка Тулія Цицерона (106-43 pp. до н.е.) – «Тускуланські бесіди»(45 р. до н.е.), вислів «cultura animi autem philosophia est» («проте культура духу є філософія») був спрямований на необхідність духовного, розумового розвитку людини як фактора її вдосконалення.
Раннє Середньовіччя «культура» – у значенні аграрного виробництва («agri cultura»). В інших сферах – трансформується в слово «cultus» (культ), яке передбачало здатність людини розкрити власний творчий потенціал в любові до Бога.
На межі Середніх віків та Нового часу «культура» набуває світоглядно-морального змісту. Це пов’язано з великими соціальними зрушеннями в Західній Європі – першими буржуазними революціями, початком промислового перевороту, утвердженням нових, капіталістичних відносин. Німецький вчений Самуель Пуфендорф (1632-1694) у 1684 р. вперше вживає слово «культура» як самостійний термін для означення духовного світу людини, яка починає усвідомлювати себе силою, здатною протистояти «натурі» (природі), а «культурна» європейська людина Нового часу наділяється якостями, які значно відрізняють її від «природної» людини минулого.
Майже всі просвітницькі концепції культури – Шарля Монтеск’є (1689-1755), Вольтера (1694-1778), Анна Тюрго (1722-1781), Жана Кондорсе (1743-1794) та інших – базувалися на ідеї загальності людського розуму та його законів; вони природно пов’язали культуру з тими перевагами і благами, які несуть людині вдосконалення й застосування розуму. Французькі просвітителі вважали, що «культурність», «цивілізованість» нації чи країни, на противагу «дикунству» і «варварству» первісних народів, полягають у «розумності» суспільних порядків, вимірюються сукупністю досягнень у галузі науки і мистецтв. Однак у межах Просвітництва виникає критика існуючої «культури». Жан Жак Руссо (1712-1778) протиставляє зіпсованості та розбещеності «культурних» європейських націй простоту і моральну чистоту народів, які знаходяться на патріархальній стадії розвитку.
Отже,
1) люди і народи відрізняються не наявністю чи відсутністю культури, а тільки рівнем її розвитку;
2) культура має єдине джерело і загальнолюдський характер
3) усякі культурні відмінності між людьми і народами – наслідок специфічних умов і факторів, що впливають на формування і розвиток їхніх культур (розмір території держави, кліматичні умови, географічне розташування тощо) і мають суто формальний, вимірний, а не сутнісний характер.
Спробу подолати протиріччя у просвітницьких та романтичних трактуваннях культури зробив німецький філософ Георг Гегель (1770-1831). Сутність культури, на його думку, визначається не наближенням людини до природи, не творчими фантазіями видатних митців, а наближенням індивіда до світового цілого, яке включає в себе як природу, так і суспільну історію, абстрактним понятійним мисленням, тобто у формі філософсько-теоретичної свідомості.
Леслі Уайт у визначенні культури застосовував предметно-речове тлумачення, тобто становить клас предметів і явищ, що залежать від здатності людини до символізації. Визначення культури пов’язані також зі способом життя спільноти, на що вказував К. Уісслер.
Різнопланові визначення поняття «культура» можна звести до таких основних напрямів: філософського, антропологічного та соціологічного. Вони різняться сутнісними ознаками, методами дослідження та структурними елементами, функціями, що відображено в табл. 1.
Таблиця 1. Основні підходи вивчення культури
Класифікаційні параметри |
Напрями |
||
Філософський |
Антропологічний |
Соціологічний |
|
Коротке визначення |
Система відтворення і розвитку людини як суб’єкта діяльності |
Система артефактів, знань і вірування |
Система цінностей і норм, що опосередкують взаємодію людей |
Істотні ознаки |
Універсальність/загальність |
Символічний характер |
Нормативність |
Типові структурні елементи |
Ідеї та їх матеріальне втілення |
Артефакти, вірування, звичаї і т. д. |
Цінності, норми і значення |
Головні функції |
Креативна (творення буття людиною чи для людини) |
Адаптація і відтворення життєвого укладу людей |
Латентність (підтримка зразка) і соціалізація |
Пріоритетні методи дослідження |
Діалектичний |
Еволюційний |
Структурно-фукціональний |
Отже, з перебігом часу сутність поняття культури змінювалася залежно від змісту, що в нього вкладався. Але спільним у визначенні поняття «культура» одне – це характеристика способу життєдіяльності людини, а не тварин; це основне поняття для позначення особливої форми організації життя людей.
(просвітництво, освіченість, вихованість людини